Чому вітчизняним селянам на найліпших у світі чорноземах доводиться збирати чимраз менші врожаї? Чому, попри декларовану протекціоністську політику держави щодо аграрного сектора, останній уже ледь животіє, тоді як, виходячи зі світового досвіду, одним із перших мав би позитивно відреагувати на реформи і "свободи"? Чи є взагалі вихід із глухого кута, у який зайшло українське село? Схоже, голова біржового комітету Української аграрної біржі Богдан Губський знає відповіді на ці та інші нагальні питання розвитку стратегічної для України галузі.
- Богдане Володимировичу, як би ви охарактеризували, стосунки в тандемі "держава - селянин"?
- Як непаритетні. Щорічні багатомільйонні емісії та "безнадійні" кредити, що йдуть на село - факт загальновідомий. Однак, проаналізувавши процес виконання держконтракту протягом трьох останніх років, доходимо висновку, що насправді держава заборгувала сільгоспвиробникові значно більшу суму. За усталеною схемою під посівну має авансуватися половина вартості держконтракту (насправді - процентів 30 - 40), решта повинна бути відшкодована після виконання поставок зерна державі. Одначе щоразу виявляється, що грошей у бюджеті нема - і це справді так - а отже, з чистим сумлінням виплата такого боргу переноситься "на потім". З першого погляду, нібито країна й виграє - надлишок зерна з держрезерву експортується за валюту або енергоносії, а насправді - ці дії спричиняють знекровлення аграрного сектора й зумовлюють його занепад.
- Тобто, ми обманюємо самі себе?
- І, до того ж, обкрадаємо. Адже кожна гривня, укладена в село, повертається, як правило, трьома гривнями - в тому числі й у вигляді податків до бюджету. Проте це за умови здійснення цивілізованих товарно-грошових стосунків. У нас же сьогодні величезна проблема на села - домінування бартерних стосунків із товаровиробником. Рівень бартеризації сягає 80-90% - і це зумовлює дисбаланс обмінних коефіцієнтів. Однак сільгоспвиробник позбавлений права вибору - у нього немає коштів для оплати за пальне, добрива і т. ін. А сіяти й збирати врожай треба. Тому постачальник диктує йому умови й від цього селянин терпить збитки. Одночасно втрачає держава, бо бюджет не поповнюється від бартерних обмінів. Така ситуація абсолютно ненормальна!
- Як розірвати це зачароване коло, в якому селянин отримує дещицю, а відає все?
- Не треба "винаходити велосипед". Головна передумова подолання згаданих проблем полягає принципово в тому, що селянин, який виростив зерно, соняшник чи, наприклад, худобу повинен мати право продати їх, кому вважає за потрібне. Власне, тому, хто запропонує найбільшу ціну. А для цього, тобто, для забезпечення оптимальних стосунків між продавцем і покупцем, у всьому цивілізованому світі функціонують біржі - міжнародні, національні, регіональні. І тут держава як покупець не повинна мати жодних пріоритетів, і для своїх потреб теж купувати зерно на біржах. До речі, в Україні з 5,8 млн. т зерна, передбачених держконтрактом на 1997 рік, насправді на потреби армії, лікарень та інших бюджетних організацій потрібно в межах 1-2 млн. т.
Становлення цивілізованого аграрного ринку в Україні передбачає здійснення поставок зерна, іншої сільгосппродукції до державних ресурсів лише в тих обсягах, які держава в змозі оплатити через механізм торгів на аграрних біржах.
- Окресліть, будь ласка, головні функції аграрних бірж та їхні можливості в розв'язанні проблем агрокомплексу України?
- Вони не є чимось унікальним у контексті світового досвіду. Перш за все, хочу наголосити, що біржа - не покупець товару, а лише місце, де згідно з чітко установленими правилами відбуваються торги. Виходячи з цього, найважливішими функціями аграрної біржі є: забезпечення через механізм "попит-пропозиція" паритету інтересів між покупцем і продавцем, тобто, функція регулятора цін; страхування і гарантування угод; організація легального прозорого прогнозованого й підконтрольного державним органам ринку сільгосппродукції, а отже - розширення бази оподаткування і збільшення надходжень до держбюджету. До того ж, біржові ціни можуть бути використані як індикативні для торгів і продажів, а також як гарантовані в програмах підтримки державою цін і доходів на сільгосппродукцію.
Говорячи узагальнено - біржі здатні забезпечити захист інтересів усіх суб'єктів аграрного ринку, - продавців, покупців і держави в цілому. У наших конкретних умовах через аграрні біржі одержить захист, насамперед, сільгоспвиробник, який нині потерпає від нееквівалентного обміну. А захистимо сільгоспвиробника - одержимо приріст виробництва, відродимо село на що в кінцевому підсумку і спрямовані економічні реформи.
- Хто ж у такому разі зацікавлений у гальмуванні подальшого розвитку системи агробірж?
- Уявіть собі, ніхто. Проте сьогодні мало не чинити спротив - потрібні активні дії зі створення режиму найбільшого сприяння, перш за все, зусилля держави із розвитку інфраструктури агробірж, наданню технічної допомоги, створенню необхідного законодавчого і нормативного забезпечення. Наприклад, Закон "Про товарні біржі" від 1991 р. потребує змін і доповнень відповідно до сучасних умов. Необхідно прийняти пакет документів, спрямованих на стимулювання подальшого розвитку біржового ринку й захисту його від руйнації. Вважаю, що протягом цього року треба реально створити нормативне поле і відпрацювати механізм діяльності досконалого аграрного ринку. Бо наступного року може бути пізно: справа може потонути в перевиборній колотнечі й традиційних "популістських" гаслах.
- Вибачте, Богдане Володимировичу, але ж усі ми вже були свідками бурхливої діяльності аграрних бірж у 1995-1996 роках. То що ж завадило подальшому зміцненню їхніх позицій?
- Справді, протягом лише першої половини 1996 р. обсяг укладених угод на сільгосппродукцію на біржах України сягнув майже 260 млн. грн., у тому числі на Українській аграрній біржі - понад 146 млн. грн. Проте із середини минулого року почався різкий спад. Причина - у невідповідності економічних і правових умов принципам діяльності бірж, неадекватному реагуванні держави на нагальні вимоги сьогодення. З одного боку - пасивність державних органів, а з другого - адміністрування, як це виявилося в забороні державними органами влади на місцях вивозити зернові за межі областей до виконання держконтракту. Це призвело до значних фінансових втрат багатьох суб'єктів аграрного ринку, у тому числі зарубіжних і створенні негативного іміджу нашої країни. Наслідком став занепад, і якщо ми терміново не запровадимо реально діючу систему аграрно-біржового ринку, то втратимо те, що вже створене, і будемо відкинуті в розвитку ще на кілька років назад.
- У контексті нашої розмови часто фігурує поняття "держава". А яку роль вона відіграватиме у функціонуванні системи агробірж?
- Провідну. І це аж ніяк не позначиться на "ринковості" самого механізму, адже мова йде не про адміністративне регулювання, а про нормативне забезпечення захисту біржового ринку від руйнації, координацію діяльності бірж стосовно організації торгів, цінової політики, а головне - жорсткий контроль із боку держави за дотриманням встановлених правил гри. До речі, "чистий ринок" - суто теоретична дефініція. Приміром, у США, які вважаються найринковішою країною в світі, держава тримала під контролем аграрні біржі аж до 70-х років, та й нині через інститути президента й Конгресу пильнує за їхньою діяльністю. І я переконаний, що так само й в Україні відповідні інтереси держави мають бути враховані.
- Ну що ж, бажаю успіхів у вашій благородній справі.
Бесіду вів Михайло РОМАНЦОВ, "День"
