Учора місія МВФ покинула Україну. Достеменно невідомо, яким буде рішення кредитора. Однак експерти навперебій переконують: без відновлення співпраці з МВФ Україні загрожує дефолт. «Реально Україна цього року мусить заплатити близько 6,5 мільярда доларів МВФ по попередніх боргах і 58 мільярдів гривень внутрішнього боргу. Цих коштів країна не має. Тому 2013 року уряд не зможе обійтися без позики МВФ», — наголосив нещодавно президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко.
Державний борг зріс до рекордної суми — 400 мільярдів гривень. До цього ще слід додати 116 мільярдів гривень гарантованого державою боргу. При тому, що доходи Державного бюджету України на 2013 рік визначено на рівні 361,5 мільярда гривень.
На цьому тлі дещо малозначущою виглядає діяльність українських міст у сфері формування муніципальних запозичень — частка боргу муніципалітетів у сумі державного боргу України не перевищує 1,5%! Однак саме борги українських міст стали однією з найбільш резонансних економічних тем 2012 року. Які ж насправді загрози несуть для українських міст сьогоднішні боргові зобов’язання, й чи має шанс їхнє керівництво завоювати довіру мешканців до своєї боргової політики?
♦ У сучасних економічних умовах на місцеві бюджети покладено тягар відповідальності не лише за забезпечення життєдіяльності громади, а й за створення належних умов для її розвитку. І якраз останнє вони, зазвичай, не можуть забезпечити в повному обсязі. Так, низька фінансова автономія, значні інфраструктурні потреби, активне втручання центральних органів влади в адміністративну та фінансову діяльність міста лише поглиблюють розриви між рівнем доходів і потребами у видатках муніципалітетів. Спрямування коштів із центру на вирівнювання, а не на розвиток регіонів, не зменшує диференціації регіонів, а сприяє лише поглибленню розривів між ними. У таких умовах саме муніципальні запозичення можуть стати джерелом надходження додаткових фінансових ресурсів до міської скарбниці, що дозволить муніципалітетам сформувати фінансову базу для реалізації вагомих інвестиційних проектів, важливих для соціально-економічного розвитку міста.
♦ Початок формування українського ринку місцевих запозичень припадає на середину 90-х років минулого століття, а його «золотий час» — період 2003 — 2008 років. Упродовж цього часу 15 міст стали емітентами облігацій внутрішніх позик, а Київській міській раді навіть удалося залучити 600 мільйонів доларів США на міжнародному ринку капіталу. Несуттєве післякризове пожвавлення ринку відбулось у 2011 — 2012 роках. Так, 2012 року було здійснено лише 13 місцевих запозичень, зокрема п’ять випусків облігацій місцевих позик. Розвиток ринку муніципальних запозичень у післякризовий період прямо пов’язаний із підготовкою до Євро-2012. Так, саме міста, які приймали футбольний чемпіонат,, здійснили найбільші запозичення, за які розраховуватимуться ще не один рік.
Однак переважна більшість українських міст просто не використовує такий інструмент фінансування розвитку міста, як муніципальні запозичення. І не тому, що не потребує коштів на розвиток чи не хоче залазити в борги. Причина тут в іншому — як і більшість фінансових рішень («Терміново потрібне... Магдебурзьке право», «День» від 7 грудня, 2012), рішення про те, може чи не може місто виходити на ринок внутрішніх запозичень, ухвалюють на рівні Міністерства фінансів. А воно протягом останніх років відхилило більшість заявок муніципалітетів на випуск облігацій, щоб виконати вимоги МВФ щодо скорочення державного боргу (до якого МВФ зараховує прямий борг органів місцевого самоврядування).
ЛЬВІВ — ЛІДЕР МУНІЦИПАЛЬНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ
Львів як фінансовий та комерційний центр Західної України, економіка якого є достатньо диверсифікованою, став одним із перших та активних учасників ринку муніципальних запозичень в Україні. З одного боку, звісно, похвально, що місто спроможне акумулювати значні обсяги залучених фінансових ресурсів. Із другого — впродовж кількох останніх років боргову політику міського голови характеризують як таку, що може призвести до дефолту міста. Чи так це насправді? — питання, яке цікавить усіх мешканців міста, адже саме з їхніх кишень повертатимуть запозичення.
Для початку варто зазначити, що, за офіційною інформацією Департаменту економіки Львівської міської ради, реальний борг Львова становить 476,2 мільйона гривень, із яких 417,7 мільйона гривень — це тіло кредиту; 53,6 мільйона гривень — відсотки за його обслуговування та 5,9 мільйона гривень — інші виплати на обслуговування боргу. Сума, звісно, немала, зокрема в порівнянні з доходами бюджету розвитку (з якого, власне, й сплачується тіло кредиту) Львова, які 2012 року склали 216,7 мільйона гривень, а на 2013 рік заплановані в обсязі 277,7 мільйона гривень.
♦ До слова, найбільшу позику в 200 мільйонів гривень (до того ж під 20% річних) Львів взяв 2009 року для будівництва стадіону до Євро-2012. Не вступаючи в дискусії про доцільність та економічну ефективність цього проекту, слід сказати, що 2011 року міській раді вдалось повернути 110 мільйонів гривень. Тобто на сьогоднішній день борг складає 124 мільйони гривень (із яких 90 — тіло кредиту, решта — відсотки), які місто повинно повернути до 29 травня 2014 року.
♦ Другу частину боргу бюджету Львова складає відкрита 2011 року кредитна лінія на загальну суму 275 мільйонів гривень під закупівлю транспорту для міста до проведення Євро-2012. Із загального обсягу коштів місто використало всього 16,5 мільйона гривень. 4,8 мільйона гривень на кінець 2012 року вже повернуто й кредитну лінію закрито. Залишок боргу Ощадбанку на суму 11,7 мільйона гривень було реструктуризовано до 2014 року. Кредитну лінію було відкрито під 14,8% річних, при чому цю ставку було поділено порівну — 7,4% сплачується з державного бюджету та 7,4% — з міського. Але місто суттєво поповнило автопарк: на кінець 2012 року із 550 автобусів, які обслуговують міські маршрути, 122 — великі низькопідлогові автобуси.
♦ Третю, найменшу, частину боргу бюджету Львова складає позика, надана місту 2012 року Північною екологічною фінансовою корпорацією (НЕФКО), яку створено 1990 року країнами Північної Європи з метою надання фінансової підтримки екологічно важливих проектів у країнах Центральної та Східної Європи. 2012 року між НЕФКО та містом було підписано угоду про надання позики на суму 3,0 мільйона гривень під 3,0% річних терміном на п’ять років. Позику надано на спільне фінансування проекту, спрямованого на підвищення ефективності теплопостачання освітніх установ та поліклініки. Питання надактуальне..
Рішення про те, може чи не може місто виходити на ринок внутрішніх запозичень, ухвалюють на рівні Міністерства фінансів. А воно протягом останніх років відхилило більшість заявок муніципалітетів на випуск облігацій, щоб виконати вимоги МВФ щодо скорочення державного боргу (до якого МВФ зараховує прямий борг органів місцевого самоврядування)
Отже, залучати кредитні ресурси у Львові вміють, але чи вміють ефективно їх використовувати? Адже від цього безпосередньо залежить спроможність міста повертати борги. Звичайно місто — це не просто комерційне підприємство, діяльність якого спрямовується виключно на отримання прибутку. Для міста, поряд з економічною ефективністю, вагомим підгрунтям для прийняття рішень повинна бути соціальна ефективність! І тут думки мешканців щодо правильності рішень щодо реалізації цілодобового водопостачання, ремонт міських шляхів, удосконалення транспортних послуг, заміну малих і душних маршруток на великі низькопідлогові автобуси є однозначними — це все ознаки рівня цивілізованості міста. І заперечувати наявність позитивних змін у соціально-економічному розвиткові того ж таки Львова не візьметься ніхто. Яскравим свідчення цього є й щорічне збільшення кількості туристів та гостей міста: якщо 2011 року місто відвідали близько 680 тисяч осіб, то станом на кінець 2012 року — 1,2 мільйона осіб. До того ж 80% гостей готові рекомендувати своїм друзям і родичам відвідати місто. Зважаючи на те, що зараз у більшості європейських міст основним інструментом залучення туристів є не пряма реклама, а позитивні відгуки та рекомендації у соціальних мережах, то прогрес очевидний. Поряд з цим, саме туристи вважають стан львівських доріг та громадського автотранспорту найбільш негативними рисами Львова. А це свідчить про потребу здійснення значних капітальних вкладень у місцеву інфраструктуру в зв’язку із високим рівнем зношеності основних засобів, зокрема житлового фонду, об’єктів інженерії та транспортної інфраструктури.
♦ Але все ж повернемось до запитання, чому борги Львова постійно стають предметом жвавих і далеко не завжди об’єктивних дискусій? Очевидно, що домисли породжує відсутність точної та постійної інформації! І виправити ситуацію досить нескладно — Львів як один із лідерів ринку муніципальних запозичень України просто зобов’язаний на сайті міської ради створити сторінку, присвячену власним боргам. При цьому інформувати мешканців і всіх зацікавлених осіб не лише про точну ситуацію щодо обсягів залучених бюджетом міста та львівськими комунальними підприємствами коштів, а й про терміни їхнього погашення, напрями використання, результативність реалізованих проектів, висвітлювати власне бачення доцільності формування нових муніципальних запозичень, очікуваного економічного та соціального ефекту від реалізації нових інвестиційних проектів. Причому рух інформації повинен бути двостороннім: можливість висловити власне бачення боргової політики міста та взяти участь у її формуванні — право кожного жителя міста.
Що ж до боргової політики, то видається, що муніципалітет такої на сьогоднішній день ще не розробив. Про це свідчать прорахунки в обсягах відкритих кредитних ліній та фактично отриманих коштів, неврахування тих ризиків, із якими завжди пов’язана реалізація інвестиційних проектів, а також недостатньо активне управління своїм боргом.
ТИМ ЧАСОМ У ЕКОНОМІЧНО РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ...
Запозичення у формі облігацій місцевих позик набувають дедалі більшого поширення в країнах Азії та в Японії, причому в Японії муніципальні цінні папери прирівняно до державних.
♦ Найбільш потужним ринок муніципальних цінних паперів є саме в Сполучених Штатах і складає близько 75% світового ринку муніципальних цінних паперів. Щорічно в США здійснюється випуск близько семи тисяч видів муніципальних запозичень, що сукупно складає близько 110 мільярдів доларів. А з 82 тисяч органів муніципальної влади приблизно 50 тисяч здійснюють випуск цінних паперів.
У європейських країнах місцеві позики формують 10—15% доходів місцевих бюджетів. А в Нідерландах — завдяки законодавчо закріпленій системі гарантування платоспроможності муніципалітетів та згідно з нормативами центробанку— муніципальні запозичення мають нульовий ризик.
♦ Цікаво, що в Німеччині, навпаки, прийнято пишатися... відсутністю муніципальних боргів. Майже в кожному місті в стіні ратуші на центральній площі вмонтовано цікавий годинник, який показує, скільки місто живе без боргів. Зокрема Дюссельдорф — п’ять років.
