У багатьох громадян може скластися враження, що між Президентом та Верховним судом виникли розбіжності з такого важливого для держави питання.
Адже, за офіційною інформацією, діяльність спільних підприємств завдала державному бюджету збитків 1998 року на понад півтора мільярда гривень.
Однак зазирнімо в текст Закону «Про іноземні інвестиції», бо, як кажуть наші сусіди, перш ніж бемкнути у дзвони, доречно зазирнути в святці. Шукаючи в законі відповідь на питання, чи справді іноземні інвестори отримували значні податкові пільги, знаходимо таку цікаву деталь (ст. 32): «...підприємства з іноземними інвестиціями, капітал яких повністю належить іноземному інвестору, мають право на зменшення суми доходу, що підлягає оподаткуванню на величину фактично здійснених інвестицій....», і це все! Більше нічого.
А хто ж має ті величезні податкові пільги? У законі ці суб'єкти називаються «Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу». Причому частка іноземного інвестора в статутному капіталі може не перевищувати 20%. Утім, вивозячи свої прибутки за кордон, він обов'язково має сплатити податок в обсязі п'ятнадцяти відсотків від вивезеної суми. А от українські співзасновники від такого податку звільнені.
Слід зазначити, що цей закон звільняє на п'ять років спільні з українськими співзасновниками підприємства лише від податків на доходи та додану вартість. Усі інші податки вони зобов'язані сплачувати, в т. ч. ввізне мито на товари.
Прихованим лишається інше. Як Президент, так і Верховний суд замовчують, що суб'єктом податкових пільг є «підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу». А кому надаються гарантії від змін законодавства?
Дивимося ст. 9, де сказано «...до іноземних інвестицій протягом десяти років на вимогу іноземного інвестора застосовується законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій». Оскільки іноземна інвестиція не є особою, а лише майном, то не може мати прав і обов'язків. А отже, іноземному інвестору ніяких податкових пільг закон не надавав.
Оскільки незаконні доходи українських співвласників спільних підприємств уже давно непокоять широку громадськість, то цілком можна припустити, що для того, щоб заспокоїти нужденний народ, Президент удає, що обурений цим явищем. І тоді Верховний суд обґрунтовує думку, що цей грабунок цілком правомірний. І закон тут ні до чого! Його стаття 2 визначає, що «дія закону поширюється виключно на іноземних інвесторів, підприємства з іноземними інвестиціями, в яких частка іноземного інвестора становить не менш як 20 відсотків оголошеного статутного капіталу або не менш як 100 тис. доларів США».
Таким чином, дія зазначеного закону ніяк не обмежує обов'язку державних органів та їхніх посадових осіб справляти податки відповідно до законодавства. То чи була необхідність у виконавчої влади звертатися стосовно питання оподаткування спільних підприємств до Верховного суду та Конституційного суду?
І дуже хочеться розібратися в такому парадоксі: якщо Президент так обурений податковими пільгами, то чому він, усупереч законам, видавав десятки указів про надання податкових пільг різним структурам? Проте в цих випадках податкові органи ніколи не зверталися до суду для захисту інтересів держави.
Тепер справу розглядає Конституційний суд. Чи знайде він у законі те, чого там немає?
ДО РЕЧІ
Прес-секретар Президента Олександр Мартиненко, за повідомленням агенції Інтерфакс-Україна, пояснив журналістам, що до переліку 37 компаній увійшли переважно ті, що імпортують в Україну підакцизні товари.
