Минулого року виготовленням цукру в Україні займалося 110 заводів. Проте вже цього року їх буде значно менше. Питання лише, наскільки. А в цьому думки експертів розходяться...
«Закриється не більше 30 заводів», — прогнозує експерт аграрних ринків асоціації Український клуб аграрного бізнесу Андрій Товстоп’ят. «Майже половина (60—70 заводів)», — натомість твердить голова партії Відродження села Іван Томич.
За словами ж генерального директора Національної асоціації цукровиробників «Укрцукор» Миколи Ярчука, на кінець липня до сезону цукроваріння почали готуватися більше 80 заводів. На колишні 110 просто навряд чи вистачило б сировини... «У 2008 році зменшено посівні площі під цукрові буряки в порівнянні з минулим роком у таких областях: Дніпропетровській — на 8,6 тисячі га, Одеській — на 6,6 тисячі га, Миколаївській — на 7,2 тисячі га та Івано-Франківській — на 3,7 тисячі га. Саме у цих регіонах і очікується зменшення обсягів виробництва цукрових буряків», — говорить Ярчук. Чому? Відповідь, як-то кажуть, «проста й банальна»....
Отримавши минулого року «несолодкі» прибутки за свою тяжку працю, фермери та прості селяни в три-чотири рази скоротили посіви буряку. «Те, що залишилося, засівається великими агрофірмами та близькими до цукрових заводів підприємствами», — розповідає Томич. В цілому нинішня площа «солодких» посівів скоротилася майже на третину (403 тисячі га). При цьому 350 тисяч тонн контролюють саме цукрові магнати. «Це приблизно 10 великих цукровиробників, які об’єднують 30 заводів та постачають більше 60% всього цукру на український ринок», — додає Товстоп’ят. Проте зрозуміло, що ці 60% цукрового буряку — лише мала частина того, що Україна могла б виростити.
Зменшення посівних площ — то лише частина «цукрового айсбергу», деталізують експерти. Рентабельність більшості цукрових заводів вже не перший рік дорівнює майже нулю. Адже ціна на цукор залишилася незмінною навіть на фоні невпинного зростання витрат на пальне, хімікати та оплату праці.
Інша, підводна частина «цукрового айсбергу», на думку голови ради директорів ВАТ «Цукровий союз «Укррос» Олексія Крутибіча, знаходиться у роздрібній торгівлі. «Сьогодні цукор із заводу відпускається за три гривні, а у магазині він коштує 4,70 гривні. Ось у чому потрібно розбиратися. Де береться ця різниця?» — риторично запитує він.
Цукропереробники скаржаться: через національні інтереси їм вкотре довелося пожертвувати своїми прибутками. Нещодавно вони пообіцяли уряду до 1 вересня 2008 року не підвищувати відпускну ціну. Але довго ж так тривати не може. Для виробництва кілограму цукру витрачають 3,2 гривні, а відпускають із заводів «біле золото» за 2,77—3,2 гривні. Де ж в описаному процесі ринкова логіка? Хіба вона повинна проявлятися у збитках?
Тож найімовірніше, що цукор iз нового врожаю таки подорожчає. «Виготовлення кілограму цукру коштуватиме 3,6 гривні, оптова ціна буде 4 гривні. До споживача він потраплятиме за ціною 4,5 гривні», — підраховує майбутні ціни Товстоп’ят. Для великих цукровиробників такий ціновий тренд дозволить працювати без суттєвих збитків. А от «малим» доведеться тугіше затягувати паски або закриватися. Адже в своєму розпорядженні більшість із них не має цукрових площ, тому сировинна проблема їм болить найбільше. Щоб втриматися на плаву, їм потрібно в середньому підіймати на 50 копійок відпускну ціну, що автоматично означає збільшення і роздрібної ціни. А тут уже спрацьовують закони конкуренції.
Тим часом Київщиною «поповзли» чутки про новий варіант порятунку солодкої галузі: пустити на переробку цукор-сирець (сировина з тростини) замість традиційного буряка. Метод не новий. Вперше його випробували у 2005 році, коли на фоні боротьби з високими внутрішніми цінами на цукор до країни впустили чималу партію цукру-сирцю, яку й переробляли наші заводи.
Таке виробництво й справді буде рентабельним, але не у всіх випадках. За умовами договору, який підписала Україна, вступаючи до СОТ, з 1 січня 2009 року до країни щорічно завозитимуть по 260 тисяч тонн цукру-сирцю за митною ставкою 2%. Для решти імпорту діятиме митна ставка 50%, тому виготовлений з цієї сировини товар буде дорожчим на 10—20%.
За таких умов у селян з’являється додатковий стимул для вирощування буряку. Якщо додати до цього урядову обіцянку збільшити дотації на посіви цукрового буряку до 750 гривень за гектар, то виявляється, що не все втрачено на буряковій ниві. До «добрих новин» можна додати й нещодавню заяву міністра сільського господарства Росії Олексія Гордєєва. Він, перебуваючи в селі Майське Дніпропетровської області на виставці «Всеукраїнський день поля-2008», сказав, що Україна та Росія повинні тісніше співробітничати у галузі сільського господарства й, зокрема, Росія повинна замінювати імпорт деякої сільгосппродукції з інших країн імпортом із України. До цієї сільгосппродукції він відніс і цукор... «Напевно, набагато раціональніше, маючи перспективні відносини з Україною, розвивати такі поставки», — заявив міністр.
Проте варити цукор із сировини, завезеної під 2%, також вигідно, говорять експерти. Це засвідчив досвід 2005 року. І проводити якусь специфічну модернізацію для роботи іншій сировині заводам теж не потрібно. Рентабельність переробки решти ж заокеанського добра залежатиме від подальших дій уряду. Якщо ухвалять постанову про зменшення митної ставки для імпорту цукру-сирцю, то виробничий зиск залишиться. Але на його розмір впливатиме й вартість блакитного палива, якою підприємців традиційно шокують або наприкінці грудня, або ж одразу після новорічних свят.
В контексті цих «несолодких» питань пригадується колишня слава цукроварень братів Терещенків, нещодавнє виробництво до п’яти мільйонів тонн цукру на рік тощо. Куди поділась ця міць та, головне, чому Україна з кожним роком все більше втрачає свої цукрові позиції не лише вдома, а й на міжнародних ринках? Дати відповідь на це запитання «День» попросив експерта.
Алекс ЛІССІТСА , президент асоціації Український клуб аграрного бізнесу:
— Головна проблема — відсутність чітко відпрацьованої державної програми розвитку цукропереробної галузі на певний період. Крім того, без державних дотацій галузь не витримає конкуренції з іншими країнами. Потрібне й державне лобіювання інтересів українських цукровиробників при виході на інші ринки. В першу чергу, мова йде про створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Я завжди запитую у наших чиновників, які ведуть переговори, чи включили вони до переліку запитань цукор. Адже, якщо вдасться отримати квоту на ввіз цукру до ЄС, — це означатиме підняття ціни на нього. І в селян з’явиться додатковий стимул для вирощування буряку. Відсутність же серйозної державної програми, здатної підтримати внутрішній та допомогти завоювати зовнішній цукровий ринок, сьогодні призвело до втрати російського ринку. Туди пішла Білорусь.
Сьогодні вирощування цукрового буряку стало найменш прибутковим серед сільськогосподарських рослин, малорентабельним. Тому й не дивно, що селяни надають перевагу рапсу, до того ж їм це обходиться дешевше. Наші селяни вже навчилися рахувати копійку до копійки, тому їхня зацікавленість у вирощуванні буряків зменшується. Крім того, відбувається територіальне зміщення вирощування буряка. Якщо раніше вирощуванням цукрового буряку займалися у центральній Україні, то тепер територія вирощування перемішується у бік Полісся (Рівненська, Тернопільська, Івано- Франківська).
