Попри проблеми в електропостачанні країни, що загострюються
з кожним днем, уряд досі не розробив реальної програми виходу з кризи.
Група народних депутатів, до якої разом зі мною увійшли академіки О.Г.Панасовський
та І.Р.Юхновський, працює сьогодні над створенням концепції розвитку електроенергетики
і розробкою відповідних законів. Однак без політичної волі будь-яка концепція
не буде реалізована.
Світовий досвід свідчить, що через велику капіталомісткість
електроенергетики і значні терміни окупності особливих надій на зовнішні
інвестиції покладати не варто. Тому в провідних країнах світу розвиваються
великі енергокомпанії, здатні до самоінвестування.
В СРСР була централізовано керована Єдина енергетична система
з її унікальною технологічною і господарською цілісністю, яка гарантувала
надійність електропостачання з найменшими витратами, з мінімальними резервами
потужностей електростанцій, що забезпечувало дуже низькі тарифи на електроенергію.
Значною мірою цей досвід використали потім Франція й Італія.
Сьогодні успішно розвиваються як централізовано керовані
енергетичні системи з державним регулюванням та окремими елементами конкуренції
(Франція, Італія), так і енергосистеми з оптовим ринком (Велика Британія,
США), які потребують надлишку потужностей, а відтак і вищих тарифів на
електроенергію. Україні, звісно, більше підходить минулий вітчизняний досвід
або досвід Франції та Італії, оскільки ми не можемо дозволити собі (та
це було б і нерозважливо) мати значні надлишки потужностей на електростанціях.
Попри тиск певних кіл у Євросоюзі, Італія та Франція, зробивши
певні кроки в бік приватизації електроенергетики, все ж таки зберегли здебільшого
цю галузь у руках держави. Тим часом приватні підприємства, керуючись егоїстичними
цілями, підвищують тарифи, для чого штучно створюють дефіцит електроенергії.
Саме з цієї причини Італія в 1962 році націоналізувала електроенергетику,
що сприяло економічному підйому.
Можна навести й інші приклади. Так, у Чехії ціни на електроенергію
та газ, як і раніше, регулюються і частково покриваються державою. У російській
електроенергетиці, яка має могутній потенціал,— навпаки, приватизація і
передача регіонам функцій з регулювання тарифів на електричну та теплову
енергію завдали удару по централізованому управлінню виробництвом електроенергії.
Це привело до необгрунтовано завищених тарифів на електроенергію на території
енергодефіцитних регіонів. Щоб усунути ці негативні явища, вчені рекомендують
зберегти і укріпити Єдину енергосистему Росії як цілісну техніко-економічну
систему, що, на їхню думку, забезпечить економічність і надійність енергопостачання
споживачів на всій території країни при невеликих резервах генеруючих потужностей
(5—6%, тоді як у США надійність енергопостачання гарантується при наявності
резервів у 25—30%).
Вихід вітчизняної енергосистеми з кризи неможливий без
припинення руйнівної приватизації у галузі, без відмови від чужої для нас
американсько- англійської моделі розвитку і переходу до європейської моделі,
яка враховує вітчизняну специфіку. Крім того, треба сформувати нормальну
кредитно-фінансову систему, при якій Нацбанк надає гроші під 3%, а комерційні
банки під 8—10%. Надприбутки, що отримуються нині Нацбанком і комбанками,
нищать економіку України, в тому числі й електроенергетику. Незайвим буде
пригадати, що Франклін Рузвельт, ставши президентом США, зажадав від інвестиційних
банків припинити спекуляцію грошима під загрозою їх націоналізації, що
сприяло виходу з кризи.
Всілякі спроби відмовитися від бартеризації за відсутності
обігових коштів і неможливості взяти кредити в банку під посильний відсоток
приречені на невдачу. Водночас у проекті держбюджету на 2000 рік передбачається
можливість виділення Нацбанком до бюджету як мінімум 500 млн. грн. від
перевищення своїх валових прибутків над витратами. Про реальні прибутки
всієї банківської системи можна тільки здогадуватися.
Без названих заходів, які вимагають політичної волі Президента
України в інтересах народу України, держави, неможливий вихід з кризи електроенергетики
і економіки загалом, неможливе поліпшення життя народу.
КОМЕНТАРІ
Ярослав ЖАЛІЛО, кандидат економічних наук, президент
Центру антикризових досліджень:
— Зрозуміло, що панацеї від розвалу вітчизняної електроенергетики
не існує. За великим рахунком, причина її кризи — аж ніяк не в приватизації.
Причина — в тому, що, зокрема, минулого року споживачі сплатили енергопідприємствам
грошима тільки 18,9% електроенергії, а у січні 2000 р. — 23%. У 1999 р.
не сплачено 16,5% спожитої електроенергії. Фахівці Мінпаливенерго вважають,
що неплатежі, у свою чергу, викликані спадом виробництва і низькою платоспроможністю
вітчизняних підприємств. Отже, криза в електроенергетиці є лише верхівкою
«айсберга» комплексної кризи вітчизняної економіки.
У кризових умовах необхідними кроками має стати регулювання
тарифів на електроенергію як один з витратостворюючих товарів, спрощення
і упорядкування платіжних відносин. Зокрема, видається абсолютно неможливим
швидкий перехід на 100-відсоткову оплату в грошовій формі. Масове ж відключення
боржників лише нарощуватиме «снігову кулю» неплатежів. Крім того, наслідки
цього для економічного зростання, яке намітилося, і наповнення бюджету-2000
будуть фатальними.
Сказане дозволяє зрозуміти, що за таких умов реалізувати
завдання, які стоять перед приватизацією елементів енергосистеми (сформувати
ефективного власника, залучити інвестиції у галузь), неможливо. Отже, приватизація
не могла сприяти покращанню стану галузі, бо це можливо лише внаслідок
загального промислового зростання. Для дотримання економічної і, зокрема,
енергетичної безпеки країни доведеться приймати позаринкові рішення, які
можливі лише при збереженні держконтролю за енергосистемою.
Вадим ЧАНКІН, заступник голови правління КБ «Фінанси
і кредит»:
— Така специфічна галузь, як енергетика, у необхідній і
достатній мірі має бути приватизованою. Проблеми і помилки, які вже виникли,
пояснюються недосконалістю механізму приватизації і подальшого контролю
за приватизованими об’єктами. Всіх лякає постійно присутня можливість «умикнути
гроші» держави. Однак реальний господар електроенергії завжди більше зацікавлений
у тому, щоб за неї платили. Проблеми в енергетиці тим самим полягають у
непослідовності приватизації, навіть у недостатності її глибини. Механізм
приватизації потрібно постійно вдосконалювати. І тоді не буде збоїв, які
ми спостерігаємо в енергетиці.
І щодо кредитів. Сьогодні у банкiв немає iншого виходу,
крiм того,як надавати їх державі. На жаль, такі кредити рідко повертаються,
у нас просто не створено для цього необхіднi умови. Банки не хочуть давати
гроші в «нікуди», зате приватного власника вони кредитувати будуть.
Що стосується високих відсотків по кредитах, то справа
тут не у спекуляції, а в тому, що банки реагують на наявну вартiсть грошових
коштiв в економiцi. А вона визначається загальним інвестиційним кліматом.
Природно, банки надають гроші під відсоток, але його розмiр встановлюється
не довільно, це своєрiдна цiна на грошi. Це не вигадка банків, а об’єктивний
показник достатності грошових коштів в економіці країни. Продаючи грошовi
ресурси на ринку, банк повинен їх десь до цього купити — сплатити вiдповiдний
вiдсоток вкладникам, або iншому кредитору. Чиста банкiвська маржа «з обороту»
сьогоднi є мiнiмальною.
Юлія ШАЙДА, «День»
