Російський «Газпром» втрачає репутацію. Днями з’явилася офіційна інформація, що компанія не платить за туркменський газ. «Російська компанія ВАТ «Газпром» стала неплатоспроможною за своїми контрактами купівлі-продажу природного газу в зв’язку з триваючою світовою економічною кризою і введеними західними країнами економічними санкціями проти Росії. ВАТ «Газпром» з початку 2015 не платить за своїми боргами перед ДК «Туркменгаз» за поставлені обсяги туркменського природного газу», — повідомляє туркменський урядовий портал Oilgas.gov.tm.
Нагадаємо, що 2003 року Росія і Туркменистан підписали угоду про співпрацю в газовій галузі на 25 років. В її рамках «Газпром експорт» (належить «Газпрому») та «Туркменнафтогаз» уклали довгостроковий контракт купівлі-продажу туркменського природного газу на поставку в Росію до 70 — 80 мільярдів кубічних метрів у рік газопроводом «Середня Азія — Центр», а потім — по трубі «Схід — Захід».
Однак у 2006 — 2008 роках Росія викупила лише 41-42 мільярди кубічних метрів туркменського газу в рік. А з 2009 року поставки взагалі знизилися до 11—12 мільярдів кубометрів. На 2015 рік «Газпром» вирішив скоротити закупівлі до 4 мільярдів. Наразі Росія закуповує блакитне паливо в трьох країнах Центральної Азії — Туркменистані, Узбекистані і Казахстані.
Про причини зупинки розрахунків «Газпрому» та про наслідки для України «День» говорив з президентом «Центру глобалістики «Стратегія ХХІ століття» Михайлом ГОНЧАРОМ:
— Чи правда, що «Газпром» наближається до межі неплатоспроможності, а можливо — й банкрутства?
— Поза всяким сумнівом акції «Газпрому» від цієї новини не зростуть, а навпаки — подешевшають. Фінансовий стан цієї компанії доволі складний. Але! Зважаючи, що це контрольована і керована державою компанія, то говорити про факт її банкрутства складно. За будь-яких обставин російський уряд ухвалить рішення про порятунок «Газпрому» і спокійно надасть йому додаткові кошти з російських стабфондів. Інша річ, що загалом це не врятує компанію. Але втриматися на плаву ще деякий час дозволить. Це один бік справи.
Із другого, Кремль через діяльність «Газпрому» проводить війну проти Туркменистану, який виступає конкурентом на європейському ринку. Річ у тім, що Туркменистан також претендує на газовий ринок ЄС: амбітний план з будівництва Транскаспійського газопроводу. Оскільки цей ринок має тенденцію до скорочення споживання газу, то поява на ньому ще когось дуже нервує «Газпром». Адже конкурентний туркменський газ із незалежного маршруту йому не потрібен. Тому вже кілька років систематично триває робота зі знищення конкурента, зокрема й через недобір законтрактованих обсягів газу в рамках підписаного контракту.
Договір від 2003 року означав, що Росія викуповуватиме практично весь туркменський газ. Але 2009 року «Газпром» не просто скоротив закупки до 10 мільйонів кубометрів, а й провів спецоперацію: у квітні після масштабної аварії на газопроводі «Середня Азія — Центр» він різко скоротив закупівлі, пославшись на застарілість газопроводу і нездатність його пропускати великі обсяги газу. Хоча туркмени ліквідували наслідки аварії за кілька тижнів і відновили нормальну роботу. Туркменистан не став вживати кардинальних заходів, як-от притягнення «Газпрому» до міжнародного арбітражу і до відповідальності за зрив контракту. Отже, ця практика продовжилася і закупівлі звелися до кількох мільярдів кубометрів на рік.
По суті, ми зараз спостерігаємо спробу газового і фінансового удушення Туркменистану. Чому? Плачевність ситуації в тому, що саме на експорті енергоресурсу побудована економіка цієї країни. Маючи великі запаси газу, Туркменистан не може їх продати нікому, крім Росії, Китаю та Ірану. Він пробив собі дорогу в Китай, але цей експорт не такий дохідний, як продажі газу в ЄС. Іран також купує частково туркменський газ для своїх північних регіонів, але це не значні обсяги. Левову частку забирала Росія, яка нав’язала 2003 року невигідний контракт. До того ж Путін умовив Туркменбаші одночасно розірвати й міжурядову туркменсько-українську угоду про співпрацю.
Тож Туркменистан, приймаючи російські правила, поступово заганяв себе у глухий кут. Як наслідок, на туркменському газовому крані в Європу сидить «Газпром», а нерішучі і полохливі європейці їздять в Ашгабад, обіцяти допомогти, але мало що роблять з точки зору імплементації проекту Транскаспійського газопроводу. Хоча він для них вигідний. Росія ж відверто погрожує Азербайджану і Туркменистану, якщо ті насміляться розпочати цей проект.
— Чи може ця ситуація вплинути на Україну? І чи можемо ми використати її на свою користь у газових перемовинах з Москвою?
— Треба ініціювати перед ЄС включення питання реалізації Транскаспійського газопроводу на газових переговорах з Москвою. Європа має показати Туркменистану, що вона готова разом з нами купувати їхній газ. Тобто з боку ЄС має бути жорстка вимога до Росії про забезпечення вільного транзиту туркменського газу в їхньому напрямку. Це має бути одне з питань на тристоронніх газових перемовинах. Якщо ви не можете платити туркменам за цей газ, то забезпечте виконання норм СОТ про вільний транзит. Звісно, що Росія це ігноруватиме. Але важливо, щоби питання дане лунало.
Чи піде на це ЄС? Сумніваюсь. Мабуть, розуміючи це, «Газпром» і дозволяє собі таку поведінку. В цій ситуації цікавою виглядає позиція ЄС. Чому Європа, починаючи з 2009 року, мовчить про свободу транзиту центрально-азійського газу (туркменського, казахстанського, узбецького)? Тому що на ринку існує схема газового посередника, подібна до тієї, яка була в Україні: компанія «Газпром Швайц», зареєстрована в швейцарському кантоні Цуг, купує газ у «Газпром експорт», далі — продає в Європі. Тому Туркменистану теж треба діяти: він має подавати позови в міжнародний арбітраж, щоб позбутися газового протекціонізму Кремля і вибити собі вільний вихід на європейський ринок.
