До теми Сахалінського нафтогазоконденсатного родовища «День» звертався вже кілька разів. Сьогодні ми знайомимо читача ще з одним поглядом на цю проблему й сподіваємося: щодо цього висловить свою думку й уряд.
До криз українське суспільство звикло вже давно. Не до абстрактних політичних інтриг, які щодня демонструють телеканали нарівні з бразильськими серіалами, — до постійного зростання цін на продукти харчування, комунальні послуги й бензин. Суспільство звикло до обіцянок політиків.
Можливо, влада таким чином перевіряє народ на міцність або виховує в нього любов до аскетизму. Природним результатом є взаємна недовіра громадян, уряду, державних органів, дрібних чиновників. Цей список можна продовжувати до нескінченності. Якби можновладці на цьому й зупинилися...
Україна з усіх сил старається показати себе інвестиційно привабливою країною, але виходить у неї це з дня на день усе гірше й гірше. Ми в черговий раз стикаємося з тим, що українські чиновники вбачають у вкладенні капіталу в українську промисловість дещо інше, відмінне від загальноприйнятого значення.
Наприклад, боротьба з компаніями- інвесторами, які вже довгі роки займаються дослідно-промисловою розробкою нафти й газу на Сахалінському нафтогазоконденсатному родовищі в Харківській області, проводиться в найкращих традиціях радянського чиновницького свавілля.
САХАЛІНСЬКА ІСТОРІЯ
Сахалінське нафтогазоконденсатне родовище перебуває на геологічному вивченні з 1980 року, отже, вже 27 років. Такий тривалий термін пояснюється дуже просто — по-перше, складністю об’єкта, а по-друге, відсутністю необхідних фінансових ресурсів у ДП «Полтаванафтогазгеологія» — компанії, якiй спочатку був виданий спеціальний дозвіл на здійснення геологічного вивчення й дослідно- промислову експлуатацію родовища. «Полтаванафтогазгеологія» — дочірнє підприємство НАК «Надра України», яка у свою чергу підконтрольна Мінприроди.
Практично 20 років роботи на родовищі були заморожені, і вже на початку 2000-х (через ту саму причину — недостачу коштів) було прийняте рішення залучити до розробки родовища інвесторів. Серед них є й українські компанії, є й іноземні, які уклали договори про спільну діяльність із «Полтаванафтогазгеологія».
За нетривалий (за критеріями термінів роботи на родовищі) період на кошти інвесторів відремонтували старі свердловини (ремонт однієї свердловини коштує три мільйони гривень), пробурили і ввели в експлуатацію нові (вартість робіт з однієї свердловини — від 35 млн. грн.). Інвестори ж створили інфраструктуру, що дозволяє проводити дослідно-промислову розробку, а також побудували установки комплексної підготовки газу, створили трубопровідні системи на самому родовищі, проклали дороги. Все це забезпечило виконання державних програм із дослідно-промислової розробки родовища (нагадаємо, що до цього свердловини перебували в аварійному стані й не працювали 10 років) і розвитку нафтогазового комплексу України. Таким чином, за безпосередньою участю інвесторів підвищувалася енергонезалежність нашої з вами країни.
І ось 14 травня 2007 року реально працюючі компанії виявляються «не при ділі». Мінприроди переоформляє спеціальний дозвіл на роботи на Сахалінському родовищі, час дії якого вийшов, із «Полтаванафтогазгеологія» (одного з учасників спільної діяльності за договорами з інвесторами) на НАК «Надра України». Інвестори отримують факсом підписане заднім числом повідомлення від «Полтаванафтогазгеологія» про відклик довіреності, виданої директорам і головним бухгалтерам за договорами про спільну діяльність. І розробка одного з найбільших українських родовищ зупиняється.
Що це означає для країни? Із 14 травня цього року Україна кожного дня отримує менше: газу — на 1,2 млн. кубометрів, газоконденсату — на 100 тонн і нафти — на 100 тонн. Природно, при цьому зривається державна програма з розробки Сахалінського родовища. А ще з кожної видобутої тонни газу, нафти й газоконденсату до бюджету України сплачується рентна ставка, інвестори також платять за використання надр і геологорозвідувальні роботи. Всього через простій свердловин цього родовища державний бюджет щомісяця втрачає 12 мільйонів гривень, що за рік складе 144 мільйони гривень.
На національному рівні подібні втрати загрожують затримками пенсійних виплат, скороченням соціальних програм, посилюванням бензинової кризи, зростанням цін на газ, комунальні послуги й продукти харчування. Зокрема, бензинова криза провокує й підвищення цін на хліб — адже зерно потрібно прибирати, а для цього потрібно забезпечити сільгосптехніку паливом, яке постійно зростає в ціні. Чи не правда, турбота державних мужів із Мінприроди зачіпає до сліз?
ЯК «ДІЛИТИ АПЕЛЬСИН»
У той момент, коли припинився термін дії спецдозволу в «Полтаванафтогазгеологія», виходів із ситуації, що склалася, було рівно три. Перший — Мінприроди повинне було провести аукціон з його продажу. У цьому випадку, за правилами аукціонів, виграла б компанія, яка запропонувала б максимальну ціну (наприклад, «Укрнафта» була готова викласти 300 млн. грн.). Другий варіант — продовжити дію спецдозволу (тоді б він залишився в «Полтаванафтогазгеології»). І, нарешті, третій шлях — переоформити спеціальний дозвіл на розробку надр.
У всякому разi, при цьому потрібно керуватися давнім лікарським принципом — не зашкодь. Однак замість того, щоб не заважати розробляти родовище, Мінприроди переоформляє дозвіл із дочірнього підприємства на основне, заявляючи, що цей варіант розвитку подій вибрано виключно з гуманних міркувань — внаслідок недостачі коштів у «Полтаванафтогазгеологя». Ніби спецдозвіл переданий фінансово привабливішій НАК «Надра України». Пояснення звучить досить дивно, адже збиткова «Полтаванафтогазгеологія» — дочірнє підприємство НАК «Надра України». Грубо кажучи, різниці між ліцензіатами насправді немає ніякої.
Велике, м’яко кажучи, здивування викликає заява прес-секретаря Мінприроди Андрія Дімартіно про те, що рішення про передачу спеціального дозволу від «Полтаванафтогазгеології» до НАК «Надра України» прийняте з урахуванням найшвидшого введення родовища в промислову розробку. Але якесь світло вона все ж проливає. Нагадаємо, у цей час Сахалінське родовище ще не повністю вивчене, так що про початок промислової розробки говорити ще не доводиться. А ось здогадатися про істинні наміри Мінприроди тепер не важко. Річ у тім, що під час передачі в промислову експлуатацію видається новий спецдозвіл і, отже, укладаються нові договори з інвесторами. Чим не можливість укотре переглянути умови діяльності й прийняти ще вигідніші для чиновників із Мінприроди?
Навіщо Мінприроди приймати спірне рішення? Чому не переукласти взаємовигідні угоди з інвесторами? Або розрахунок зроблено на те, що втрачати вкладені кошти існуючі інвестори не захочуть, тому з ними можна буде укласти договір на вигідніших для чиновників умовах. Схоже, що поняття «вигода» в чиновників розходиться з інтересами держави — всесильні представники влади побачили грошовий струмочок, який плив повз їхні кишені, й вирішили виправити подібну несправедливість. Фахівці ставлять під сумнів саму законність дій Мінприроди, тим більше, що жоден з інвесторів, працюючих на Сахалінському родовищі, так і не побачив нотаріально завіреної копії ліцензії, виданої НАК «Надра України».
ЧЕРГОВИЙ ПЕРЕДІЛ?
Із 30 травня Мінпаливенерго практично має право ветувати рішення Мінприроди, оскільки всі вони повинні узгоджуватися цим відомством. Спірні питання розглядатимуться на урядових засіданнях.
З одного боку, це дає надію, що в цих питаннях не буде несподіваних рішень. А з іншого, у Мінпаливенерго є свої підрядчики, свої інвестори — чому б їм не почати роботу на вже підготовленому грунті. Гірше, якщо йдеться про чергову спробу переділу ринку, в якій Мінприроди грає проти Мінпаливенерго. Розбіжності між двома енергетичними відомствами виникли після визначення переможця тендеру на розробку Прикерченської ділянки Чорноморського шельфу, запаси якої оцінюються в 25 мільярдів кубометрів газу і 30 мільйонів тонн нафти. За версією голови (у той час) Мінпаливенерго Івана Плачкова, Прикерченську ділянку повинна розробляти «Черноморнафтогаз», що входить до складу «Нафтогаз України».
Очевидно, останньою краплею у виникненні конфлікту стало рішення Мінприроди позбавити компанію «Девон» (що є спільним підприємством «Нефтогазу» й найбільшої польської нафтогазової компанії PGNiG) можливості роботи на Сахалінському родовищі. PGNiG інвестувала в розробку родовища $200 млн. «Як тільки ми відкрили до 2007 року родовище в 15 мільярдів кубометрів газу і 3,4 мільйона тонн нафти, нас позбавили права там їх видобувати, — розповідають представники польської компанії. — Сподіваємося, що нове розпорядження Кабміну не дозволить Мінприроди надалі приймати подібні рішення». Можливо, новий порядок і повинен полегшити можливість роботи для дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України»?
УКРАЇНА — КОШМАР ДЛЯ ІНВЕСТОРІВ
Виходить, Україна — країна безглуздь. Ми декларуємо одне, а робимо абсолютно протилежне. Українські політики в один голос заявляють про перспективи залучення в країну іноземного капіталу, а «за кадром» ставляться до інвесторів не як до партнерів, а як до дійної корови. Вклали гроші, підняли виробництво, зробили його прибутковим, а тепер — вільні. На що ж можуть розраховувати іноземні інвестори, якщо держава не тільки не може убезпечити їхнi капіталовкладення, а й сама організовує рейдерські атаки? На що можуть розраховувати громадяни України, коли чиновники жертвують їхніми інтересами заради свого блага? Очевидно, українська влада керується принципом — нехай країна голодує, головне, щоб правитель купався в розкоші.
