Упорядкування земельних відносин — одвічна проблема людства. Її розв’язували наймудріші представники всього світу, і, як з’ясувалося, нащадки, особливо українські, не зрозуміли до цього часу головного висновку: земля або ж результати діяльності на ній повинні забезпечувати добробут усьому народу, а не окремим його представникам. Проблему справедливості у світі розв’язують полярно протилежними сценаріями розвитку земельних відносин шляхом запровадження: 1) моделі земельних відносин з приватною власністю (у царській Росії ця модель призвела до соціальних потрясінь); 2) інституту державної власності на землю з передачею її землекористувачам у оренду, але з обов’язками зі сплати рентної вартості державі, чого не було за часів будівництва комунізму. Саме за другого варіанта найоб’єктивніше розв’язується проблема справедливості — земельна рента соціалізується, а результати праці — зарплата і прибуток від капіталу — приватизуються. Із цього приводу ще А. Сміт, Д. Рікардо, Г. Джордж, А. Маршалл, К. Маркс визнали етичну справедливість соціалізації земельної ренти, оскільки у держави з’явиться можливість скасувати податки на працю і капітал. За першим варіантом, крім соціальних потрясінь, земельна рента потрапляє обмеженому колу власників землі, спекулянтам, земельним банкам, посередникам, а не державі.
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Ще з початком реформування сільського господарства в колишньому СРСР 30 незалежних економістів та вчених світового рівня, в тому числі три нобелівських лауреати, 1991 року надіслали лист-доповідь з порадою для президента СРСР Михайла Горбачова запровадити орендні відносини й відмовитися від ідеї передати її у приватну власність. Ці вчені вказували, що за умови оренди землі земельна рента буде збережена як джерело національного доходу. Уряди розвинутих країн з ринковою економікою, де земля (або її частина) у приватній власності, втрачають значну частку земельної ренти, а тому «надмірно користуються такими податками, як податок на прибуток, податок на продажу, податок на капітал, перешкоджаючи тим самим розвитку економіки». За підрахунками одного із підписантів листа — проф. М. Геффні з Каліфорнійського університету, рентна сума (створюється видобувною промисловістю, лісо— та сільськогосподарською діяльністю тощо) становить майже 40% національного доходу, значна частка якої дістається приватним (не державі) власникам землі. І як наголосив ще один підписант — директор лондонського Центру стимулювання оподаткування Ф. Гаррісон, модель соціалізації земельної ренти не використовується в західній ринковій моделі, позаяк у цих країнах не було революцій на кшталт жовтневого перевороту в Росії 1917 р., коли наслідком Громадянської війни, в якій загинули мільйони людей, стала націоналізація землі. Навіщо знову проводити приватизацію землі, щоб потім після нових соціальних потрясінь її націоналізувати? Мудре ж рішення з приводу приватизації землі в майбутньому дасть змогу одержати значно більше, ніж можливі переваги західної моделі.
Продавати землю з аукціону — далеко не найкраща ідея. Сільські жителі, котрі здатні ефективно працювати на землі, здебільшого не мають коштів для купівлі землі. Тоді як оренда землі з одночасним стягуванням земельної ренти до бюджету розв’язують проблему отримання землі для її використання без придбання. Якщо ж допустити масовий продаж земельних ділянок з наступними спекуляціями та отримання великих незароблених доходів окремими щасливчиками, які здаватимуть землю в оренду, це створить соціальну напруженість у суспільстві й інші проблеми. У разі соціалізації земельної ренти зарубіжні економісти пропонували розглядати всі проблеми в єдиній системі. Сюди належить розробка питань, які мають бути відрегульовані в законодавчому порядку: «термінів оренди земельних ділянок, створення системи прав на землю, оцінки землі, соціального захисту від зловживань, відмови від користування виснаженою запущеною ділянкою, можливого перерозподілу землі між регіонами задля вирівнювання показників із природних ресурсів у розрахунку на душу населення». При цьому «періодичність перегляду ставок рентних платежів має визначати держава, не можна передавати це право землекористувачам».
ПИТАННЯ ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Що змінилося за 28 років на обрії реформування після підказок мудреців з економіки? Проблема ще більш загострилася. На такий єдиний захід, яким пропонується розв’язати всі проблеми України молодими реформаторами, як продаж землі, під час ексклюзивної зустрічі з українськими провідними телеканалами та інформагенствами в Мінську президент Білорусі Олександр Лукашенко дав пораду, що перекликається з порадою, яку отримав свого часу Михайло Горбачов. «Більш дорогоцінного в Україні нічого немає... Пройдіть етап оренди землі... Тримайте це в руках держави». Чи слід відмовлятися від соціалізації земельної ренти, коли в державній власності України ще залишилося 10,4 млн га сільськогосподарських угідь (або її четвертина, якою до цього володіла держава Україна), а земельну ренту від сільськогосподарської діяльності віддати її новим власникам?
Звернімося до понятійного визначення категорії «земельна рента», щоби з’ясувати, скільки ж у грошовому еквіваленті становитиме ця земельна рента після повальної приватизації останнього ресурсу України — землі. Орендна плата як грошова сума, що сплачується орендарем власнику за право господарського використання орендованої земельної ділянки, складається із сум земельної ренти, амортизаційних нарахувань на інвестований у землю основний капітал (при передачі в оренду основних засобів — споруд і будівель на землі) та плати за користування цим капіталом (відсоток за ставкою банку на інвестований у землю капітал). Звідси земельна рента обраховується як сума орендної плати без сум амортизації та банківського відсотка на капітал.
Залишилося дізнатися як суму самої орендної плати в Україні, так і її похідну — суму земельної ренти. Зразу ж зауважимо, що капітальні приміщення сільськогосподарського призначення були майже повністю знищенні за попередніх реформаторських заходів. Тому у власників паїв залишилася практично лише одна земля, а отже, земельна рента за ціною буде аналогічна орендній платі. Якщо, наприклад, взяти середню орендну плату за гектар 1613,4 грн (65 дол. США, або 6,5% від вартості землі), яка склалася протягом 2018 року, то від здачі в оренду державної землі (10,4 млн га) 2020-го сума орендної плати становитиме 16,8 млрд грн. Якби на початку реформування 42 млн га сільськогосподарських угідь були передані в оренду, а не роздані на паї, то земельна рента склала би 68 млрд грн. «Попєрєднікі» реформу проводили «навмисне», «нароком» — усі 28 років незалежності України урядовці та різного роду політики лобіюють проблему продажу селянами щойно розданих їм паїв (ще чорнила не висохли на сертифікатах), і ніхто ніколи не думав створити умови, щоб на цих паях їхні власники організували фермерське господарство. Якби сьогоднішні власники паїв 28 років тому взяли землю в оренду, а уряд створив би всі умови для успішного функціонування фермерських господарств розмірами 5—50 га (на рівні країн Європи), то в України було б значно менше проблем. Розуміється, що не зерно вони повинні виробляти, а орієнтуватися на розвиток тваринництва та інтенсивних галузей рослинництва. Посол Нідерландів в Україні Кейс Ян Рене КЛОМПЕНХАУВЕР, країна якого в розрахунку на 1 га ріллі у 230 разів більше експортує сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, аніж Україна, пояснює, що Нідерланди вийшли на високий рівень економіки саме завдяки розвитку малих і середніх підприємств, а великі вертикально інтегровані, як в Україні, — зникли 50 років тому, як неуспішна модель.
Ціна землі зростатиме за двох основних варіантів: 1) буде забезпечений доступ іноземних країн з дефіцитом земель сільськогосподарського призначення (проживає 70% населення країн світу); 2) реформатори сприятимуть структурній перебудові сільського господарства (збільшиться частка високодохідних галузей у структурі виробництва). Щоправда, за першого варіанта реформування будуть вирішуватися продовольчі проблеми чужих країн, особливо щодо трудової зайнятості, а тому, за логікою здорового глузду, він Україні не підходить. Хоча ціна землі зростатиме високими темпами, але вже на вторинному ринку. За інтенсивного впровадження другого варіанта реформування ціна землі зростатиме в тій ступені, з яким темпом буде змінюватися структура виробництва. Якщо процес цих змін буде інтенсивним, то ціна землі зросте і тоді можна вірити інформації програми дій уряду, що 2024 р. розмір орендної плати з 1 га землі сільськогосподарського призначення складатиме 4000 грн. За такої величини орендної плати загальна сума земельної ренти при використанні 10,4 млн га землі становитиме 42 млрд грн. Ця сума дістанеться державному бюджету, якщо земля буде здаватися в оренду від імені держави, і її «приватизують» — якщо землю придбають кілька сотень латифундистів. Якщо варіанти структурної перебудови моделюватимуться на моделях «витрати-випуск» з розрахунками потреби в інвестиціях, потребі в робочій силі тощо з розробкою заходів щодо підтримки найбільш важливих галузей, особливо створення фермерських кооперативів, то ціна землі щорічно зростатиме високими темпами. Тоді дійсно на найкращих у світі землях українські фермери за обсягами експорту сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки наздоженуть Польщу, потім — хоча б Іспанію (ціна землі — 15 тис. дол. США, а орендна плата — 1,5%, або 225 дол. за 1 га). За такого перебігу подій 10,4 млн га землі за умови 1,5% норми орендної плати загальна сума земельної ренти склала б 58 млрд грн, а якщо 2,7%, як у Данії, — то 105 млрд грн. Але це все варіанти можливого наростаючого перебігу подій за умови відмови від ринку землі й запровадження ринку оренди землі, підтримки розвитку фермерських кооперативів, організації моніторингу руху технологічних ресурсів, затрат праці, податків тощо на всіх стадіях інтегрованого виробництва, що забезпечить справедливий розподіл доданої вартості на ланцюгу «виробництво-переробка-реалізація-споживання». А поки що, за повідомленням Держгеокадастру, за результатами земельних торгів загальна площа переданих в оренду земельних ділянок державної власності становить мізерну величину — 4,83 тис. га, а в місцеві бюджети надійшло 12,53 млн грн.
РИНОК ЧИ ОРЕНДА? НАСЛІДКИ
У разі запуску ринку землі (а не соціалізації земельної ренти) виникає запитання: хто переможе в боротьбі за земельну ренту, розмір якої буде щорічно зростати? Агрохолдинги, які в розрахунку на 1 га землі платили земельних податків до 10 разів менше, ніж, наприклад, дослідні господарства НААНУ, і до того одержували майже всі суми державної допомоги, які перевищували суми сплачених ними податків до державного бюджету й таким чином накопичили коштів? Або ж середні й дрібні підприємства, які не в змозі платити високу орендну плату власникам паїв на рівні агрохолдингів, а за відсутності прозорості на продовольчих ринках розлучалися зі своєю продукцією за цінами, які майже удвічі нижчі від ринкової? Адвокату і громадському діячу Семену Кривоносу низькі ціни цього року на основні культури дали підстави стверджувати про монопольну змову трейдерів і латифундистів з метою «знекровити» малий і середній бізнес перед запуском ринку землі. Тоді на ринку землі залишаться лише великі гравці, які, до того ж, мають першочергове право на викуп за низькими цінами орендованої ними землі. Варіант дуже низьких цін на землю може виявитися реальністю, позаяк невідомо, скільки за різними незаконними схемами було вже скуплено землі саме за низькими цінами. Залишилося ці акти купівлі-продажу лише узаконити після ухвалення закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. Якщо ж земельні частки (паї) залишилися у їхніх первинних власників (що малоймовірно), то боротьба за земельну ренту призведе до зростання цін з наперед відомими переможцями цього змагання — агрохолдингами, які за допомогою іноземного капіталу накопичили досить коштів для того, щоб спокійно почуватися на ринку землі. Тоді метою агрохолдингів стане вихід на гранично допустиму межу землі, яку передбачено законопроектом, — 0,5% від площі всієї землі України — 210 тис. га землі сільськогосподарського призначення. За такого обмеження лише 200 агрохолдингів володітимуть усією землею України. Після здачі в оренду кожен із агрохолдингів щорічно отримуватиме понад 3 млрд грн земельної ренти. Отака перспектива запровадження обігу земель, коли на ринку будуть присутні агрохолдинги із зарубіжними коштами або самі іноземці. Для наповнення державного бюджету уряду доведеться придумувати нові податки, щоби компенсувати втрати земельної ренти. І за все це доведеться платити українському народу.
Аграрні чиновники зобов’язуються надавати пільгові кредити у разі придбання земельних ділянок. Так, заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Тарас ВИСОЦЬКИЙ під час круглого столу «Земельне віче — як ринок бачить цивілізований вільний ринок землі в Україні: ризики/можливості, присутність іноземців та доступ до кредитів» повідомив, що протягом цього року фермерам буде надано 4,4 млрд грн пільгових кредитів від держави на придбання землі. Після компенсації облікової ставки кредит для покупця коштуватиме всього 3%. Якщо на старті земельного ринку вартість землі буде на рівні нормативної — 30 000 тис. грн за 1 га, то за таку суму кредиту можна буде купити лише 147 тис. га із 42 млн га сільськогосподарських угідь. За такої мізерної державної допомоги кредитом можуть скористатися лише 36,8 тис. власників земельних часток (паїв), або 0,05 % від їх чисельності. Іноземні інвестори, які у своїх країнах беруть кредит під 1—2%, уже давно працюють на орендовані землі в Україні, й невідомо, чи не скупили вони її у селян. Якби 4,4 млрд грн було надано на покриття відсотків за користування кредитами, то за сам кредит у сумі 147 млрд грн (4,4/0,03) можна було б викупити 4,9 млн га землі сільськогосподарського призначення. Щоправда, стільки кредитів не нададуть через наростання ризиків для самих банків. Але якщо буде доступ іноземців до українського ринку землі, то ціна її зросте, а для вітчизняних фермерів, а можливо, навіть агрохолдинів земля буде недоступною. Причиною такої логіки є високі ціни на продовольство у країнах, які мають дефіцит землі. Тому великі витрати цих країн на купівлю землі окупляться цінами роздрібної торгівлі продовольством або ж будуть компенсовані за рахунок бюджетів. Прикладів бюджетних вливань «своїм» на теренах України безліч. Наприклад, два безробітних брати з Ірландії взяли в оренду 70 га ріллі у Львівській області, а через десять років у них було вже 42 тис. га землі, — за невідомого походження кошти (сотні мільйонів доларів США) придбали сільськогосподарську техніку, автомашини, елеватори, тваринницькі приміщення тощо. Саудівська Аравія, наприклад, минулого року на ринку оренди землі придбала право господарювати на 165 тис. га за 1,5 тис. дол. США за 1 га землі. Країни з величезним дефіцитом землі сільськогосподарського призначення (таких країн — 71, а в перспективі — набагато більше) за відкриття ринку землю платитимуть значно більше, аніж спроможні навіть наші агрохолдинги (без грошей іноземців).
Що ж в Україні пропонують теоретичного щодо виявлення всіх проблем у земельних відносинах, їх узгодження та пошуку тієї вузенької стежки, проходження по якій приведе нас до якнайсправедливішого щодо власного народу розв’язання проблем землевпорядкування та розподілу доданої вартості, які створюються на землі. Крім того, щоб продати землю, пропозицій безліч. У черзі до розподілу нашої землі стоять багато зарубіжних інституцій, у яких працюють також наші співвітчизники. Так, Марина ПЕТРОВА, заступник голови Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) в Україні, під час зустрічі представників ЄБРР з Louis Dreyfus Company (LDC) заявила, що в комерційних банків до кредитування фермерів зросте великий інтерес, коли вони стануть власниками землі і заставлять її банкам. Наприклад, власник паю на 5 га землі (вартість — 5 тис. дол. США) віддасть землю в заставу і купить щонайбільше граблі, позаяк комбайн коштує 200 тис. дол. США, трактор — 100 тис. дол. США тощо. Відтак міжнародні фінансові організації стоять у черзі й чекають, доки агрохолдинги та/або іноземці створять великі аграрні підприємства. А далі — проблеми (бажання мати) банків.
Не надто глибоке знання проблем, які містять у собі ще більше дрібніших підпроблем, розв’язання яких на одних емоціях лише більшою мірою їх загострить. Цивілізоване їх розв’язання можливе лише за умови системного підходу до проблем, їх структуризації, розробки сценаріїв перебігу подій, їх оцінки та схилення до одного з найбільш прийнятних. Від того, на яких логічних розробках або моделях буде продовжуватися здійснення реформ, залежать їхні наслідки: позитивні або негативні. Будемо чекати мудрості й позитивних наслідків.
