«Щастя не залежить лише від грошей та майна», — впевнений успішний банкір, голова «Райффайзен Інтернаціональ» Герберт Степіч, який є також фундатором благодійного фонду «Г. Степіч ЦВЕ», що діє в Центральній та Східній Європі. Разом із тим австрійський банкір зазначає, що поліпшення матеріального становища сприяє підвищенню якості життя. Очолювана ним група «Райффайзен», що є першопроходцем у просуванні банківських технологій у регіон Центральної та Східної Європи і, зокрема в Україну, працює саме в цьому напрямі, керуючись своїм головним принципом — допомагаючи людям, допомагати собі. Природно, цей самий девіз використовує й дочірня структура цього банку в Україні — «Райффайзен Банк Аваль». Розмова з Володимиром ЛАВРЕНЧУКОМ — головою правління цього банку, одного з найбільших у нашій країні, «День» розпочав із запитання про відносини з клієнтами...
— Кого ви більше любите: позичальників, на яких банк заробляє, чи власників депозитів, яким він платить відсотки?
— Ми заробляємо і на депозитах, і на внесках, і на переказах — так побудована банківська діяльність. А любимо всіх клієнтів, які користуються нашими послугами. Але банк — це переважно кредитна установа. Це було особливо помітно в останні два роки, коли в банківській сфері нашої країни домінував саме цей вид послуг і банки конкурували між собою, створюючи нові продукти і всіляко їх рекламуючи. Але якщо повернутися до історії і основ банківської справи, то ми побачимо, що раніше на першому місці для банків завжди був особистий рахунок конкретної людини. Вкладник є найважливішим нашим партнером і клієнтом. Якщо він втратить до нас довіру, то, зрозуміло, позичальник нам уже не допоможе. Про кого я дійсно піклуюся, часто навіть підсвідомо, це — вкладники нашого банку.
— Ви виступили проти закону, що дає певні пільги банківським позичальникам, аргументуючи це тим, що через його ухвалення може з’явитися загроза припинення кредитування. А хіба сьогодні українські комерційні банки когось кредитують? Тим більше — під реальний відсоток... Скільки кредитів і на яку суму вже видав цього року «Райффайзен Аваль»?
— Банки, дійсно, кредитують. Питання в об’ємах цього кредитування і в тому, чи достатні вони для того, щоб забезпечувати розвиток економіки та суспільства загалом. Якщо зараз об’єм виданих банками кредитів складає, скажімо, мільярд доларів, то раніше досягав десятків мільярдів. Тобто банківська система економіку, як і раніше, кредитує, але, я б сказав, дуже скупо. Навіть наша установа, що менше, ніж інші, постраждала від кризи, видала цього року за станом на кінець травня лише 14 мільярдів гривень кредитів (у еквіваленті).
Свого часу ми довго йшли до того, щоб забезпечити економіці достатнє фінансування, кредитний портфель банків за останні чотири роки щорічно збільшувався на 70%. Це відбувалося завдяки процесу лібералізації ринку та вдосконаленню інфраструктури. Вона обростала взаємними інструментами (реєстри нерухомості, страхування, бюро кредитних історій, суди). У результаті система ставала гармонічнішою, поліпшувалися умови для кредитування. І якщо тепер нас позбавляють одного інструмента, раптом кажуть: тепер видавайте кредити без застав, то, зрозуміло, розлагоджується весь механізм. У банківській системі існує непорушне правило: без застави немає кредиту. А якщо воно рішенням держави скасовується, то ми отримуємо закономірний ефект згортання кредитної діяльності. До того ж, якщо країна так часто змінюватиме правила гри, тоді інвестори не прийдуть до нас надовго.
Мораторій на відчуження застави, прийнятий в парламенті, дає ще й погану пораду позичальникам — адже на час його дії (поки що він узагалі не визначений) нарахування відсотків за кредитами ніхто не зупиняє. Адже зрозуміло: чим пізніше клієнт розраховується за кредитом, тим важче йому це зробити. А банк позичальнику аж ніяк не ворог — він партнер. Особисто я також великий прихильник того, щоб допомагати людям, яким через різні причини стало складно виплачувати кредити, але робити це потрібно не шляхом ліквідації якихсь фундаментальних елементів, на яких тримається банківська система, а шляхом реальної допомоги. Адже їм насправді потрібне соціальне житло і така важлива річ як компенсація відсоткових ставок. Держава повинна міркувати, як можна допомогти обслужити проблемні борги або, можливо, навіть і викупити їх. Захист незаможних ціною руйнування банківської системи користі не принесе. Починається ланцюгова реакція наслідків: внески не повертатимуться, нові не потраплятимуть до банків, відповідно й кредитний портфель остаточно «усохне». Словом, я прогнозую негативний ефект такого закону, побудованого, якщо не на піску, то вже точно на популізмі, і стверджую: він дуже небезпечний для країни.
ПРО ГНУЧКІСТЬ ПОЛІТИКИ
— Чи можете ви сказати, що в нинішніх умовах ваш банк проводить гнучку політику, за можливостями сприяючи і позичальникам, і депозитникам, які потрапили в складне становище? У чому це виражається?
— Про позичальників я вже розповідав. А зараз наведу приклад, що є для нас показовим. Починаючи з жовтня минулого року, було дуже багато виявів невдоволення позичальників: страйків і пікетів таксистів, водіїв вантажівок та автобусів. Для цього в них, звичайно, були серйозні причини. До цих акцій призвело переважно те, що люди не розуміли, на якій основі, шляхом яких узгоджень можуть бути вирішені їхні проблеми. Але сторони пішли на переговори, я сам у них брав участь у низці областей. Внаслідок 14 тисяч наших клієнтів переоформили, пролонгували кредитні договори, їхні умови стали не такими жорсткими. Комусь були знижені відсоткові ставки, комусь дана розстрочка платежів. Відтоді вже минув деякий час, і ми бачимо, що виграли всі — продовжуються платежі, борг обслуговують переважна більшість людей, які підписали нові договори. Варто зауважити, що українці піклуються про свою репутацію, про кредитну історію, думають не лише про день сьогоднішній, але й про те, що завтра обов’язково прийде, і настане час брати нові кредити. А репутація дорого коштує не лише для банків, але й для позичальників. Обидві сторони повинні діяти відповідально, по-партнерському.
А щодо вкладників, то, варто зауважити, що банківська система перед ними в боргу. Я не хочу виділяти наш банк, проте, ми зуміли виплачувати всі депозити з терміном, що завершився, на першу вимогу. Тут зіграла роль позиція наших акціонерів, які дали нам таку можливість, ввівши в цей важкий період у капітал банку 200 мільйонів дол., а пізніше за ще 110 мільйонів дол., що дозволило своєчасно розрахуватися за всіма зобов’язаннями не лише із зовнішніми, але і з внутрішніми вкладниками. У нас не було жодного випадку затримки виплат. Ми, звичайно, в цьому не єдині. Є ще низка банків, які змогли це зробити. Це наш святий обов’язок — платіж повинен відбутися на першу вимогу вкладника.
— Ви щойно сказали, що отримали додатковий капітал від материнської структури. Чи є у вас проблеми з поверненням цих грошей?
— Ми отримали капітал і так званий субординований кредит, що означає, що це капітал другого рівня, який дається на десять років. Це прирівняні до капіталу гроші. Ми не можемо їх повернути, поки не розрахуємося з усіма іншими кредиторами. Тобто це — довгостроковий ресурс, що є основою надійності банку. Щодо короткострокових ресурсів, що отримуються від сторонніх компаній, то треті сторони гроші зараз, як правило, забирають. І ми, звичайно, своєчасно з ними розраховуємося. А ось такі інституційні організації як, наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку, не поспішають вилучати свої інвестиції, і ми їм за це дуже вдячні. Наша материнська компанія, надавши нам капітал, тримає його в нас, і ми дуже задоволені, що в нас є така дбайлива і мудра «мама».
— Чи правда, що ваш банк свого часу не підкорився мораторію на повернення депозитів і повертав їх незалежно від терміну? Чи допомогло це банку зменшити втрати і навіть вийти на ринок із новими продуктами?
— Якщо говорити формально, то ми, безумовно, завжди виконуємо вимоги Нацбанку. Але життя є життя, і його не вкладеш в жодні формуляри. Люди, на жаль, хворіють, і навіть вмирають. Існує немало різних випадків, коли просто не можна відмовляти вкладнику. Тому ми розробили внутрішній регламент, що визначав випадки, коли на запити про дострокове повернення депозитів потрібно було відповідати позитивно. Але в ринку існують певні правила, є солідарність і в принципі ми були зобов’язані діяти так само, як і інші банки, хоча мали запас грошей і завжди тримали в ньому мільярд гривень на випадок коливання ліквідності, відтоку внесків або якихсь несподіваних непогашень. Ми були ліквідні, мали достатній запас міцності, але я не можу стверджувати, що ми видавали внески всім — це не так. Ми дуже багато кому відмовляли у зв’язку з дією мораторію і вирішували питання дострокового повернення депозитів лише в окремих випадках, коли йшлося про форс-мажор або особисті обгрунтовані звернення.
— Коли ви розраховуєте вивести банк на рівень, який був до кризи, за об’ємом внесків (депозитів) фізичних і юридичних осіб, за кредитним портфелем? Адже між цими показниками прямий і безпосередній зв’язок, чи не так?
— Я б сказав дещо інакше. Щодо внесків ситуація сьогодні є більш прогнозованою. На щастя, банківській системі і нам, банкірам, вдалося дещо стабілізувати ситуацію. До того ж вкладники роздивилися основи для цього, закладені діями Нацбанку, що стабілізував курс гривні. В Україні відновлено вже 2,5 мільярда гривень на внесках, хоча відтік цього року все ще становить 22 мільярда. Останні два місяці вже дали плюс, тобто перевищення притоку над відтоком. У нашому банку пропорція дещо краща, ніж за системою, до того ж до нас повертаються не лише внески приватних осіб, але й корпоративних клієнтів. Тенденція позитивна, і це дає нам можливість спрогнозувати, що до кінця року ми відновимо втрати.
Ситуація з кредитним портфелем менш приваблива. Такі його складові як кредити малому бізнесу й великим корпораціям, можна сказати, «худнуть». Для відновлення буде потрібний рік, а можливо, й два. Але ми розуміємо, що так буде не вічно. Ринки збуту вітчизняних підприємств повинні піднятися, і тоді все зміниться. Однак для відновлення кредитування потрібно більше часу, ніж на реанімацію ринку депозитів.
— А як бути підприємствам без кредитування? Що б ви їм могли порадити? Вони ж задихнуться без кредитів...
— Згодний. Але ці труднощі не вічні. У банків поступово виникає відповідний ресурс, бо внески відновлюються. Тож грошей в економіці згодом буде, якщо й не багато, то все більше й більше. Однак внутрішнього ресурсу банків для кредитування може й не вистачити, бо фінансові організації позичали гроші на Заході, і значна частина кредитного портфеля в іноземній валюті. Сьогодні йти таким шляхом не виходить, бо в країні важка макроекономічна ситуація, та й політичної стабільності також немає. А притік внесків навряд чи компенсує відтік міжнародних запозичень.
— Що можна зробити?
— Потрібно відновити рейтинг України як перспективної економіки і дочекатися, щоб і на Заході, де свої чималі проблеми, також почалася стабілізація. Тож завдання відновлення кредитної підтримки підприємств і організацій актуальне не лише для банків, але й для всіх відомств, відповідальних за макроекономічні показники в країні.
— Перед підприємствами ніби подвійна проблема. З одного боку, там, де вони можуть узяти кредит, він дуже дорогий. А з іншого — його можна й за цією ціною отримати далеко не скрізь. Багато банків просто не дають ні на яких умовах. Що б ви порадили підприємствам? Це ж ваші клієнти...
— Будь-який банк пишається історією своїх відносин із партнерами. Зокрема, і в нас є підприємства з дуже високою діловою репутацією. І ми ними дуже дорожимо. А тому кредитуємо, але, звичайно ж, у тих мінімальних сумах, що визначені нинішньою ситуацією. Тим більше, якщо це компанії, з якими нас пов’язує давня співпраця, — з ними ми за будь-яких умов працюватимемо й надалі. Але ми повинні бути реалістами. Тому порада банкіра, позбавлена емоцій і заснована на тверезому розрахунку, може стосуватися лише того, на які об’єми кредитування сьогодні можна розраховувати, а на які — не можна. І якщо підприємства реально оцінюватимуть ситуацію і не будуватимуть «манілівських планів», то це убереже їх від різких зривів і дасть можливість гідно пережити важкий час. Я гадаю, що наші клієнти зуміють відкоректувати свій бізнес відповідно до можливостей ринку кредитів. На жаль, ринок капіталу сьогодні безперспективний. І наступного року, як передбачають аналітики, він також буде проблематичним. Якщо ми не винесемо уроків з кризи і залишимося в полоні ілюзій, то кількість загроз буде набагато більшою, ніж у тому випадку, якщо зуміємо «стиснутися» на якийсь період.
ПРО СОЦІАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
— Що ви розумієте під соціальною відповідальністю банку? Чи може він виступати спонсором якихось цікавих проектів у цей кризовий час?
— У поняття «соціальна відповідальність» я вкладаю набагато більше сенсу, ніж це часто робиться, коли таку відповідальність ототожнюють виключно зі спонсорством або меценатством. Соціальна відповідальність, яку ми на себе беремо, насамперед визначається тим, що наша організація є активним членом суспільства. Як великий банк ми бачимо соціальну відповідальність у тому, розвитку яких напрямів економіки сприяємо. У нас є перелік галузей, які ми принципово не кредитуємо. Навіть у тому випадку, якщо професійно виконаний бізнес-план обіцяє нам хороші й швидкі прибутки з кредиту, ми не дамо грошей підприємству, що забруднюватиме навколишнє середовище. У цьому наша соціальна відповідальність і її вагомість анітрохи не менша, скажімо, спонсорства або меценатства. Як і вся група «Райффайзен Інтернаціональ», ми добровільно взяли на себе такі обмеження. Я особисто ними пишаюся, незважаючи на певні фінансові втрати.
Крім того, банк вибирає пріоритети для фінансування тих або інших галузей або, наприклад, розвитку малого бізнесу. Наш вірний вибір — це також соціальна відповідальність. Бо він може впливати на розвиток середнього класу, що є, як відомо, своєрідним якорем стабільності для будь-якого суспільства. Як зазначив голова наглядової ради нашого банку пан Герберт Степіч, ми прийшли до України, маючи довгострокову стратегію, і навіть тимчасові втрати, пов’язані з кризою, не можуть змінити наш довгостроковий орієнтир. Отже, наш банк вважає себе відповідальним за розвиток українського суспільства в тих сферах, в яких він є активним гравцем.
— Саме цим визначається і концепція благодійного фонду, який створив пан Степіч для країн Центральної та Східної Європи?
— Безумовно. Фонд реалізовує також і проекти щодо України. Наші акціонери, які працюють на 17 ринках Європи, відзначають важливість для них України й прагнуть позитивно впливати на соціально-економічні процеси в нашій країні. Тому, крім бізнес-проектів, вони разом із нами займаються ще й соціальними проектами, спонсорством і меценатством, надають допомогу дитячим будинкам. У них для цього свій бюджет, який ми як банк також підтримуємо.
ПРО БАНКІВСЬКУ СИСТЕМУ
— Давайте поговоримо про українську банківську систему. Чи поновилася довіра всередині неї, і чи з’явилися вже міжбанківські кредити?
— Можу стверджувати, що всередині банківської системи нашої країни довіра збереглася. Щоправда, учасники ринку реально знизили свої ліміти на взаємне кредитування. Але не тому, що немає довіри, а через нинішнє фінансове становище. Це всього лише результат тверезого розрахунку та справедливих оцінок.
— Але ж існувала низка банків, яким просто не можна було довіряти.
— Довіра в банківській справі — це не якась емоційна субстанція. У фінансовому середовищі вона з’являється лише вслід за позитивними сигналами та фінансовими показниками, підтверджуючими, що гроші не пропадуть, повернуться. Тож рівень лімітів на міжбанку був знижений, кількість операцій — скорочена. Природно, при цьому можна говорити й про деяке падіння довіри, але я б це слово вживав дуже обережно, оскільки воно має сильне емоційне забарвлення.
— У банківському середовищі довіра засновується на реальній інформації?
— А хто може поручитися, що він нею повною мірою володіє? Візьміть найбільших аналітиків. Хто з них сьогодні може дати оцінку реальній ситуації? Ніхто з них не скаже, коли закінчиться криза — через півроку чи через кілька років. Інформація до роздуму є, але дуже багато чинників, що знаходяться за межами фінансових показників. Вони виявилися незавершеними. Дуже сильно впливає психологічний чинник. Однак на міжбанку в сфері психології все йшло нормально, довіра зберігалася і збереглася. Зараз ситуація там поліпшилася, бо банки з іноземним капіталом завдяки материнським структурам у період кризи збільшили свій капітал на мільярд доларів, а Нацбанк стабілізував курс національної валюти. А ще зростає ліквідність, оскільки в банки повертаються вкладники. Тож міжбанк, я б сказав, зараз оживає. Але його перспективи поки що нестійкі, бо незрозуміла перспектива низки банків, де працює або вводиться державна адміністрація. Ми зрозуміємо, наскільки вона ефективна, лише через чотири-п’ять місяців. Із проблемами Промінвестбанку, на щастя, впоратися вдалося, що дало хороший сигнал. А якби він був поганим, то це мало б небезпечний вплив на психологічний настрій ринку.
Тепер нам належить ще зрозуміти, чи буде ефективною рекапіталізація. Оскільки цей процес сильно затягли... І ми поки що не знаємо, наскільки керовані проблемні банки. Тому міжбанківські кредити і взагалі активність учасників цього ринку зараз дещо обмежена. Всі виявляють обережність.
— Який вплив здійснюють на банківську систему державні банки? З одного боку, вони виглядають такими монополістами, оскільки отримують певні преференції, а з іншого — їх змушують проводити досить ризиковані операції, скажімо, кредитувати «Нафтогаз України». Чи не загрожує це всій системі?
— Два державні банки за своїми розмірами, активами, пасивами — це дуже важливі для країни інститути. І не можна допустити ускладнення їхнього фінансового становища. І, я вважаю, підстав для неспокою щодо них немає. У них дуже хороша репутація, кваліфікований менеджмент і з погляду керованості ці структури, швидше, є чинниками стабілізації. Досить подивитися на внески: до них вони надходять помітно активніше, ніж у велику частину іншої, недержавної банківської системи. А вкладник — це своєрідний лакмусовий папірець, він реагує дуже швидко і професійно. Якщо він кудись іде, значить, там відбуваються вірні процеси.
Стосовно кредитів, що видаються цими банками державним компаніям, то я не знаю параметрів цих операцій і тому не можу їх коментувати. Але з погляду стабільності фінансів і ліквідності претензій до них не може бути. Повторюю: вони чинники стабільності банківської системи, а не її дестабілізації.
— А як позначиться на системі тривалий, за вашими словами, процес рекапіталізації українських банків? Чи не порушить у цьому випадку «лікар-держава» священний принцип не зашкодь? Чому капітал отримують лише три банки, тоді як проблеми є, щонайменше, в п’ятдесяти? Чи не вважаєте ви, що допомога держави повинна б розподілятися більш прозоро?
— Я стараюся «заземляти» свої оцінки. Для рекапіталізації тієї кількості банків, що насправді цього потребують, немає відповідного ресурсу. Чекати, що всі проблемні банки отримають підтримку держави, було б нездійсненною ілюзією навіть для багатої країни. Навіть у США далеко не всі банки можуть на це розраховувати. Там один банк отримав допомогу держави, а інший — ні. Була зроблена об’єктивна оцінка, якою й керувалися, ще зіграла роль відсутність ресурсу. Гадаю, в нас також не буде суб’єктивної вибірковості. Проте низці банків для відновлення своїх фінансів доведеться шукати інші рішення — приєднуватися до когось або вдатися до професійного чесного банкрутства, що, звичайно, не повинне стати проблемою для вкладників. Бо банкрутство — це всього лише роздавання боргів підприємством, що припиняє існування. Проте я — оптиміст, і вважаю, що Промінвестбанк дав банківській системі хороший приклад. Потрібно шукати нових інвесторів, причому не торгуватися, а приймати ту ціну, яку дають. Звичайно, власники таких банків зазнають істотних втрат. Але їх не порівняти з тими, що будуть у випадку банкрутства. Інший шлях — це об’єднання, консолідація, злиття або поглинання. Це складніше технологічно, але можливе.
— У зв’язку з падінням виробництва в країні сповільнилася інфляція. Як наслідок — Нацбанк знизив облікову ставку. Ви вітаєте таке рішення? Якщо гроші в країні подешевшають, то економіка отримає шанс?
— Я з прихильністю до цього ставлюся. Але потрібно також розуміти, що знижуючи ставку в інших країнах її не сприймають як єдиний інструмент, який забезпечує підвищення фінансової активності ринку. Подивіться на антикризові заходи, які просуває президент США Барак Обама. У його країні знижують не лише ставку, але й податки, підвищуючи таким чином ділову активність бізнесу. Ставка там виступає своєрідним «вінцем» ансамблю антикризових заходів. Але якщо хтось чекає, що цей єдиний інструмент, який використовується, приведе до дива, і відразу ж подешевшають усі кредити, то він дуже помиляється. Лише комплексні й гармонійні заходи у сфері кредитної і одночасно фіскальної політики зможуть забезпечити необхідний результат. Тому я б не чекав від зниження облікової ставки НБУ якогось разючого ефекту. Але, безумовно, я вітав би такий крок при одночасних змінах у фіскальній політиці. І тоді б можна було говорити про новий шанс для нашої економіки.
— Чи є у вас прогноз для української банківської системи? Коли в ній закінчиться криза? Чи не тоді, коли активно піде процес злиття і поглинання? І що для цього, на вашу думку, могла б і зобов’язана зробити держава?
— Я гадаю, криза закінчиться тоді, коли економіка пристосується до нової реальності й коли всіма будуть сприйняті уроки кризи. А вони, наприклад, полягають у тому, що не було в нас підстав для масової іпотеки, а тепер також немає підстав для її відродження. Цей ринок був у нас сильно перегрітий. Ми повинні переоцінити свою економіку, всі бізнес-плани. У нас банківська система розвивалася небаченими темпами — 70% щорічно. Це явний перебір, який довго триматися не може. 6-7% — це нормальний темп. Хтось може сказати, що це ще криза. Але насправді це і є та нова реальність, яку нам потрібно зрозуміти й прийняти. Повторюю, криза закінчиться тоді, коли велика частина учасників ринку сприймуть нові умови як нову реальність, а не як тимчасовий відкіт назад, і почнуть працювати у звичайному режимі. А щодо поглинання і злиття, мені так здається, потрібно зрозуміти, що завжди було дуже дорого бути універсальним банком. І велика частина наших банків не витримує зараз і не витримає в майбутньому цієї гонки за універсальністю. Тож попереду в нас, я вважаю, не стільки поглинання і, як наслідок, зменшення кількості банків, а спеціалізація цих установ, коли кожний із них шукатиме і знаходитиме власну нішу на ринку. Таку пораду дає нам криза. Бо насправді така кількість універсальних банків для однієї економіки — це дуже багато. І держава повинна б вплинути на цей процес, попереджуючи великі втрати. Мій прогноз для банківської системи полягає в тому, що вона рухатиметься в бік більшої консолідації, централізації і, головне, спеціалізації, а дистанція між великими та малими банками буде істотно більшою, ніж зараз. Клієнти від цього лише виграють, бо одночасно зростатиме надійність банківської системи і якість обслуговування. Є такий англійський вислів — flight to quality (політ до якості). Його здійснюватимуть українці, вибираючи для себе кращий банк.
— І останнє запитання. Ви даєте це інтерв’ю відразу ж після он-лайн-конференції, у ході якої спілкувалися з працівниками всіх ваших численних філій і відділень. Яке запитання вам найбільше сподобалося і як ви на нього відповіли?
— Мене зачепило «за живе» таке запитання. Співробітники однієї бізнес-вертикалі стверджували, що за останні кілька років створили згуртований, сильний, професійний колектив і дивувалися: навіщо потрібно проводити реорганізацію, мовляв, знову когось при цьому втратимо. Я відповів так: реорганізація в нашому банку — перманентний процес, і вона повинна проходити і у вашому відділенні. Але якщо ви сильні, то повинні розуміти, що будь-яка реорганізація робить вас ще сильнішими, оскільки доводиться реагувати на її виклики, а вони тренують і згуртовують команду. Уникати викликів не варто, бо тоді ви не отримуєте ніяких уроків, не удосконалюєтеся. І довелося дати пораду: навіть у тому випадку, якщо викликів немає, шукайте їх або провокуйте і реалізовуйтеся в протистоянні з ними. В умовах конкуренції це — безальтернативний вибір.
