Із наближенням літа Мінагропрод охопила біодизельна лихоманка. Міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк роз’їжджає регіонами України та обіцяє розгорнути в країні виробництво біопалива... з картоплі. Кабмін навіть дав спеціальне доручення Інституту картоплярства розробити нову технологію виробництва біоетанолу з бульб.
У чому ж причина Великої картопляної революції, яку затіває агровідомство? Там, бач, здалося, що використання картоплі в Україні «є абсолютно неефективним». Судіть, панове, самі: за даними Мінагропроду, виробництво бульб в Україні сягає 20 мільйонів тонн на рік, тоді як споживають в їжу українці заледве 6 мільйонів тонн. Ще 5 мільйонів йде на насіння для садіння, а решту — лиш уявіть собі! — нерозумні господарі згодовують худобі...
Своїми планами міністерство, вочевидь, хоче позбавити життя цілу «купу зайців». По-перше, відібрати у селян картоплю, аби не лінувалися годувати своїх корівок і свиней комбікормами, виробники яких зараз мають проблеми зі збутом через занадто високу ціну.
По-друге, раз і назавжди «залляти» ненаситних аграріїв біопаливом, аби не просили щоразу навесні й восени дешевого дизеля в уряду для проведення польових робіт.
Та чи знає міністр Присяжнюк про те, що як на його рідній Житомирщині, так і в решті регіонів країни українці здавна шанобливо називають картоплю своїм «другим хлібом»? Що нею традиційно харчуються й люди (а в незаможних українців бараболя становить основу їхнього злидарського раціону), і всю домашню худібку — від курей і кролів до свині з коровою — вигодовують картопелькою? Чи ж зрозуміє пан міністр відчай українського господаря, який не в змозі купити своїм тваринам зернових комбікормів через їхню високу ціну й у якого вся надія — лише на власноруч викохану бульбу? І чому ж не підкажуть агрочиновники своєму шефові, що відгодована на зерні й комбікормах свинина або яловичина сама «заражується» високою ціною й стає геть недоступною споживачеві?
Не все так просто й з біодизелем. По-перше, не зможе він за своїми споживчими якостями задовільнити всю потребу агрокомплексу в пальному. По-друге, розвинені країни вже пройшли період зачарування біопаливом. Тепер стає зрозумілим, що саме його екологічна чистота може перетворитися на величезну шкоду довкіллю. Цей парадокс пояснюється дуже просто: заради розширення плантацій кукурудзи, пшениці, картоплі, цукрового буряку та тростини на біодизель в країнах обох Америк вже масово вирубуються лісові масиви — основні постачальники кисню до атмосфери нашої планети.
Чи того ж самого бажають в Мінагропроді й нашій Україні, населення якої й без того вже чверть віку тяжко страждає від Чорнобильської катастрофи? А чи не пояснюється біодизельна пасіонарність чиновників простим лобіюванням питання з боку торгівців комбікормами та біопалива?
Мені соромно згадувати картопляну кризу минулої зими, коли ціна на бульби підскочила за якихось кілька тижнів удвічі. Мені соромно бачити в супермаркеті столиці України єгипетську картоплю по 10 гривень за кіло. Мені дивно, як наші правлячі мужі не розуміють того, що за умов продовольчої кризи у світі Україна здатна «піднятися» на експорті харчової картоплі так само, як Арабські Емірати на нафті. Адже наші господарі цілком можуть вирощувати й по два врожаї бульб на рік. Недарма ж на Волині, як писав нещодавно «День», селяни беруть під бараболю землю гектарами — справа ж бо дуже вигідна!
Що ж до пального для аграріїв, то чи не краще було б для цього розширювати видобуток власної нафти, якої в надрах України та її морських шельфів Бог поклав більш ніж досить?
Але й це ще не все. Крім картоплі, пан Присяжнюк обіцяє гнати біодизель ще й з цукрового буряка. Але ж має напевно знати пан міністр, що річний дефіцит цукру в Україні й без біодизеля сягає нині 200 тисяч тонн і що лише за рахунок тростинного сирцю з-за океану вдається його якось погамувати...
Колись у Британії в період раннього капіталізму народилося прислів’я: «Вівці з’їли людей». Виробництво вовни було тоді настільки вигідним, що її фабриканти масово захоплювали в селян орні землі, аби перетворити ріллю на пасовиська для овець. Обезземелені селяни мусили тоді втікати до Америки, щоб не померти з голоду. Чи не повториться подібна ситуація в Україні — тепер вже з надприбутковим біопальним? І куди ж тоді нам буде втікати зі своєї землі?
