За підсумками перших двох місяців 2008 року виявилося, що інфляційна напруга в Україні сягнула 5,6% від «прогнозованих» урядом 9,6% на рік. Як пояснити такі тривожні сигнали та чи існують сьогодні в країні передумови для виникнення кризової ситуації в економіці? Про це «День» розмовляв з президентом Центру антикризових досліджень Ярославом ЖАЛІЛО.
— Для початку потрібно розібратися, що ж називати кризовою ситуацією в економіці. Якщо говорити загалом, то Україна — на стадії перманентної трансформаційної кризи, пов’язаної з переходом до ринкової моделі господарювання. Цей перехід супроводжувався значною кризою, яка сталася в 90-і роки. Після цього ми перейшли на іншу стадію — трансформаційної кризи не лише у економіці, а й у політичній сфері, що, власне, сьогодні й спостерігаємо. Якщо говорити про трансформаційну кризу, то вона триває.
Але зазвичай під кризами розуміють так звані нештатні явища на валютному та інших ринках, а також високу інфляцію. Я вважаю, що якихось надто різких кризових загроз, які могли б суттєво вплинути на добробут населення та на стабільність економіки загалом, зараз немає. Але ризики є, і нехтувати ними не можна. Серед них — наростання інфляційних тенденцій. Це свідчить про неблагополуччя не лише у монетарній сфері, а й у структурі економіки, у співвідношенні між динамікою доходів та обсягом виробництва. Ми бачимо коливання валютного курсу, бачимо ризики кризових явищ техногенного характеру, недостатній рівень регулювання на різних ринках. Зрештою, у нас постійно погіршується сальдо зовнішньоторговельного балансу, яке покривається за рахунок притоку короткострокового капіталу, що також створює певний ризик.
— Виходячи зі сказаного, наскільки реальна загроза втрати позитивних темпів економічного зростання?
— За умови перетворення цих ризиків на загрози, негативний вплив цілком реальний. Якщо продовжуватимуться такі динамічні інфляційні тенденції, то ризики полягатимуть у дестабілізації інвестиційної діяльності або у тому, що Нацбанк і уряд будуть змушені активізувати обмежувальну політику, що відіграє гальмівну роль.
— Чи можна говорити про те, що ці тенденції триватимуть і далі?
— В принципі, Україні до 2000 року вдавалося виходити з таких моментів успішно. Політики часто й досить різко з’ясовували між собою стосунки. Але коли дуже припікало, то спільну мову знаходили завжди. Тому я сподіваюся, що нічого страшного не станеться, тобто у мене оптимістичний прогноз. Хоча це не означає, що не слід боятись локальних кризових явищ.
— Скільки потрібно часу, щоб зупинити інфляцію?
— Якщо говорити про темпи інфляції, то вони будуть сповільнюватися. Сьогоднішні результати — це свого роду адаптаційний тренд, який цілий рік не триватиме. Якщо вдасться зібрати хороший врожай і не збудити інфляційних очікувань, то влітку можна отримати гарний стабілізаційний ефект. У будь-якому разі інфляція гальмуватиметься, але не очікуйте, що найближчим часом ми вийдемо на якісь мінімальні 2—3% інфляції. Я переконаний, що найближчі декілька років наш інфляційний рівень — 9—10%.
— Сьогоднішній рівень інфляції небезпечний для економіки?
— Отриманий за перші два місяці інфляційний рівень дійсно небезпечний. Однак це, повторюю, адаптаційне, а не фронтальне підвищення, і сприймати його як фатальну подію не треба. Сьогодні інфляційний рівень дійсно ризиковий. Але небезпечним він стане, якщо триматиметься тривалий час.
— Який відсоток річного зростання ВВП треба буде заплатити економіці за втихомирення інфляції?
— Все залежить від того, яким чином боротимуться з інфляцією. Якщо вирішать збивати інфляційну температуру до «кімнатної» (9,8%, закладених у бюджеті), то це коштуватиме значного відсотку темпів зростання ВВП. Сьогодні прогнозують зростання ВВП на рівні 6%, а збити можна і до двох відсотків. Якщо говорити про виважену інфляційну політику з утриманням річної інфляції на рівні 15%, то все можна зробити і без якогось гальмування економічної динаміки.
— Якими, на ваш погляд, повинні бути антиінфляційні дії, виходячи з наявних економічних реалій?
— Оскільки у нас в основному продуктова інфляція, то уряд мав би звернути увагу на той шлях, який проходять продовольчі товари від виробника до споживача. Як показує досвід, значна накрутка робиться саме на тому етапі, де багато посередників. Сьогодні спостерігається зростання кількості супермаркетів, і це, безумовно, зручно. Однак створюється певна монополізація збуту і відповідної мережі. Потрібно розвивати мережу роздрібної торгівлі та реалізації сільськогосподарської продукції, припинити всі розмови про збільшення різноманітних виплат, вилучати на добровільних основах надлишок коштів у населення.
— А чого не повинно бути в антиінфляційній програмі уряду?
— Я вважаю, що в ній багато уваги приділено питанням адміністративного впливу на ринки. Звичайно, його не можна уникнути, коли треба обмежити рівень монополізації тих чи інших секторів збуту продукції. Але більшу роль потрібно відводити ринковим механізмам. Той блок програми, що стосується монетарної частини, більш-менш ринковий, бо механізми прописані Нацбанком. В іншій частині йдеться про вплив власне на цінову сферу, і забагато намірів регулювати ціни, впливати на них через товарні інтервенції. Чи здійснюється вже ця програма? Сьогодні важко знайти якісь її прояви. Хіба що діяльність Нацбанку, який вже з лютого діяв у цьому напрямі.
— До чого може призвести спроба боротися з ростом цін шляхом ревальвації гривні?
— До вельми негативних наслідків. Насамперед до погіршення конкурентоспроможності українських товарів на зовнішньому та внутрішньому ринках. Через подорожчання гривні погіршиться приплив інвестиційних ресурсів, бо активи дорожчатимуть. Це у свою чергу призведе до подальшого погіршення зовнішньоторговельного сальдо, а значить — буде зворотній тренд у курсовій динаміці: гривню спочатку тимчасово піднімуть, а потім вона провалиться, можливо — нижче, ніж була.
— Одним із головних факторів у боротьбі з інфляцією Юлія Тимошенко називає зменшення імпортного мита. Чи не вплине така ініціатива на розвиток внутрішнього виробництва?
— Ми маємо подібний досвід уряду Тимошенко з подолання бензинової кризи у 2005 році. Коли ціна пішла вгору, імпортні мита на готову продукцію (бензин) ліквідували. Після цього протягом 2005—2006 років наша нафтопереробка впала. Натомість зростав імпорт готових нафтопродуктів. У 2007 році виробництво піднялося. А цього року теж спостерігається певний спад. Це приклад того, яким чином відкриті для імпорту кордони можуть зруйнувати власне виробництво і зробити нас більш залежними від динаміки світових цін. Враховуючи, що сьогодні високий рівень світової інфляції, то у багатьох напрямках такі імпортні інтервенції не матимуть сенсу, бо імпортні ціни не будуть нижчими за внутрішні. Навіть якщо вдасться знайти дешевші імпортні товари, це матиме короткочасний ціновий ефект з наступним підвищенням залежності від імпорту певних видів продукції.
— Чого уряд не повинен робити при внесенні змін до бюджету на 2008 рік?
— Я вважаю, що зараз взагалі не треба вносити жодних змін до бюджету. Сьогодні надто розбурхані інфляційні очікування, а якщо підвищити рівень видатків, то це взагалі запустить новий виток інфляції на наступний рік. Якщо перегляд все ж буде, то уряду не можна підвищувати видаткову частину. Або звести витратну політику до кращого, виключно цільового розподілу наявних коштів. Слід зосередитися навколо інноваційних програм, які є найбільш інвестиційно привабливими, концентруватися на підвищенні адресності соціальних виплат — і за рахунок цього можна підвищити соціальну спрямованість та структурну ефективність бюджетних видатків, не підганяючи інфляцію.
— Уряд запевняє, що профіцит бюджету дозволить обходитися без зовнішніх запозичень. Чи це так?
— Тут питання в іншому: звідки береться цей профіцит? Сьогодні у нас за січень накопичено близько 1,8 мільярда гривень штучного профіциту. Чому? Бо дохідна частина виконувалася, а видаткова частина гальмувалася через непрозорість у тендерних процедурах. За лютий профіцит майже розсмоктався. Подивимося, що буде в березні. Профіцит дійсно дозволяє запобігати зовнішнім запозиченням, але, з іншого боку, він стримуватиме економіку, адже бюджетні видатки — це внутрішній попит. Ризик тут у ситуації грошового голоду в економіці, а також споживчого на певних ринках, де ці гроші повинні були витрачатися. Така ситуація, як свідчить досвід минулого і позаминулого років, спонукає банки та суб’єктів господарювання до збільшення корпоративних запозичень.
— Чого було більше у роботі уряду за перші 100 днів: політики чи економіки?
— Ми аналізували тільки економіку, тому для нас було більше економіки. Звичайно, що основні рішення уряд приймає в економіці, бо політикою він не керує. Ці рішення чесно спрямовані на реалізацію тих положень, які закладені в урядовій програмі. Які були пріоритети за ці місяці? Насамперед сільське господарство, з низкою рішень для його стимулювання через бюджет 2008 року, та вугільна промисловість. Але по суті це рішення щодо того, як потрібно діяти. А чи виконуватимуться вони у вищезгаданих умовах?..
