Аграрна комісія при Президентові, що засідала минулого тижня, вирішила, що подальше реформування земельних відносин повинно здійснюватися на основі оренди землі. Як повідомив голова Держкомзему Леонід Новаківський, після ухвалення Закону «Про оренду землі» близько 590 тисяч власників сертифікатів на земельний пай (це приблизно 10% від числа тих, хто отримав сертифікати) оформили договори оренди. Із них 560 тисяч чоловік уклали договори зі своїми господарствами, решта 30 тисяч — із фермерами та іншими суб’єктами господарювання.
Правда, якщо говорити про реальне землекористування, то цифри будуть набагато скромнішими: частка орендованої землі в загальній площі земель, що перебуває в користуванні (близько 1,4 млн. га) становить лише 5%. Так що продекларований курс на оренду землі поки що не має досить міцних економічних підпор. Про оренду землі, звісно ж, заговорили не від хорошого життя: дуже вже безнадійно виглядає сьогодні вкрай розорене село, що працює собі на збиток. Панацеєю від усіх бід оренда, зрозуміло, не стане, але це все-таки крок уперед, якщо припускати, що земля повинна належати тому, хто хоче та вміє на ній трудитися. Але й оренда мало чим допоможе, якщо її не звільнити від стримуючих законодавчих та інших пут.
Фахівці АПК вважають, що розвиток орендних відносин на селі істотно гальмується через високе держмито при нотаріальному оформленні документів, яке донедавна становило 5% орендної плати (у березні Верховна Рада знизила його розмір до 1%). Аграрна комісія пропонує встановити держмито при передачі землі в оренду на рівні двох неоподатковуваних мінімумів — 34 грн. Є також пропозиція зробити безоплатною внутрішньогосподарську оренду (передача власниками індивідуального земельного паю в межах свого сільськогосподарського підприємства).
До оренди землі впритул примикає й питання, що активно обговорюється аграріями, — про запровадження спільної часткової власності на землю. У багатьох ця ідея отримала підтримку, в тому числі у фахівців Міжнародної фінансової корпорації, що реалізує в Україні Проект приватизації землі й реорганізації КСП. Зараз земля, передана в колективну власність і поділена на паї, все одно залишається власністю колективного сільськогосподарського підприємства. Тільки в разі виходу зі складу КСП кожен землекористувач дістає право на виділення свого земельного наділу, розміри якого невеликі. Унаслідок цього в країні спостерігається процес парцелізації землі (розподілу її на невеликі ділянки). Таке становище стримує орендні відносини, тому що бажаючих брати в оренду невеликі земельні ділянки, природно, знайдеться небагато.
Дроблення земель можна було б уникнути, встановивши спільну часткову власність на землю (аналогічно із землями несільськогосподарського призначення, відносно яких така норма вже діє). Суть нововведення в тому, щоб надати можливість групі осіб отримувати великі земельні ділянки для ведення спільної діяльності без створення юридичної особи. При цьому частки співвласників є ідеальними — вони не визначаються в натуральному вигляді. Якщо запровадити право спільної часткової власності на землю, то селяни, котрі бажають вийти із КСП, могли б, об’єднавшись і отримавши землю єдиним масивом, здати її в оренду на дуже вигідних умовах. Враховуючи те, що більшість потенційних орендодавців становлять пенсіонери, найменш захищені верстви сільського населення отримали б добру підмогу у вигляді орендної плати.
На думку академіка Національної академії наук Олексія Онищенка, із запровадженням спільної часткової власності на землю можна було б широко розгорнути ринок оренди землі, де все визначалося б попитом і пропозицією. Тоді б і орендна плата за землю формувалася за ринковими законами, а не шляхом директив.
