Ера дешевої медицини відходить у минуле... Хоч у нас де-юре й узаконено право людини на безкоштовну медичну допомогу. Але де-факто в державних поліклініках таки доводиться платити за аналізи, обстеження, лікування, а інколи навіть за виклик машини швидкої допомоги.
Нового повороту тема медицини набула після оголошення в Україні епідемії грипу. Населення, зіткнувшись із дефіцитом ліків й недоступністю кваліфікованої й водночас доступної допомоги, зацікавилося медичним страхуванням. Тож деякі з кандидатів у президенти вже нині в разі перемоги обіцяють розвивати страхову медицину в рекордні терміни.
У парламенті ж вже давно припадає пилом законопроект про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування. Однак приймати його не поспішають. Та за час епідемії вже з’явилося багато нових запитань... Наприклад, кому краще виконувати роль страховика — державі чи приватним страховим компаніям? Якщо державі, то чи не створять ще один пенсійний фонд, який додатковим тягарем ляже на держбюджет? Якщо ж страхові медичні поліси видаватимуть «приватники», то як уникнути випадків фінансового шахрайства?
Ще одним болючим питанням для українця може стати вартість такого страхового медичного полісу. Не зрозуміло й те, як бути з найбіднішими громадянами... «День» з’ясовував перспективи розвитку медстрахування в Україні.
ПРОТОПТАНИМ ШЛЯХОМ
У світовій практиці оформлення медстраховки починається з придбання людиною (або підприємцем, якщо мова йде про колективне страхування) страхового полісу та оформлення договору зі страховою компанією. В цих документах визначається перелік медичних послуг, які може отримати застрахований, сума, розмір, строки та порядок внесення страхових внесків за користування медстраховкою, перелік страхових випадків, у разі настання яких страхувальник здійснює страхові виплати, зазначається термін дії документу, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів тощо.
Медична страховка буває обов’язковою (визначено однаковий рівень страхового забезпечення для всіх громад) та добровільною (враховує особливості здоров’я окремої людини). Як правило, певний рівень загальнообов’язкової страхової медицини гарантує державна. Добровільне медстрахування поділяється на індивідуальне або колективне, коротко-, довогострокове або довічне.
Роль медичного страхування визначається у процесі реформування сектору охорони здоров’я. Яким шляхом піти, країна обирає, спираючись на демографічні показники, на рівень захворюваності, на загальний стан здоров’я населення тощо.
ОСОБЛИВОСТІ НИНІШНЬОГО МЕДСТРАХУВАННЯ
В Україні ж, за словами президента Ліги страхових організацій України Олександра Філонюка, медичне страхування загалом розвивається повільно. Його частка у загальному об’ємі страхового ринку становить лише 5%, тоді як у деяких європейських країнах показник сягає 50% і більше. Найбільшою популярністю медстрахування користується у корпоративному секторі, де підприємці «оптом» страхують своїх працівників. Хоча з приходом кризи деякі підприємства почали скорочувати виробничі витрати, в тому числі, і за рахунок медстрахування. Через кризу (девальвація гривні, подорожчання ліків та інше) вартість медичних страхових полюсів зросла. На запитання, чому так повільно розвивається даний вид страхування, Філонюк відповів, мовляв, розглядати його потрібно не окремо від загальної системи реформування охорони здоров’я, а в комплексі з нею. Створити нові вимоги до медичних закладів та до стандартів лікування громадян можна, тільки змінюючи систему охорони здоров’я. Популяризацію даного виду страхування президент Ліги страхових організацій України пропонує із запровадження медстрахування на підприємствах. Держава може дозволити роботодавцям зараховувати платежі з медстрахування робітників на виробничі затрати, говорить від «Дню». Медичні полюси для пенсіонерів, безробітних та, можливо, для бюджетних працівників потрібно купувати за державний кошт. На все про все потрібно щонайменше п’ять років, додає Філонюк.
За словами генерального директора асоціації «Страховий бізнес» Людмили Білошицької, наявна нині в Україні індивідуальна страховка в середньому коштує 200 доларів на рік. «Це середня медична програма для людини середнього віку, без різних надмірностей і «наворотів», — говорить вона «Дню». За середній рівень медкомфорту людина щомісяця може платити від 100 до 500 гривень, доповнює колегу Філонюк.
А от найдешевша страховка, за словами обох експертів, обійдеться у 50 гривень на місяць. Однак, потрібно розуміти, що обсяг медичних послуг в такому разі буде мінімальним (невідкладна медична допомога в критичних ситуаціях з викликом швидкої, госпіталізація до звичайних медичних установах без виділення окремої палати і ніякого особливого забезпечення ліками).
Якщо ж ви бажаєте постійні консультації з лікарями, наприклад, не нижче кандидатського рівня, чи лікування тільки у певній клініці, або ж мати ще стоматологічну консультацію, запитуйте медстраховку VIP-класу. Вартість таких програм може коливатися в межах тисячі доларів на рік і більше. При цьому не варто розраховувати, що, придбавши страховий поліс із стоматологічним компонентом, полікуєте всі зуби. Як правило, у вартість страховки входить тільки надання екстреної допомоги. «За кордоном стоматологія покриває також тільки екстрену допомогу. Ніде не страхується протезування (зубів), за виключенням якогось нещасного випадку», — розповідає «Дню» генеральний директор асоціації «Страховий бізнес».
Однак розмір щомісячних страхових внесків залежить не тільки від виду страхового полісу. При оформленні індивідуальної страховки враховується вік людини, наявність певних захворювань та інші фактори. Так, медична страховка без попереднього огляду і визначення стану здоров’я людини можлива тільки, якщо мова іде про підписання колективного договору, коли страхується 100—200 осіб.
Ще одне: як правило, страхові компанії включають у страхові випадки тільки екстрені операції, а не планові. Страховик також може відмовитися сплачувати лікування свого клієнта, якщо той потрапив в медустанову в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або ж в результаті намагання вчинити самогубство чи заподіяти собі тілесні ушкодження. Затребувати більшу суму за медстраховку або взагалі відмовити у її наданні можуть тим, у кого ракові захворювання, туберкульоз, СНІД або якість інші тяжкі хвороби. Адже утримання такого клієнта для страховика обходиться дуже дорого, зважаючи на вартість ліків.
Про ще одну незручність сучасного медстрахування розповіла кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів Національного університету «Острозька академія» Ольга Дем’янчук: «Ті потуги, які вже робив український приватний страховий сектор, щодо впровадження надання послуг медичного страхування, залишають бажати кращого. Мені відомий приклад, коли наша регіональна страхова компанія укладала договори з окремими медичними працівниками. Однак, у випадку, коли застрахована особа раптом захворіла, а лікар, з яким укладений договір, був у відпустці, то їй відмовляли в обслуговуванні за страховкою. До того ж, коли застрахований хворіє, він самотужки оплачує всі витрати пов’язані з лікуванням, а вже потім подає всі квитанції за витратами до страховика і останній лише тоді відшкодовує страхову суму. Виходить, що тягар витрат лікування в Україні все ж таки в першу чергу у нас падає на плечі людини, що купує цей медичний страховий поліс».
Чіткого алгоритму, як обрати ефективну страхову компанію та не потрапити на вудку фінансових аферистів, експерти не дають. Уважно читати договори, дивитися, яка регіональна сітка в компанії, звертати увагу на медустанови, з якими працює страховик та покладатися на досвід знайомих — оце і весь перелік порад.
КУДИ РУХАТИСЯ ДАЛІ?
Опитані «Днем» експерти пропонують надалі розвивати страхову медицину двома шляхами: використовуючи існуючий страховий ринок, або ж створюючи державний фонд (про нього йдеться у проекті закону про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування). Останній варіант передбачає, що з зарплати відраховуватиметься певний відсоток коштів (за оцінками експертів, не менше 2%), за який організовуватиметься безкоштовна екстрена допомога всім громадянам.
За безкоштовний базовий рівень медичної допомоги для всього населення виступає і екс-міністр охорони здоров’я, а нині голова Національної ради з питань охорони здоров’я Микола Поліщук. «Пацієнт не повинен зазирати в кишеню, якщо йому потрібно обстежитися чи лікуватися.
Держава повинна забезпечити надання невідкладної допомоги, планової медичної допомоги та програми фінансування цукрового діабету, онкології та інше», — говорить він. Щоправда планова медицина, на його думку, повинна фінансуватися в міру виділення державою коштів на такі цілі.
На думку ж керівника проекту «Сприяння реформ вторинної медичної допомоги в Україні» Оксани Абовської, медичне страхування не стане панацеєю для України. «Якщо ми говоримо про медстрахування, як про метод збору грошей (для потреб медицини, — Авт.), то потрібно розуміти, що вони в Україні збираються, але просто неефективно розподіляються», — говорить вона «Дню». З бюджету на охорону здоров’я виділяється до 3,5—4,5% ВВП. Якщо приплюсувати до них гроші від населення, яке воно дає лікарям, то за рік набігає 7,5% ВВП, що дорівнює витратам провідних країн світу.
Чому державні гроші не творять медичного блага, яке мало б бути, Абовська пояснює просто: дорогою до населення ресурси розпорошуються у неефективній структурі медустанов, яку й потрібно міняти.
Про необхідність реформування української охорони здоров’я добре розуміють у кабінетах профільного міністерства. «Якщо Україна в найближчі 5 років концептуально не поміняє систему охорони здоров’я, то ми будемо постійно мати такі катастрофи (як ситуація з епідемією грипу. — Авт.)», — заявив міністр охорони здоров’я України Василь Князевич. За його словами, час реформ настав, але реформи — це не тільки страхова медицина. У розумінні міністра держава повинна забезпечити безкоштовну первинну (сімейну) медицину, швидку допомогу, госпіталізацію для всіх громадян. На створення такої системи, за підрахунками Князевича, потрібно близько 50 мільярдів гривень.
