Держнаглядохоронпраці заборонив випуск вітчизняних газових
лічильників роторного типу РЛ на заводі «Арсенал» (м. Київ), ВО «Новатор»
(м. Хмельницький), Красилівському агрегатному заводі (Хмельницька область)
та ВАТ «Промприлад» (м. Івано-Франківськ). Як сказано в приписі цієї служби,
причиною заборони стали «випадки витоку газу через ущільнювач скла та розтріскування
самого скла передньої кришки лічильника», які «можуть призвести до утворення
в приміщеннях газоповітряної суміші вибухонебезпечної концентрації, що
ставить під загрозу безпеку життєдіяльності населення». В Івано-Франківській
інженерно-впровадницькій фірмі «Темпо», котра розробила цей перший вітчизняний
роторний лічильник для побуту, в принципі не заперечують можливості руйнування
віконця з товщиною гартованого скла в 4 міліметри, особливо, якщо по ньому
гепнути молотком, але разом із тим схильні вбачати в адміністративній забороні
черговий крок певних структур в намаганні згорнути вітчизняне виробництво
цих приладів. Ще в 1995 році Президент Леонід Кучма підписав документ,
згідно з яким вітчизняне виробництво лічильників мало досягти 500 тисяч
на рік, а от імпорт розширювався... до 8 мільйонів. У 1996 році ДАХК «Укргаз»,
не задовольнившись тим, що з 1 мільйона імпортованих протягом 1995—1996
років лічильників було встановлено лише 649 тисяч, пропонував закупити
за кордоном ще 3 мільйони цих приладів на суму $150 млн. за рахунок кредитів
іноземних банків. У 1997 році Кабінет Міністрів надав ДАХК «Укргаз» безпрецедентні
монопольні права «єдиного замовника, покупця, продавця та контролера апаратури
обліку». А вже через 10 днів після цього з'явився наказ Держнафтогазпрому
№103, в якому висунуто категоричну вимогу замінити усі промислові лічильники
з класом точності 1,5 на лічильники з класом точності не менше 1,0. На
практиці ж така заміна, стверджує завкафедри Інформаційно-вимірювальної
техніки Івано-Франківського технічного університету нафти і газу (спеціалізується
в галузі метрології й вимірювальної техніки) професор, доктор технічних
наук Іван Бродин, виявилася досить сумнівною справою. Адже автори наказу
залишили поза увагою рекомендації Міжнародної організації законодавчої
метрології про те, що зарубіжні виробники нормують межі допустимих значень
похибки лічильників газу 1,0% тільки при їх випуску з виробництва, а під
час експлуатації — за тими ж 1,5% похибки, яку мають вітчизняні промислові
лічильники газу. Відтак на торішньому (у січні) позачерговому засіданні
Кабміну йшлося про збитки державі в розмірі 815 млн. грн. (яких було завдано
газовими магнатами). Втім нещодавно вони поновили наступ на вітчизняних
виробників. 20 травня в НАК «Нафтогаз України» відбулася технічна нарада
з питань експлуатації роторних побутових лічильників газу типу РЛ, після
якої Держнаглядохоронпраці й заборонив їх випуск. Така турбота про безпеку
експлуатації лічильників, звичайно, зворушує. Звичайно, виробники зміцнять
це «вузьке» місце, бо береженого, як кажуть, і Бог береже. Однак багато
що вказує на те, що справа не стільки в негерметичності лічильників, як
у тому, що українські газовики ледь не патологічно недолюблюють вітчизняні
лічильники. Адже герметичність цих приладів нічим не поступається зарубіжним
аналогам, про що свідчать дані «Укргазу». У 1997 р. тільки в 0,01 % від
загальної кількості встановлених вітчизняних роторних лічильників було
виявлено втрату герметичності. У зарубіжних зразків, що заполонили український
ринок, цей показник був вищий: у словацького «Премагаз» — 0,011%, французьких
«Галлюс» — 0,03% і «Маньйоль» — 0,29%. Як стверджує директор Івано-Франківського
центру стандартизації, метрології та сертифікації Ігор Петришин, випробування
лічильників типу РЛ, зроблені на вимогу «Укргазу» за такими показниками,
як міцність, герметичність та інші показують, що вони переважають імпортні.
На інші нюанси позиції газовиків вказують спеціалісти Антимонопольного
комітету України. На їх думку, заінтересованість у збереженні схеми розрахунків
за газ без застосування контрольної апаратури пояснюється чинними нормами
споживання газу в побуті, які істотно перевищують фактичне його споживання.
Саме тому, мабуть, і зірвано програму встановлення приладів обліку газу.
На це ж «працює» і дивна політика стягування в Україну лічильників усіх
можливих типів, моделей і конструкцій. На нашому ринку вже є понад 40 марок
лічильників. Та, наприклад, від китайських сусідня Румунія відмовилася
ще в 1992 році. Про причини такого шаленого потягу «газового» чиновництва
до імпортних лічильників можна лише здогадуватися. Не на користь усе це
тільки українським виробникам лічильників та споживачам, адже ремонт таких
приладів, якщо він взагалі можливий, є досить дорогим. Тим часом нам стало
відомо, що газові магнати домагаються від уряду скасування мита на імпортні
лічильники та комплектуючі до них. І виробники запитують: невже робочі
місця в інших країнах нашому урядові дорожчі, ніж власні?
