Процес вступу України до СОТ нині знаходиться у завершальній стадії. І нашим громадянам важливо усвідомити, що отримає Україна від цього свого кроку. Про це розповідає радник прем'єр-міністра, екс- міністр зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі Андрій ГОНЧАРУК.
Членство у СОТ стане стимулом для створення стабільного законодавства, привабливого інвестиційного клімату, сприятиме проведенню структурної модернізації економіки в цілому і виведенню її на світовий рівень. За прогнозами експертів, загальне зростання добробуту від вступу України до СОТ перевищуватиме 10% обсягу загальнонаціонального споживання. Ці розрахунки підтверджуються досвідом європейських країн, які нещодавно приєдналися до СОТ.
Розглянемо, що буде після вступу до СОТ з галузями нашої економіки. Великий виграш отримає, звичайно, металургія. Це не лише експортно-орієнтована галузь (більше третини українського експорту припадає на її продукцію). Вона також більше всіх потерпає від торговельних обмежувальних заходів. На сьогодні щодо її продукції діють 24 антидемпінгові санкції в 11 країнах світу. Відтепер ми отримаємо можливість ефективніше захищати інтереси своїх металургів. Як наслідок, за оцінками експертів, ця українська галузь в довгостроковій перспективі збільшить після вступу до СОТ загальний випуск продукції на 22%. Практично така ж ситуація з хімічною промисловістю.
Щодо текстильної промисловості, то вона, починаючи з 2001 року, уже працює в умовах багатосторонньої угоди з текстилю. Тобто, усі ставки і норми, що діють у цій сфері, вже п'ять років відповідають тим зобов'язанням, що бере на себе Україна при вступі до СОТ.
Але ми повинні бути готові до того, що найбільш вразливим для нових, ліберальних умов виявиться вітчизняне сільське господарство. Адже членство у СОТ вимагає провести повне ринкове реформування аграрного сектору і лібералізувати доступ на ринок сільгосппродукції. Як несприятливий фактор тут діятиме і те, що сільськогосподарський сектор, який забезпечує близько 16% робочих місць і 14,5% ВВП країни, одночасно є недостатньо реформованим. І тому глобальні втручання в його роботу спочатку можуть бути вкрай болісними. Однак ті виробники сільгосппродукції, що йдуть у ногу з часом, можуть почуватися спокійно. Немаловажно і те, що після того, як і Україна, і Росія стануть членами цієї організації, остання вже не зможе застосовувати обмежувальні заходи до нашого сиро-молочного і м'ясного експорту.
Крім того, ніхто не змушує Україну зменшити підтримку сільського господарства таким чином, щоб це завдало йому непоправних збитків. Йдеться лише про те, щоб той рівень підтримки, який хоче одержати наше сільське господарство, повинен бути обґрунтованим. Так, внутрішня цінова підтримка повинна бути скорочена протягом п'яти років на 20% у порівнянні з базовим періодом. Але при цьому скорочення не стосується фінансування наукових досліджень, навчальних і маркетингових програм, створення держрезервів для забезпечення продовольчої безпеки, страхування і гарантій безпеки доходів, виплат на компенсацію збитків від стихійних лих тощо.
Важливо також враховувати, що через ряд причин — хоча б через те, що наша земля, наші чорноземи кращі і вимагають менших витрат на виробництво продукції, українська продукція, при порівняльній якості, буде дешевшою за європейську, а отже вона буде конкурентоздатною. Поліпшення умов доступу на зовнішні ринки дозволить збільшити експорт на 40%. Крім того, зважена державна політика, спрямована на модернізацію сільського господарства і розвиток його інфраструктури, дозволить забезпечити нашій сільгосппродукції необхідну конкурентоспроможність і захист.
Сьогодні можна також говорити про те, що після вступу до СОТ регламентуватиметься підтримка державою вугільної галузі. Однак якщо сьогодні ми не здатні проконтролювати, чи доходить ця підтримка до кожної шахти і кожного гірника, то згідно з нормами СОТ, надалі вона матиме цільовий, адресний напрямок. При цьому нормами СОТ дозволена державна підтримка, яка спрямовується на поліпшення екології регіону і пов'язана з діяльністю шкідливих виробництв. Це стосується не лише вугільної галузі, але й металургії, хімпрому і тощо. Можлива і держпідтримка рішення соціальних питань у соціально- неблагополучних регіонах моно-виробництв. Тобто, фактично це не підтримка безпосередньо вугільної галузі, а підтримка вугільних регіонів, спрямована на поліпшення рівня життя людей.
