ЗБІР ПОДАТКІВ ТА КАРТОТЕКА-2
Банки в Україні діють як збирачі податків. За системи «Картотеки-2»,
гроші, що приходять на рахунки підприємств, які мають податкову заборгованість
або заборгованість із зарплатні, автоматично перераховуються для покриття
цієї заборгованості. Унаслідок цього підприємства уникають проведення операцій
через банки. Головну роль при цьому відіграє не сама Картотека-2, а інтенсивність,
з якою її використовує податкова адміністрація, яка просто виштовхує підприємства
з банківської системи. Станом на 1 березня 1999 року нарахування банкам
за Картотекою-2 становило 52 млрд. гривень, тобто більше, ніж сукупні активи
банківської системи (37 млрд. гривень). Це призводить до дуже високих операційних
витрат банківської системи. Хоча Картотеку-2 було скасовано в червні 1999
року, кілька підприємств підтвердили, що її функціонування продовжується
повною мірою.
ПРЯМІ ПОЗИКИ ТА ПОЗИКИ ПІД УРЯДОВІ ГАРАНТІЇ
За інформацією банків, обсяги кредитів, наданих ними за
вказівкою уряду, становили 1,6 млрд. гривень. Хоча ці позики видаються
під гарантію уряду, такі зобов'язання часто не виконуються. Більшість таких
позик надається збитковим секторам. Це негативно впливає на прибутковість
банків, накладаючи додаткові витрати на банківську систему.
ПОГАНЕ ВИКОНАННЯ БАНКІВСЬКИХ РЕГУЛЯТИВНИХ НОРМ
Виконання банківських регулятивних норм є поганим, а статус
Національного банку як регулятора банківської системи досі не визначено.
У результаті механізм банківського регулювання досі не забезпечено належним
чином. Статутні фонди 24 банків мають недостатній капітал, тобто є меншими
за 1 млн. євро. Станом на 1 березня 1999 року резервні вимоги (17%) не
виконувалися 49 банками, в тому числі всіма найбільшими (із 214 банків).
Як наслідок багато малих банків продовжують функціонувати, хоча вони є,
вочевидь, нежиттєздатними. Те, що немає консолідації, означає, що існує
велика кількість малих банків, які не можуть скористатися перевагами ефекту
масштабу.
КРИЗА ДОВІРИ І ЗАСТАВА
Нечітка оцінка майна підприємств радянського періоду і
практично цілковита відсутність ринку землі позбавляє банки застави, на
якій вони можуть хеджувати свої позики. Окрім того, слабкий інститут підтримки
виконання контрактних зобов'язань ускладнює для банків кредитування за
прийнятними ставками. Неефективна процедура банкрутства означає, що банки
рідко коли можуть компенсувати свої кошти за рахунок ліквідації підприємства.
Такий ризик робить позичання підприємствам дуже непривабливим і витратним
для банків. Більшість банків одержує прибуток лише тоді, коли провадить
операції на ринку ОВДП. Неспроможність уряду погасити ОВДП з осені 1998
року практично позбавила банки прибуткової діяльності. Замість того, щоб
позичати гроші реальній економіці України, значна частина банків збільшила
свої депозити в іноземних банках.
ВАЛЮТНІ РИЗИКИ І БАРТЕР
Режим валютного курсу спирається на валютний коридор, який
уряд не може втримувати. Унаслідок цього валютний ризик є високим. Це збільшує
вартість позик. Через високу відсоткову ставку люди не можуть скористатися
оборотним капіталом банків. Оскільки вартість грошей є такою високою, то
більш популярною альтернативою стає бартер (операційна вартість якого за
нормальних умов є високою).
На поданому нижче графіку показано, як згадані фактори
перетворюють банківську систему України на нежиттєздатну. За нормальних
умов і за відсутності обмежень пропонування банків (S) та їхній попит (D)
призводить до кількості (Q) банківських послуг за відсотковою ставкою (г).
Однак високі податки в Україні виштовхують великий сегмент у тіньову економіку,
яка не користується банківською системою. Це опускає криву попиту на D'.
Водночас висока вартість, яка складається під дією згаданих вище факторів,
піднімає криву пропонування на S'. На цьому рівні лише ринок ОВДП може
використовувати банківську систему за непомірною ставкою г тв . За умови
такої ставки решта економіки не може користуватися банківською системою.
Ефективний попит на банківську систему (D') не відповідає ефективній пропозиції
(S') на жодному з позитивних рівнів банківської системи. Це ілюструє тезу
про те, що в Україні практично немає банківської системи. Адже загальні
довгострокові гривневі позики приватному сектору становлять лише 600 млн.
гривень (тобто 150 млн. доларів), або тільки 3 долари на душу насел ення.
Слабка банківська система є дуже залежною від зовнішніх
струсів. Фінансова криза у вересні 1998 року завдала банкам збитків на
загальну (зареєстровану) суму — 153 млн. гривень. Вкладники втратили вартість
своїх депозитів на суму 1 млрд. доларів, тоді як банківський капітал зменшився
на 700 млн. доларів. Водночас банківський портфель боргів із безнадійних
та сумнівних позик (офіційно визнаний) майже подвоївся.
Окрім сум, офіційно визнаних безнадійними та сумнівними
боргами, велику частину банківського портфелю короткострокових кредитів
становлять продовжені несплачені позики.
РЕФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Для розвитку банківської системи необхідно усунути перешкоди
на шляху її зростання. Це дасть змогу скоротити високі операційні витрати
банківської системи, що, у свою чергу, опустить криву пропонування вниз,
наблизивши її до кривої попиту на позитивному рівні банківської системи.
Урядові необхідно забезпечити повну ліквідацію Картотеки-2. Окрім того,
існує нагальна потреба в розвитку системи застави та земельного ринку,
а також у запровадженні ефективної процедури банкрутства.
Через вимушену реструктуризацію ОВДП та через часте порушення
встановленого валютного коридору довіру до уряду було підірвано. Забезпечення
виконання договірних зобов'язань має починатися з уряду. За умови неспроможності
утримувати коридор можна запровадити керований плаваючий курс. У такій
ситуації інвестиційні рішення розроблятимуться з урахуванням ризиків валютного
курсу. Штучна впевненість, створювана валютним коридором, украй негативно
впливає на інвестиційні рішення, адже часто виявляється, що ця впевненість
нічим не підкріплена. Для завоювання довіри до банківської системи потрібно
стимулювати діяльність іноземних банків в Україні. Водночас треба продовжити
лібералізацію валютного курсу.
Банківська система здатна виконувати важливу роль фінансового
посередника лише тоді, коли зможе позбавитися від власних недоліків. Політичні
та правові перешкоди на шляху фінансового розвитку важко змінити. Окрім
того, недостатній інституційний розвиток банківської системи підштовхує
країну в тенета бідності, що може серйозно зашкодити економіному зростанню
навіть за умови макроекономічної стабільності.
Керований плаваючий курс може сприяти відверненню тимчасових
монетарних струсів. Він може врегулювати валюту і під час справжніх великих
струсів.
Хвайджа СУЛТАН, Дімітар МIШЕВ Гарвардський інститут
міжнародного розвитку
