Чимало шкіл в Україні 1 вересня не відкрили двері. Оптимізація. Громади поставлені на розтяжку: «Закрити не можна зберегти», бо ледве зводять кінці з кінцями. Усі чекають на інвестора, як на месію, який прийде, наповнить бюджет і нагодує всіх «хлібами», тобто почне реалізувати різні соціальні проекти. Судячи з мрій сільських та селищних голів, він неодмінно має бути великим і добрим. І, може, він уже тицьнув пальцем у карту й вибрав собі нішу для інвестицій, може, він уже їде чи летить на крилах кохання до громад, але йому потрібен час, щоб усе узгодити, збудувати, налагодити. А тим часом із сіл виїде ще кілька тисяч молодих людей, не народяться дітки, і над школами знову нависне сокира оптимізації. Словом, доки сонце зійде, роса очі виїсть. У цій ситуації виграє той, хто не чекає на манну небесну і задовольняється синицею в руках, а не журавлем у небі. Тобто підтримує маленькі стартапи. Бо розуміє, що важать навіть не так гроші до бюджету, як дитячі голоси, як задзвенять у селах лише тоді, коли молоді сім’ї матимуть роботу.
ФАЙНА ПОЛЯНА
Нещодавно, мандруючи Тернопільщиною, котра славиться своєю схильністю до міграції, натрапив на кооператив «Файна поляна». Як повідомив голова кооперативу Тарас АНДРІЙЧУК, його заснували троє садівників, згодом до об’єднання на правах повноправних членів увійшли 25 господарів і з десяток асоційованих членів. Загальна площа плантацій кооперативу, на яких вирощується літня та ремонтантна малина, — близько 20 га. Три роки тому почали будувати в селі Городище цех заморожування ягід, їхня інвестиція одержала суттєве доповнення з боку держави в межах програми підтримки кооперації, на ці гроші придбали компресорне обладнання та двері до холодильника. Упродовж двох наступних сезонів за тією ж програмою встановили лінії сортування та доробки ягід. «І це без будь яких відкатів, договорняків, блату, все по-чесному, тобто в нашій країні щось почало змінюватися на краще», — зауважує Тарас. Він увійшов до кооперативу вже після його заснування. «Я посадив малину, але не знав, що з нею далі робити, як її вирощувати, збувати, я хотів знайти однодумців, які шукали відповіді на подібні запитання. Поодинці ми програємо, разом — чогось варті», — пояснює хлопець. Продукцію доробляють, заморожують і збувають посередникам, котрі її експортують. «Мріємо про власний експорт, але до цього етапу ми ще не готові…»
Тарас вирощує малину на батьковому й на сусідському городі, який узяв в оренду. Чи пробував добитися надання землі під ОСГ? Так, але це сьогодні практично неможливо, бо її вже просто нема, каже Тарас. А тому планує взяти в оренду три паї для розширення плантації. Як бачимо, громадам ще довго гикатиметься той період, коли угіддями поза селами розпоряджався Держгеокадастр.
Мене цікавить, чи зміг би я повноцінно утримувати сім'ю з трьох-чотирьох чоловік, вирощуючи малину та полуницю. Все залежить від площі, пояснює Тарас. На десяти сотках вижити неможливо. Але якщо господар має 4 га, то нескладно підрахувати загальний дохід, виходячи з того, що ціна малини цього року становить 80 грн/кг, а середня врожайність — 10 т\га. Калькулятор видає солідну цифру — близько 2,5 млн грн за сезон. З такою сумою молода сім’я почуватиметься цілком комфортно. Але ягідний бізнес дає змогу прожити і на 1 — 2 га, нічим більше не займаючись. Що, зрештою, й потрібно було довести.
ПІДНЯТА ЦІЛИНА
Гадаєте, в інших регіонах на сільських територіях краще з роботою? Скрізь одне й те саме. П’ять років тому група учасників війни на сході України, повернувшись у Доманівку та Мостове Миколаївської області, знову зіткнулася зі своєю давньою знайомою проблемою — безробіттям. Нічого не змінилося за ці роки. Регіон як був у глибокій депресії, так і не вийшов із неї. Після недовгих роздумів дійшли висновку, що треба діяти за принципом: «Під лежачий камінь вода не тече». Але з чого почати? Ні знань, ні досвіду, ні грошей. Вирішили звернутися до канадського проєкту UHBDP — у лоб же не вдарять. Співпраця з проєктом та фондом «Ласка» розпочалася з відвідування агрономічних заходів, які проводили ці організації. За допомогою консультантів вивчали різні моделі бізнесу та форми реєстрації. Вирішили створити кооператив. Засновниками його стали 18 учасників, серед яких шестеро жінок та двоє інвалідів. Бізнес-ідея полягала в тому, щоб цілорічно вирощувати в закритому ґрунті плодоовочеву продукцію, якої гостро бракує в цьому регіоні, який віддалений від великих ринків і торговельних мереж. Наступне питання — земля, причому єдиним масивом. Тодішня місцева влада надала її… на території полігону твердих побутових відходів. Хлопці схопилися за голови: хіба тут щось виросте? Але вирішили не відступати. Знали, що UHBDP допомагає лише тим, хто сам зробив кілька кроків до успіху, тобто виявив кмітливість, працелюбність і впертість. Тобто це був перший тест на спроможність кооперативу. Врешті-решт, розчистили площу. Зробили аналізи ґрунту: він виявився не просто придатним, а й набагато багатшим від сусідніх полів, бо на цій площі десятиліттями нічого не вирощувалося. Словом, це була цілина, яку потрібно було піднімати. Вирішили поставити тут теплиці, в яких вирощувати плодоовочеву продукцію: салати, огірки, томати, перець, капусту й інші види ранньої зелені. Але перш ніж приступити до справи, знову сіли за парти кооперативної академії, де півроку опановували агрономію, маркетинг, бухгалтерський облік. Перший урожай отримали ранньої весни цьогоріч — понад 200 кг редису, що його споживачі розмели за кілька днів. Успіх надихнув кооператорів, вселив віру у власні сили. Можемо! Ще з більшим запалом кинулися обладнувати дві інші теплиці розміром 10х30 м, де почали монтувати систему крапельного зрощення, підводити світло.
Кооператори увійшли в бізнесовий смак. Ті ж консультанти напоумили їх виготовляти паливні брикети із зеленої маси. Допомогли придбати необхідне обладнання і змонтувати його в селі Мостове. СОК «Оберіг-АГРО» став прикладом для інших ветеранів Миколаївської області: за рік тут утворилося ще три кооперативи атовців. А нещодавно ветерани, котрі працюють на землі, об’єдналися в Асоціацію ветеранського агробізнесу.
А ось приклад із Запорізької області. Десять років тому в одному із депресивних районів Запорізької області було засновано ягідний кооператив «Макартет». До цього кожен житель села Садове вирощував на своїх ділянках томати, огірки, перець і збував, де прийдеться. Вирішили об’єднатися, почали з одного гектара малини, поступово збільшували площі і дійшли до 7 га. Основні культури — малина, суниця, порічки червоні, чорна смородина ожина. За допомогою проєкту UHBDP освоїли новітні технології, навчилися формувати оптові партії, шукати клієнтів. З’явилися прибутки. Почали поступово переходити на технологію закритого ґрунту.
«Реєстрація кооперативу дає нам змогу працювати з мережами, одержувати фінансову підтримку, оформляти офіційно на роботу сезонних працівників, що дуже позитивно позначається на бюджеті громади і, головне, дає впевненість…» — каже голова кооперативу Ольга МІЗІНА.
ГОРДІЄВІ ВУЗЛИ БЮРОКРАТІЇ
Брак знань та фінансів — не єдині перешкоди для дрібних аграріїв. Найсерйозніші — бюрократія і законодавча плутанина. Місцева влада мала б розрубувати ці гордієві вузли, але насправді їх ще більше заплутує. «Є дві дуже болючі теми: реєстрація кооперативів та сімейних фермерських господарств на четвертій групі оподаткування…» — розповідає менеджерка з міжнародних програм UHBDP Олександра ГАРМАШ. Як відомо, торік було ухвалено новий закон про кооперацію. Були сподівання на те, що він прискорить розвиток кооперативного руху, але в реальності сталося не так, як гадалося. Наприклад, в одній області клієнтам UHBDP сказали, що вони не можуть зареєструвати сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, бо відповідний закон утратив чинність, а тому вони мають реєструвати кооператив. Коли вони дійшли до реєстратора, той пояснив, що не може реєструвати кооператив, бо в Держстаті ще немає відповідних кодів, а тому «давайте підберемо якісь інші коди». Тож тепер треба очікувати, коли ж у Держстаті з’явиться новий код, щоб усі нові кооперативи могли реєструватися за новим законом, проте доки це станеться, кооперативи реєструватимуться як інші юридичні особи. В іншій області протилежна ситуація. Заявникам кажуть: ну, дивіться, якщо коду немає, то давайте будемо реєструвати за старим законом — ваше формування здобуде статус сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу. І коли наші фермери і фермерки починають спілкуватися одне з одним, то виникає розгубленість. «Що ж відбувається, чому в одній області нотаріуси й реєстратори кажуть одне, а в другій — інше?» — обурюється Олександра Гармаш.
Подібна ситуація з реєстрацією сімейних фермерських господарств без статусу юридичної особи на четвертій групі оподаткування. Приміром, сім'я у складі чотирьох осіб: мама, тато і два сини хочуть організувати СФГ, а нотаріус каже їм таке: ви родичі, але вже не сім’я, бо за законом маєте проживати разом. Ну, гаразд, погоджуються заявники, зареєструймо СФГ лише для тата і мами, позаяк вони родичі, та ще й проживають під одним дахом. Та коли справа доходить до нотаріуса, той відмовляється виконувати реєстрацію, бо, мовляв, у його практиці такого ще не траплялося, тож не знає, як це робити.
Юристи UHBDP намагаються роз’яснити нотаріусам, що це їхній обов’язок, згідно з чинним законодавством, але вони й слухати не хочуть, бо велика черга, немає часу і таке інше. І тоді представники проєкту починають шукати виходи на цього нотаріуса через знайомих та впливових осіб. Таким чином, цивілізована Канада раптом стикається з дикими українськими реаліями. Ще один квест — людина приходить у податкову з повним пакетом документів і сидить там чотири години, оскільки ця служба не розуміє, яким чином реєструвати сімейне фермерське господарство, бо ніколи цього не робила, а розібратися із законом нема коли. «Якщо не буде інституційного узгодження, між тими, хто ухвалює закон і розробляє підзаконні акти, то матимемо ситуацію, коли люди або не будуть реєструвати кооперативи та СФГ, або ж будуть вимушені поголовно реєструвати товариства з обмеженою відповідальністю, а це далеко не те, що потрібно сьогодні дрібним виробникам…» — пояснює Олександра Гармаш.
А ще земля. Її в громад після передачі залишилося ще трохи. Але тримають її для так званого великого інвестора або для «своїх» і «наших». У такому разі згадується приказка: «Один у полі не воїн». Так що якийсь канадський проєкт справу сталого розвитку сільських територій в Україні не зрушить. Хтось може заперечити: мовляв, які можуть бути претензії до уряду, який запровадив програму підтримки кооперації, надав під неї реальні гроші, та це ж справжня цукерочка для дрібного аграрного бізнесу! То невже її треба розжовувати і класти в рот кожному жителю села? Ну, по-перше, тих грошей — скільки кіт наплакав, хлопцям із «Файної поляни» просто пощастило, а по-друге, Мінагрополітики замість того, щоб обслуговувати інтереси агрохолдингів, слід було б і справді взятися за справу аграрного просвітництва на селі, використовуючи інструменти сільськогосподарського дорадництва, які діють у кожній цивілізованій державі. Втім, навіщо далеко ходити? Беріть модель того ж канадського проєкту UHBDP і застосовуйте: навчання, консультації плюс гранти…
