Питання енергетичної безпеки держави — одне з найгостріших в умовах сьогодення. Особливо підчас зими, коли проблеми імпорту російського газу обговорюють не лише у владних верхівках, але й кожній українській домівці. За минулий рік Україна продемонструвала рекордне за останніх десять років падіння об’ємів видобутку нафти. Так, у 2009-му по галузі показник скоротився на 6,9% — до 3,9 мільйона тонн. А найбільше видобувне підприємство — «Укрнафта» — видобуло за минулий рік лише 2,8 мільйона тонн, що на 7,6% менше, аніж у 2008 році, повідомляє прес-служба компанії. Відповідно, скоротився і обсяг вітчизняного ринку нафтопродуктів. Відтак українці стали їздити більше на імпортному пальному.
Чому Україна не використовує розвідані запаси нафти? Адже останніх, за підрахунками експертів, вистачило, аби повністю покрити потреби вітчизняного ринку в нафтопродуктах. Це питання турбує не лише компетентних експертів, а й звичайних громадян. Так, до редакції «Дня» надійшов лист від нашого читача з Одеської області Йосифа Рика з проханням роз’яснення, для кого зберігає Україна розвідану нафту в законсервованих родовищах:
— Після проголошення незалежності України постало питання нафтового ресурсозабезпечення. Тоді ж у газеті «Вечірній Київ» з’явилася публікація, в якій обѓрунтовано доводилось, що у Луганській області є великі розвідані запаси нафти. Під ці запаси тоді й був побудований Лисичанський нафтопереробний завод. Та в той же час знайшли великі поклади нафти в Тюмені, і розвідані в Луганській області родовища законсервували. Для кого тепер зберігають розвідану нафту?
КОМЕНТАР
Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки:
— Родовища в Луганській області, звичайно, є. Та Лисичанський нафтопереробний завод будувався не лише під них. Він був зорієнтований на поставку енергоресурсів з численних нафтогазових родовищ тодішнього Радянського Союзу.
Звичайно прикро, що родовища місцевого значення не розробляються. Але причина одна й та ж сама — відсутність грошей. Хоча навіть максимальне використання родовищ Луганської області не забезпечувало б у повному обсязі виробничі потужності Лисичанського нафтопереробного заводу.
Розвиток же в цілому нафтовидобувної промисловості в Україні в найближчій перспективі залежить від того, який буде уряд. Якщо до влади прийдуть люди моральні й патріотичні, то, звичайно, є вагомі перспективи розвитку і нафтової, і газової промисловості, й видобутку уранової руди.
Та сьогодні навіть та програма, яка була прийнята у 2003 році, не виконується. Як завжди, не вистачає необхідних коштів. Ми могли б давно вирішити питання з газом, якби були планомірно виконані ті заходи, які ухвалили в 2003 році в програмі розвитку власного видобувного сектору. Тепер, звичайно, Україні дуже важко нарощувати темпи видобутку газу, маючи досить високі вимоги щодо обсягу російського імпорту.
Що стосується нафтових ресурсів, то, виходячи з наявних оціночних даних, в Україні розвідані значні їх запаси. Однак, на превеликий жаль, вони не розробляються. Головна причина в нестачі коштів, які виділяються на геологічну розвідку та їх розробку.
Українські родовища нелегкі в розробці. Особливо поклади у шельфі Чорного моря, де треба застосовувати складні технології. Та за умови достатнього фінансування перспектива повного забезпечення нафтовими ресурсами для України реальна.
Що ж до собівартості видобутої в Україні нафти, то навіть у найскладніших родовищах вона дозволяє конкурувати з ціною цього енергетичного ресурсу на світовому ринку. Сьогодні нафта продається набагато дорожче, аніж її реальна собівартість. Тож, вартість нафтопродуктів, виготовлених з української нафти, могла б бути навіть меншою від середньосвітового рівня.
Проблему з нестачею коштів для розробки нафтових родовищ та оновлення основних виробничих фондів енерговидобувної промисловості більшість країн вирішує шляхом залучення на паритетних і прозорих умовах іноземних інвестицій. Та в Україні є ще одна проблема. Власні енергоресурси, а це й нафта, й газ, й уранова сировина, у нас коштують набагато менше, аніж імпортовані. Така ситуація притаманно сировинним країнам. У США, розвинених європейських країнах ціна енергопродуктів власного видобутку є набагато вищою від ціни завезених. Відтак економіка цих держав двічі виграє. З одного боку, їхні нафтовидобувні компанії постійно перебувають у високому фінансовому тонусі. А з іншого — відбувається збереження запасів на власній території. Вища ціна продукту приваблює інвестора розумним терміном окупності вкладених коштів.
