Як відомо, на кожне працююче підприємство нині
припадає 2,2 непрацюючих. Якби вони знову почали працювати, то доходна
частина державного бюджету потроїлася б і за кілька місяців країна змогла
б розрахуватися з боргами. Звісно, одномоментно зробити це неможливо. Необхідний
час, оскільки економіка через свій внутрішній зміст інерційна. Така сама
якість властива й керівникам нашої держави, з вуст яких інколи лунають
щонайзагальніші міркування про причини кризи всієї економіки без поділу
її на галузі, виробництва, відносини власності.
Необхідно визнати, що галузева специфіка позначається на можливості
самого підприємства вийти з кризового стану самостійно. Так, шахти глибокого
залягання вугілля, на яких можливості зростання видобутку обмежені, мають
собівартість продукції, яка перевищує середньогалузевий рівень, що вимагає
додаткових держдотацій, виділення яких в нинішніх умовах бюджетного дефіциту
просто неможливе. Закриття цих шахт із збереженням шахтарських селищ теж
вимагає великих капітальних вкладень, зокрема й для створення нових виробництв
і робочих місць. Тут виникає проблема не локального і навіть не галузевого,
а державного значення. І вирішити її можна тільки за рахунок бюджетних
коштів. Якщо вони, звісно, є.
Але проблема в тому, що їх немає. Отримати їх добровільно від підприємств
інших галузей, навіть тих, що працюють і забезпечують першочергові потреби
населення, дуже важко, оскільки рівень вилучення в дохід держави новоствореної
вартості такий високий (дивись таблиці), що відбиває будь-яке бажання працювати
краще.
Вилучення у підприємства новоствореної вартості становить 75,7% (103782:137098і100).
Тут не враховано прихованих витрат на оплату послуг держмитниці, держрайСЕС,
держуправління з питань екології, держнагляду за раціональним використанням
газу та інших держустанов.
Тут, як видно, приказка «один з сошкою, семеро — з ложкою» не підходить.
З ложкою — більше.
Але повернімося до наших керівників. Їхні матеріальні амбіції легко
можуть вирішуватися просто шляхом часткового переходу в «тінь». Це початковий
етап роздумів такого керівника, якщо він здатний думати бодай на рівні
примітивної логіки. На наступному етапі йому стає зрозуміло, що тіньові
гроші необхідно вкладати в нерухомість. Найпростіше в ту, якою керуєш.
Подальша логіка міркувань приводить до необхідності позбавлення від
найактивніших акціонерів для прискорення процесу перерозподілу власності.
В такій ситуації у керівника не може виникнути зацікавлення до зростання
ефективності виробництва, збільшення його обсягу, а також відрахувань до
бюджету, навпаки — з'являється зацікавленість у розвалі виробництва до
того певного рівня, який дозволяє зберігати свою посаду і її необмежені
можливості лише за видимості зусиль щодо реанімації виробництва.
Така ситуація виникає відповідно до законів, ухвалених Верховною Радою
здебільшого в перші роки незалежності України. Особисті інтереси керівників
вступають у суперечність з груповими інтересами працівників підприємств,
а також з інтересами держави в наповнюваності дохідної частини бюджету.
З огляду на такі обставини байдуже ставлення держави до діяльності акціонерних
товариств, створених на основі «паперової» (сертифікатної) приватизації,
видається вже не смішним — злочинним. Передусім це треба знати шахтарям,
які отримують держдотації, вчителям, лікарям, військовим та іншим бюджетникам.
Шахтарські марші протесту, жебракування солдат, злидарське життя багатьох
дітей, інвалідів і пенсіонерів змушують нарешті усвідомити, що рух від
наказної економіки до ринкової має пройти перехідний етап, на якому, нарівні
з економічними важелями управління, повинні діяти й адміністративні. Це
не ностальгія за минулим, а об'єктивна реальність.
Необхідно відмовитися від використання суто економічних методів управління
і адміністративними заходами змусити керівників частини державних і акціонерних
підприємств, що належать до обробляючих галузей виробничої сфери, збільшити
обсяги випуску продукції і отримуваний прибуток, для того, аби на цій основі
знизити рівень податкових ставок. Необхідно вдосконалити законодавство
і, спираючись на нього, замінити непридатних керівників. Такі заходи виправдані,
коли йдеться про інтереси народу і держави, які опинилися на останній межі
свого існування.
