Страйк працівників Херсонського машинобудівного заводу використали в своїх цілях усі без винятку парламентські партії. Але мало хто з політиків сказав, що треба зробити для того, щоб українську пшеницю молотили вітчизняні комбайни, які випускає цей завод...
Нещодавні повідомлення в ЗМІ про те, що працівникам Херсонського машинобудівного заводу почали виплачувати заборгованість із зарплати, знизили політичний градус цієї історії. Але поки що більшість коментарів політиків і журналістів зводиться до того, що ось, молодці, що оперативно розпорядилися виділити підприємству 12 мільйонів гривень на погашення заборгованості із зарплати. Хоча підводна причина конфлікту — відсутність звичних для заводу грошей у бюджеті на 2009 рік для 30% компенсації аграріям — покупцям комбайнів, наче міна уповільненого дії, все ще цокає в українському сільськогосподарському машинобудуванні. Якщо копнути ще глибше, то виявиться, що зняття загороджувального мита на ввезення імпортної сільгосптехніки так само зіграло свою роль. І зараз Україна імпортує більше машин для села, ніж випускає їх сама. Селянам вигідніше купити вживану імпортну техніку, ніж віддавати понад півмільйона гривень за вітчизняний комбайн, навіть якщо його купівлю дотувала держава за допомогою 30% компенсації.
Та й вартість комбайна на практиці не настільки вже й знижувалася. Дотування здійснювалося через національну акціонерну компанію «Украгролізинг». Та, у свою чергу, накручувала свою надбавку на куплену в кредит сільгосптехніку. Баш на баш, державна дотація й відсотки за лізинг залишали вартість техніки практично без змін. Для комбайна «Славутич», який випускає Херсонський машзавод, це понад півмільйона гривень. Щоправда, для аграріїв ще існують пільгові кредити, відсотки з яких теж компенсує держава. Але з кредитами під час кризи важко. І, хоч як крути, ми знову приходимо до того, як же, власне, сьогодні формується ціна на вітчизняну сільгосптехніку?
Підтримка вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, до якої довгі роки вдавалася держава, утримувала на плаву багато заводів, що стали неконкурентоспроможними. Вони продовжували випускати свої матеріалоємні й енергоємні машини, благо, держава раніше охоче компенсувала ці кошти з бюджету. І підвищувала загороджувальним митом вартість імпортних машин для села. Зміна цих двох компонентів — відмова від загороджувального мита й дотацій покупцям вітчизняних сільгоспмашин — призвела до того, що український ринок швидко заповнила імпортна сільгосптехніка. І той же Херсонський машинобудівний завод з жовтня 2008 року припинив виплачувати своїм працівникам зарплату. 12 мільйонів гривень, виділених підприємству через «Украгролізинг» — це вартість саме 20 зупинених на його конвеєрі комбайнів, які прем’єр вирішила сплатити на вимогу працівників заводу.
А що ж буде далі? Чи буде держава й надалі дотувати українське сільськогосподарське машинобудування? Відповідь на це запитання «ні», не дотуватиме, виробників сільгоспмашин не влаштовує. Ось чому працівники вже давно приватного підприємства під час свого страйку здійснили, здавалося б, зовні нелогічний крок. Зайнявши спочатку будинок заводської адміністрації, вони потім переселилися в приміщення Херсонської облдержадміністрації. Хоча, здавалося б, до чого тут до приватного підприємства місцева влада? Але саме облдержадміністраціям зараз доручено узгоджувати й координувати закупівлю сільгосптехніки вітчизняних виробників.
Тут ми підходимо, власне, до нової політики українського уряду щодо виробників сільгосптехніки. Уряд Тимошенко наполегливо намагається перенести ці й інші подібні витрати з центру на місця. І тепер підприємства, що раніше отримували бюджетну дотацію з центру, Кабінет Міністрів пропонує фінансувати з місцевих бюджетів. Чи готова до цього місцева влада? Рішення Херсонської обласної ради про перенесення термінів розгляду проблеми ХМЗ свідчить, що ні, не готові. Грошей у місцевих бюджетах більшості українських міст так само катастрофічно не вистачає. На практиці українські машинобудівні підприємства вже давно самі мусять дбати про себе перед натиском імпортних виробників. Плюс традиційна українська ментальність — у всьому винні високопоставлені хабарники, які лобіюють купівлю аграріями імпортних комбайнів «Джон-Дір» і «Клаас». Хоча аж ніяк не виключено, що аграріям дійсно вигідно закуповувати хоч і дорожчу, але набагато надійнішу імпортну техніку. А якщо вона вже була у використанні — виходить значно дешевше, ніж брати нові вітчизняні комбайни. То що, своє власне сільгоспмашинобудування Україні вже не потрібне?
Часта зміна українських урядів з їхніми абсолютно різними програмами зростання, а тепер і виведення економіки з кризи на прикладі ситуації в сільгоспмашинобудуванні демонструє, що розвиток галузей української промисловості став абсолютно спонтанним і непрогнозованим. Уряд Віктора Януковича, наприклад, сповідував адаптований до сучасності дотаційний принцип підтримки виробників сільгосптехніки. І Кабінет Міністрів був готовий відстоювати їхні пільги та преференції, зокрема, й податкові. Уряд Юлії Тимошенко, навпаки, є противником податкових пільг і бачить зростання економіки зовсім інакше, а саме — через підняття купівельного попиту.
У цих умовах вітчизняна промисловість розвивається за принципом «стій-біжи», тоді як імпортна техніка планомірно захоплює ринок в Україні. Адже за кожним неновим закордонним комбайном стоїть необхідність купівлі для нього запчастин, як правило, так само імпортного виробництва. А це означає, що українські аграрії й споживачі їхньої продукції субсидуватимуть закордонну, а не свою власну промисловість, як це вже давно сталося, наприклад, в автомобілебудуванні.
Напевно, Україні немає сенсу ганятися за всією номенклатурою сільгоспмашин, які її підприємства випускали ще за часів СРСР. Але визначити, що саме ми зможемо виготовляти високої якості, що зможемо продавати за кордон і на внутрішньому ринку, це, напевно, не так уже й складно прорахувати Кабінету Міністрів, надавши підтримку тим заводам, які можуть конкурувати із закордонними виробниками. Біда тільки в тому, що в останні роки українським урядам не до розвитку економіки. Їх зараз більше цікавлять вибори... Стихійний протест херсонських робітників зараз намагаються використати різні українські політики. Але мало хто з них говорить про те, що треба зробити для створення нових робочих місць і розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування.
Що очевидно в усій цій зовні нехитрій історії, Україні вкрай необхідні спадкоємність і узгодженість у відстоюванні національних пріоритетів різними її урядами. Але поки що українські кабінети міністрів традиційно зайняті тим, що спочатку обливають брудом своїх попередників, а потім починають готуватися до чергових виборів. То Ради, то Президента, то місцевих рад. Яке вже тут сільгоспмашинобудування...
