У Росії продажні чиновники ніби «розмазані» по всій вертикалі влади — від центру до регіонів. У нас, на їх думку, ринок влади зосереджено в центрі, тоді як регіони поки не мають необхідних для корупції повноважень і ресурсів. Проте, схоже, з майбутнього року ситуація в нашій країні кардинально зміниться. Адже той проект бюджету, який підготував бюджетний комітет під керівництвом Юлії Тимошенко, може істотно змістити центр прийняття (і продажу) рішень із Києва в обласні міста.
Отже, минулого тижня Верховна Рада приступила до розгляду в першому читанні закону про державний бюджет. Оскільки в новому законопроекті запропоновано низку несподіваних новацій, то, природно, політично активній публіці потрібен буде час, аби розібратися, що ж вони насправді означають. Зазначимо, зробити це буде досить складно. Адже, на відміну від попередніх бюджетів, нинішній підготовлено й висунуто на «ринок» за всіма правилами наукового маркетингу. А тому його упакований у барвисту обгортку і відмінно прорекламований «задум», цілком можливо, стане зрозумілий не раніше літа наступного року.
І все ж за допомогою аналізу бюджетної практики минулих років дещо про оновлений бюджет сказати можна вже зараз. Перше, що привертає увагу, це політекономічні наслідки прийняття бюджету. Всупереч заявленим лозунгам про ніби дароване місцевому самоврядуванню право на справжнє самофінансування, цей бюджет дійсно дає право, але тільки «ручного керування». Бюджет, який не орієнтується на справжні прибутки (а вони за новим проектом можуть відрізнятися від планових більше ніж на 50%), нічого іншого, крім свавілля «касира», дати не може. По-друге, зміна потоку ресурсів із регіонів у центр (замість нинішнього «центр-регіон») позбавить центральну владу левової частки важелів політичного впливу. По-третє, збільшення в проекті бюджету статей «неподаткових доходів», безперечно, спрямовано, проти політичних (і комерційних) конкурентів із президентського оточення. По-четверте, відстоювання бюджетним комітетом ідей цільової емісії — аграріям і шахтарям — мабуть, створить-таки ситуативну більшість у ВР і дозволить ухвалити закон вчасно (а заразом і розплатитися з групами підтримки). В загальних рисах так можуть виглядати політичні цілі, що закладаються в підготовлений депутатами проект бюджету.
Що ж до економічних наслідків прийняття бюджету, то вони радують іще менше. Найгнітючіше, що бюджетне «орієнтування» іще більше підігріє апетити держструктур і ті з ще більшою старанністю полюватимуть за грошима приватного бізнесу. Юлія Тимошенко в своєму виступі говорила: ось піддрукуємо грошей, щоб замінити ними бартер, і нам одразу ж заплатять податки. Мабуть, пані Тимошенко лукавила, вона-то точно знає, що продукція, яку випускають дві третини українських підприємств, нікому ні за які гроші не потрібна. Найкраще, на що годяться наддорогі українські товари, то це бути обміняними на такі ж, теж нікому за гроші не потрібні. Отже, ніякі нові податки внаслідок проведеної емісії в бюджеті не з’являться. Як не з’явиться і така бажана для ефективно працюючих підприємств свобода від чиновницького свавілля. А ось що точно з’явиться, тo це доларовий попит на УМВБ (куди частково надійде «свіжа» емісія і куди надійде вона ж, але після проходження через рядок «збитки» в балансах колгоспів і шахтоуправлінь). Проте незабезпеченою емісією новий бюджет не обмежиться. Така новація, як «бюджетні векселі», по суті розширить спектр грошового обігу за рахунок грошових сурогатів і підстібне інфляційні очікування. Не виправдаються надії й тих, хто поспішив порадуватися нульовому дефіциту бюджету (при 50-відсотковому прихованому). Останній має єдине призначення — спростити контроль за витрачанням грошей. Нульовий дефіцит не відміняє правило — скільки грошей надійде на бюджетний рахунок, стільки й буде витрачено. В той же час ця норма забороняє уряду позичати і витрачати гроші на власний розсуд, а також забороняє брати гроші в НБУ.
Пам’ятається, кілька місяців тому депутати сперечалися, який відсоток від ВВП повинен перерозподілятися через бюджет. Тоді уряд пропонував щось близько 25%, а фракція КПУ замахувалася на трохи більше третини національного багатства. Юлія Тимошенко переплюнула всіх: 50% ВВП і ні кроку назад. Немає сенсу знову говорити, що цю суму з неліквідного ВВП зібрати неможливо. Але є сенс прогнозувати, чим обернуться подібні бажання «перерозподіляти». А обернуться вони ще, щонайменше, одним втраченим для України роком. Безумовно, і комуністи, і соціалісти, і селяни підтримають запропонований проект одержавлення економіки (тим більше, що одержавлення хочуть і партії, причетні до влади). Таким чином, наступний рік пройде під лозунгом «посилення державного регулювання економіки». Але чим, власне, відрізняються їх нинішні хотіння від баченого за соціалізму? Та дуже багато чим!
Існує два різні типи держрегулювання. Хоч у нас увесь час це плутають, видають одне за інше. Очевидно, роблять це навмисно, в політичних цілях, щоб показати: ми, мовляв, також йдемо правильним шляхом. Український (як і російський) вотчинний тип регулювання базується на тому, що держава володіє власністю і сама займається бізнесом. Це найнеефективніший, віджилий варіант, що зберігся з часів Івана Третього. На Заході відбувається зовсім інше — там змінюють умови і таким чином регулюють поведінку бізнесу, але не стараються ні націоналізувати, ні розподіляти, ні застосовувати якісь інші жорсткі заходи. Взагалі, що більше держава втягнута у відносини власності, тo схема, про яку ми говоримо, стає більш в’язкою, нею важче йти. Державі важче перейти від прямого керування до створення умов. За всіма офіційними даними, сьогодні дев’яносто відсотків наших національних багатств перебуває в руках держави.
Головне ж — власність визначає політичну поведінку держави, і вона не може перейти до м’якого регулювання, встановивши для всіх однакові правила гри. В принципі можливі три виходи з ситуації, що склалася, три сценарії. Перший — це повернення до централізованої економіки. Але він навряд чи здійсниться. Зараз дуже популярна ідея сильної держави. Але держава не стане сильнішою, якщо її завантажити підприємствами, вона знову потоне й погубить усіх нас. Другий варіант — дещо придушити ринок, але не запроваджувати жорсткого державного регулювання. Це найбільш вірогідний сценарій для сьогоднішнього дня. Третій сценарій — швидкий і цілеспрямований рух до створення ринкових інститутів. Але для цього треба прийняти масу законів, які наш парламент, вся існуюча система не приймуть. Державі має бути заборонено займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, будь-яким бізнесом, що приносить прибуток. Вона повинна піти з бізнесу. Але у нас цього поки не буде. Принаймні наступного року.
№235 08.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
