Корупція — породження бюрократії, що як той чахлик невмирущий, нездоланна. Так стверджують фахівці в усьому світі. І чим більше з нею, так само як із бюрократією, битися, тим винахідливішою вона стає і тим більший нагулює апетит. Для неї головне — потрапити у сприятливе середовище, де водяться бюджетні кошти. І, як виявляється, поживним бульйоном може стати навіть така за визначенням антикорупційна сфера, як електронне урядування...
Так, Мінекономіки нещодавно розробило й подало на розгляд прем’єр-міністра Миколи Азарова та водночас усіх міністерств і відомств так звану Політичну пропозицію щодо реалізації державної політики у сфері розвитку інформаційного суспільства та проект відповідної Концепції державної політики.
Перший із цих документів починається досить солідно. Він стверджує, що «успішне виконання завдань Програми економічних реформ «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (далі — Програма Президента України) вимагає підвищення ефективності управлінських рішень шляхом системної модернізації процесів державного управління та надання адміністративних послуг на принципах міжнародних стандартів ДСТУ ISO 9000/9001» і «принципового підвищення їхньої (кого саме — рішень, процесів, послуг, стандартів чи всіх разом? — Авт.) ефективності та якості завдяки цільовому застосуванню інформаційно-телекомунікаційних технологій.
Із тим, що ці ІТТ можуть стати ефективними ліками від усіх наших управлінських хвороб, ще можна з деякою натяжкою погодитися. А от те, що автори цього документа так легко знайшли оптимальний варіант ефективної реалізації державної політики в цій справі, викликає подив. Хоча б тому, що для порівняння вони взяли для розгляду лише два варіанти, які умовно можна охарактеризувати як найгірший і поганий. Дивно лише, що вони, як це робиться на деяких тендерах із держзакупівлі, обрали найгірший. Наявний варіант децентралізованої реалізації державної політики, на думку авторів політпропозиції, «зводиться до збереження теперішнього стану речей, який не задовольняє (мабуть, не відповідає. — Авт.) сучасним вимогам». Він також не дає впевненості в тому, що модернізаційні зміни відбудуться в потрібний строк і що вони відбудуться взагалі, зазначають автори. Далі вони продовжують, що «детально проаналізувати фінансово-економічний ефект від реалізації другого (відкинутого ними. — Авт.) варіанта можливо (читай: неможливо) шляхом окремого фінансово-економічного аналізу кожного з проектів, передбачених планом заходів із реалізації державної політики у сфері розвитку інформаційного суспільства в Україні, та узагальнення відповідних результатів». Водночас «варіант централізованої реалізації державної політики на системному і технічному рівнях з централізацією відповідних бюджетних видатків» вони вважають ефективним і навіть оптимальним. Тож тут-таки пропонується рішення: «Уповноваженому органу (ясна річ, ним керуватимуть «свої») доручити централізоване забезпечення всіх інших органів державної влади ресурсами єдиного комплексу уніфікованих захищених інформаційно-телекомунікаційних платформ і захищених державних сховищ даних». А «всім іншим органам державної влади дозволити діяльність виключно на цільовому рівні, а саме: визначати вимоги до процесів державного управління та надання адміністративних послуг, виконувати функції та процеси державного управління в межах своєї компетенції».
Це якась дивно знайома конструкція. Таке собі правило: своїм — усе, ворогам — закон. А в тому, що це справді так, легко переконатися, коли прочитати розділ пропозиції, в якому йдеться про фінансово-економічне обѓрунтування «ефективного» варіанта. Наберіться терпіння і дочитайте до кінця цей витвір бюрократії: «Орієнтовний обсяг коштів державного бюджету, необхідних для створення та впровадження єдиного захищеного інформаційно-телекомунікаційного середовища органів державної влади на базі національної системи конфіденційного зв’язку та єдиної географічно розподіленої системи державних захищених сховищ електронних даних з проникненням включно до районного рівня з подальшим переведенням на єдину інформаційно-телекомунікаційну базу всіх інформаційних ресурсів, які належать державі та використовуються в процесах державного управління та надання адміністративних послуг, становить 10 млрд. гривень за 2011—2015 роки». Тепер вам зрозуміло, чому саме цей варіант обрано за найефективніший і найоптимальніший? Так, ви маєте рацію: якщо комусь урешті-решт дозволять вільно пересуватися такими мільярдними потоками, то до рук і кишень обов’язково що-небудь припливе. І автори це цілком усвідомлюють, а для «невтаємничених» повторюють: «Таке фінансування передбачається шляхом централізації всіх існуючих бюджетних видатків у цій сфері, обсяг яких можна приблизно оцінити в один млрд. гривень на рік».
А хто визначить, скільки з цих щорічних мільярдів буде вкрадено? Та щоб платники податків не хвилювалися, їм обіцяють, що «створена інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура матиме проектний ресурс не менше ніж десять років до виникнення потреби в модернізації». Так колись київський міський голова обіцяв киянам, що його чудова плитка — такою вимощено ледь не кожну сільську вулицю в Туреччині — на Хрещатику та інших проспектах столиці України стоятиме ледь не до скону віків. Утім, хіба повірять у щось подібне справжні добросовісні айтішники, які не заробляють гроші на бюджеті й яким добре відомі терміни придатності комп’ютерів, інфраструктурних мереж та їхня вартість?
Тим часом розробники «ефективного» для власних кишень варіанта й самі розуміють, що через корупційну підозрілість своїх намірів можуть наразитися не лише на спротив, а й на Кримінальний кодекс. Тож заздалегідь кричать: «Тримай злодія!». У розділі політпропозиції «Ризики ефективного варіанта» вони наголошують на можливому «саботуванні виконання плану заходів з боку посадових осіб органів державної влади, які бажають продовжувати розпоряджатися відповідними бюджетними коштами з мотивів, в яких вбачаються ознаки корупції». І радять: «Реагувати на такий перебіг подій слід з дотриманням вимог чинного законодавства України». Але не подумали, що таку пораду можна застосувати й до них.
КОМЕНТАР
Іван ПЄТУХОВ, експерт ІТ-ринку, віце-президент УСПП, президент групи компаній «Адамант»:
— Ризики «найефективнішого» варіанта не досліджені, тож відповідно не визначені, хоч їх добре видно навіть неозброєним оком. Радникам і помічникам, які підготували для міністра економіки пана Василя Цушка цей документ, дуже хотілося якнайшвидше отримати у своє розпорядження таке фінансування. І тому вони заздалегідь прогнозують майбутній опір, саботування. З їхніх слів виходить, що придбання комп’ютера головою сільради це — корупція, і тут же нас хочуть переконати, що інші чиновники, можливо, саме автори політ пропозиції, зможуть чесно розпоряджатися мільярдами на свій розсуд! Я добре уявляю собі й цілком підтримую централізовану державну політику у сфері інформаційного забезпечення, для запровадження якої, перш за все, потрібні загальні технічні вимоги, формати, протоколи, регламенти тощо, але не можу збагнути, як, скажімо, будуть на районному рівні ремонтувати чи міняти комп’ютер, який вийшов з ладу. Що, з простягнутою рукою поїдуть до столиці? Чи доведеться в кожному селі відкривати представництво «уповноваженого органу»? Який тоді штат треба буде мати йому по всій країні? І скільки це коштуватиме держбюджету? Та найстрашніше в тому, що в Політичній пропозиції насправді йдеться про перерозподіл ринку зі створенням звичайнісінької монопольної схеми постачання програмно-технічних комплексів з елементами захисту інформації та про нове будівництво телекомунікаційних мереж замість упорядкування наявних. І доручено це буде одній-єдиній організації — Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, основні завдання якої полягають зовсім в іншому. Поки що вона, як правило, працює з інформацією обмеженого доступу й займається її криптографічним і технічним захистом. (Це така собі українська «Цифрова фортеця», майже аналог структури, яку описав Ден Браун). Вважаю також неприпустимим забирати кошти на інформатизацію з місцевих бюджетів. А де ж наша регіональна політика і як вона відповідає «Програмі економічних реформ на 2010—2014 роки» Президента України Віктора Януковича? Наскільки я пам’ятаю, в ній ідеться про підвищення фінансової незалежності місцевих бюджетів та рівня фінансової забезпеченості делегованих повноважень; підвищення видаткової автономності місцевих бюджетів та ефективності використання бюджетних коштів. На щастя, сьогодні вже опрацьована й узгоджена з профільними міністерствами «Концепція розвитку електронного урядування в Україні на період до 2015 року», яку за останній рік було розроблено громадськістю і Державним комітетом з питань науки, інновацій та інформатизації. Її вже подано на підпис прем’єр міністрові Миколі Азарову, і вся ІТ-громадськість чекає від нього цього кроку.
