Ресурси нафти, які ще в першому кварталі прямували 52-кілометровим відрізком нафтопроводу Одеса — Броди і в порту «Південний» перевантажувалися на танкери, пішли на Балтику. Але було б ще гірше, якби БТС підійшла після того, як Україна погодилася на реверс, надавши таким чином свій нафтопровід в управління Росії. У цьому випадку, як вважають експерти, каспійська нафта ніколи б не пішла до Європи українським нафтопроводом
Один дипломат днями розповів про вельми характерне спостереження. Якщо раніше символами нашої країни в Європі були Чорнобиль і київське «Динамо», то тепер, щоб продемонструвати українцю повагу, європеєць каже: «Одеса — Броди». І справа, безумовно, не тільки в тому, що цей український проект схвалено Єврокомісією. Очевидно, він зрозумілий і прийнятий також і на рівні звичайної свідомості як символ і свідчення бажання нашої країни та її людей інтегруватися в Європейську спільноту. Але, схоже, європейці в деяких питаннях надто довірливі...
Сьогодні в Києві мають відбутися збори акціонерів ВАТ «Укртранснафта». Іншими словами, це будуть збори одного акціонера — глави НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка. І тут немає жодних порушень: до статутного фонду очолюваного ним холдингу передано всі акції «Укртранснафти». (Чи випадково, що вони відбуватимуться рівно через рік і два дні після того, як у Москві було підписано протокол про реверс нафтопроводу Одеса — Броди? — це вже інше запитання). На порядку денному — кадрові рішення, а також зміни до статуту компанії. Здавалося б, рутинна робота господарських суб’єктів, що проводиться під відомою ще з радянських часів рубрикою «поглибити та покращити»...
Між тим «стовідсотковий акціонер» має ухвалити рішення, здатні реально вплинути на подальшу історію нашої країни та дати переконливий сигнал про те, чи справді Україна має намір інтегруватися в Європу, чи тільки імітує рух у цьому напрямку. Більш просунуті в історію, теорію і практику українсько-російських відносин європейці можуть ставити запитання набагато гостріше: а чи допустить Росія цю саму інтеграцію? Насправді саме ці проблеми і вирішуватиме на «своїх» зборах єдиний акціонер «Укртранснафти» Юрій Бойко, очевидно, дуже небайдужий до російських інтересів... український держслужбовець.
Знаючи напрям його думок, що знайшов найкраще втілення в згаданому протоколі від 23 квітня минулого року (найхарактерніша цитата: «ВАТ «Укртранснафта» забезпечить проведення робіт із реверсування роботи нафтопроводу... протягом усього терміну роботи даного маршруту (не менше 21 року)»), можна б припустити, що жодних особливих кадрових рішень і не передбачається. Хіба що одного прихильника реверсу на посадi генерального директора замінять іншим.
Але Бойко живе все ж не на незаселеному нафтогазовому острові, а в суверенній державі, де є уряд, який час від часу приймає резонні рішення, а також вимагає їх здійснення. Таке рішення про напрямок використання нафтопроводу Одеса — Броди (після довгих дискусій) прийняли в лютому цього року. Але виконати його за нинішнього статуту та керівної ланки «Укртранснафти» виявилося неможливо. Оскільки практично керує цією організацією гендиректор Станіслав Василенко — підписант, один з ідеологів і, як бачимо, досі ще виконавець вищезазначеного колабораціоністського протоколу. З цим український уряд, що поставив собі за мету запустити нафтопровід у прямому, тобто європейському напрямку, миритися вже не може. Тим більше, що в його портфелі нерозголошувані поки що проекти міжурядових домовленостей із Казахстаном й Азербайджаном про поставки каспійської нафти.
Тому не виключено, що Бойко буде вимушений проголосувати за такі позитивні кадрово-статутні зміни. В «Укртранснафті» можуть реанімувати посаду голови правління і на неї з усіма наслідками цього повернуть нинішнього президента «Укртранснафти» Олександра Тодійчука (чинний до цього дня статут обмежив його права головним чином переговорами з господарюючими суб’єктами інших країн).
Але чи можна вважати це перемогою прихильників аверсу, тобто руху нафти в європейському напрямку? Думається, торжествувати з цього приводу ще рано. Ефективний менеджер Бойко та його юристи настільки знаються на бюрократичному мистецтві, що їм не складе жодних труднощів із допомогою однієї коми інтерпретувати урядові рішення з точністю до навпаки. Якщо уряд не встежить, то, швидше за все, так і буде. Принаймні експерти, з якими розмовляв «День», вважають, що шанси на зборах акціонерів розподіляються в співвідношенні 50:50.
Не виключено, що «п’ята колона» піде іншим шляхом. По-перше, кількома статутними штрихами нівелюють роль наглядової ради, яка дуже добре проявилася в період «протокольного» протистояння. По-друге, в статуті може з’явитися основоположний запис, що зобов’язує правління узгоджувати всі значні кроки, в тому числі міжнародні угоди, з акціонером. Це дозволить останньому скільки завгодно гальмувати всі рішення, звинувачуючи потім у провалі проекту нове керівництво компанії. Більш того, експерти не виключають і ще радикальніший підхід акціонера. Під тим самим девізом «поглибити та покращити» він може ухвалити рішення про ліквідацію «Укртранснафти» взагалі і про створення на її базі двох своїх дочірніх підприємств — нафтопроводу «Дружба» та Придніпровських магістральних нафтопроводів. У цьому випадку про нафтопровід Одеса — Броди, а отже, про реальний український шлях до Європи можна буде просто забути.
А як реагує на те, що відбувається, російська сторона протоколу? Зовні все має такий вигляд: держава Росія в це питання не втручається та приймає будь-яке рішення України. Але на практиці і не зрозумієш, хто ж чиї інтереси відстоює — держава російських нафтових компаній чи навпаки. Так чи інакше, але тільки в середині квітня, тобто за тиждень до зборів акціонерів, стало відомо, що російська «Транснафта» припинила експорт нафти через нафтотермінал «Південний» і нафтоналивну естакаду в Бродах. Цей факт явно використовують для тиску на українську сторону. Ось, мовляв, не захотіли виконувати протокол, а тепер отримайте і порожню трубу, і порожній порт. Зловісний вигляд має і перспектива для бюджету України. Але насправді це рішення не має жодного стосунку ні до дискусії про реверс/аверс, ні до нинішніх кадрових і статутних змін в «Укртранснафті», які дебатують в урядових колах. Просто Росія запустила другу чергу Балтійської трубопровідної системи (річною потужністю 42 млн. т), котру проектували і будували не один рік і з самого початку вона призначалася для того, щоб відмовитися від транзиту територіями інших держав. Це рано чи пізно мало статися. Для цього і знадобилися ресурси нафти, які ще в першому кварталі прямували 52-кілометровим відрізком нафтопроводу Одеса — Броди і в порту «Південний» перевантажувалися на танкери. Але було б ще гірше, якби БТС підійшла після того, як Україна погодилася на реверс, надавши таким чином свій нафтопровід в управління Росії. У цьому випадку, як вважають експерти, каспійська нафта ніколи б не пішла до Європи українським нафтопроводом.
Отже, сьогодні акціонер, котрий зазнав дві кадрові поразки поспіль (він був «найімовірнішим» кандидатом як на посаду віце-прем’єра з питань ПЕК, так і на посаду паливно-енергетичного міністра, але через низку серйозних проблем у своєму нинішньому господарстві, з яких навряд чи не найнезначніша — двократна відміна візиту Президента до Туркменістану), сам має намір ухвалити знакові кадрові рішення. Цілком імовірно, що на них вельми вплинуть підсумки вчорашнього голосування в парламенті з питання вступу України до ЄЕП... Але можливий і такий варіант, що, вирішуючи чиюсь долю, «акціонер» одночасно визначить і свою. Адже з усього видно, що про нього вже судять не тільки як про ефективного менеджера, а й як про людину, яка створює дуже багато проблем...
