У вересні інфляція, за даними Держкомстату, становила 2,2%, а з початку року її значення досягло 8,6%. Продовольчі товари подорожчали на 3%, непродовольчі товари — на 0,4%, послуги — на 2,2%. З початку року ріст цін на них склав відповідно 12,4%, 1,1% і 8,7%. Проти вересня минулого року споживчі ціни зросли у нинішньому вересні на 14,4%, що є самим високим показником з початку року.
Країною блукають три міфи. Перший, що в інфляції цього року вирішальним був внесок політичного фактору. Другий, що «винуватицею» є погода. Третій, що наша інфляція є такою тому, що продовольчі ціни зростають у всьому світі. Нагадую, що прискорення інфляції почалося ще у вересні 2006 року за умов відносної політичної стабільності. Якщо тоді у січні-серпні споживчі ціни зросли на 3,8%, то за вересень-грудень — на 7,8%.
Що ж до погоди, то зауважу, що реінкарнація продовольчої інфляції (після річної перерви з серпня 2005 року по серпень 2006 року, коли ціни на продовольчі товари дефлювали) почалася восени 2006 р., а саме у вересні. Про новий врожай в песимістичних тонах ще не «віщували». Що ж до зростання цін у всьому світі, то і воно почалося після поганих прогнозів на поточний рік, що були зроблені в травні-червні. Наші ж продовольчі ціни вже до того (на кінець минулого року) зросли майже на 4%. А до нового врожаю у січні-травні піднялися ще на 2,1%.
Однак слід визнати, що очікування, сформовані політиками, урядовцями, експертами певною мірою наклалися на загальний ціновий фон в бік його підвищення. Щодо внеску продовольчої інфляції (12,7%), то він у нас вищий, ніж в розвинутих країнах. Це правда. Але у нас більше половини, а не чверть чи третина як у них, витрат громадян припадає на продовольчі товари. Крім того, Україна є експортером продовольчих товарів. Тому не слід перебільшувати фактор зростання світових цін. Тим більше, що продовольчий експорт обмежили і нам, і ми. Те ж стосується і імпорту.
Отже у вересні літній ціновий тренд зазнав корекції — дезінфляція липня-серпня змінилася новим ціновим збудженням. Більш високим ніж цього року вересневий показник інфляції зафіксований лише у кризовому 1998 році (3,8%) та високоінфляційному 2000 році (2,6%).
Додамо, що нині традиційно формується висхідна тенденція останньої третини року. Тож вірогідність залишитися в бюджетному інфляційному коридорі є лише теоретичною. Практично у вересні-грудні ніколи не фіксувалася дефляція. Тому зросла ймовірність за підсумками року мати інфляцію вищу за 10%.
Про це свідчить те, що «м’ясні» ціни не заспокоїлися. Підвищення цін на хліб триває. Однак тарифи все ще залишаються відносно стабільними. Хвиля ліквідності все ще висока — Нацбанк вимушено «жене» її під макропоказники, що віддзеркалюють реальний стан речей, а не під прогнозні орієнтири. Грошові агрегати розігрілися значно сильніше ніж у серпні і ніж рік тому у цей період. А от обмінний курс не зазнав тиску. Зокрема, не спостерігається надмірного відтоку капіталу.
При цьому відносне послаблення економічних показників дещо зменшило загрозу цінового перегріву. Інфляційні очікування електорату були адекватними поточній фазі політичного циклу, а прогнози щодо негативного впливу літньої засухи на пропозицію овочей виявилися надмірно песимістичними.
Та все ж істотне відхилення інфляції споживчих цін від бюджетного орієнтиру спонукає до запитань: чому так сталося і що не було зроблено? Відповідаючи, ми повинні зазначити, що прогноз інфляції на рівні 7,5% не був помилковим в принципі. Він не витримав тестування лише після червневого стрибка споживчих цін. Спочатку це було сприйнято як прикре непорозуміння. Але потім з’ясувалося, що ціновий сплеск на фініші першого півріччя не був ситуативним. Тож прогноз почав руйнуватися через те, що в уряді недооцінили актуальність своєчасного реагування на реставрацію продовольчої інфляції ще у вересні 2006 року. Відповідний імпорт був надто стриманим, а доступ продавців до місцевих ринків — обмеженим. Відтак зростання цін на м’ясо відновилося після річної перерви ще в лютому цього року, а хліб почав різко дорожчати в серпні 2006 року. Реакції на ці небезпечні явища або не було зовсім, або вона була вдаваною. На цих проблемних товарних ринках і нині продовжують час від часу спалахувати цінові протуберанці.
Надлишковий ентузіазм, така собі гіперманія, після оприлюднення статистики ВВП і даних щодо зростання промислового виробництва за січень-лютий призвели до руйнування попереднього графіку та параметрів підвищення бюджетних зарплат, пенсій, інших соціальних виплат. Пропонувалося підвищити пенсії та зарплати з 1 травня. Уряд хотів сподобатися. І зробив це з 1 квітня, не дочекавшись статистики березня. Сталося дворазове перевищення темпів росту доходів у порівнянні з прогнозом уряду, закладеним в бюджет. При цьому перспективи зростання ВВП в лютому здавалися безхмарними. Розраховували на подальше прискорення динаміки. Але цього не сталося. Скорочення заборгованості по зарплаті також посилило споживчий потенціал.
У березні почали з’являтися думки про можливість нового цінового струсу. У лютому Мінагрополітики почало «розповідати» про неврожай. Об’єктивно це нагадувало «запрошення» виробникам і трейдерам до підвищення аграрних цін. Такі граблі знайомі нам ще з 2003 року. На них знову наступили.
Урядові не вдалося стримати ріст «бензинових» цін у першiй половинi року. Не було розгорнуто роботу стабілізаційного фонду на ринках нафтопродуктів. Також не було передбачено наслідків заморожування тарифів на комунальні послуги. Відповідний попит, підживлений більш високими, ніж планувалося раніше темпами зростання доходів, перейшов на продтовари. Негативним фактором можна також вважати стримування аграрного експорту в Росію. Це призвело до загального зниження товарної пропозиції, бо зменшило рівень використання потужностей. Погіршилося також і наповнення вітчизняного ринку.
Не можна забувати й про те, що після введення нових цін на газ і підвищення цін на метали швидко піднялися ціни виробників (промислові, аграрні, будівельні). Починається перенесення оптових цін на роздрібні.
Кредитна активність посилила внутрішній попит і теж стала фактором додаткового тиску на ціни. Надлишкова кредитна активність і досі утримує на плаву споживчий бум. Це дещо підштовхує інфляцію.
У свою чергу комерційні банки не підняли своєчасно депозитні ставки. Інфляція не увійшла в розрахунки вартості їхньої ресурсної бази в належній мірі. Отже, банки виявили корпоративний егоїзм. Вони кредитують реальний і споживчий сектор, запозичуючи, здебільшого, гроші на світових фінансових ринках, де вони дешевші, ніж в Україні.
Далася взнаки й непроста ситуація у зовнішній торгівлі. Зростання євро підвищує вартість імпорту з Європи. Свій внесок в інфляцію зробила й виборча кампанія. Певний фінансовий ресурс було використано для підкупу виборців та на організацію виборів. Значну його частину споживачі залишили на полицях магазинів. А ціни, згідно законів економіки, пішли їм назустріч — піднялися і продовжують гарцювати.
Для протидії інфляції нині було б корисно застосувати такі заходи. Не форсувати відновлення експорту тваринницької продукції. Активніше запроваджувати продовольчі інтервенції на чутливих до попиту ринках (хліб, м’ясо). Домогтися виконання меморандумів, підписаних урядом iз виробниками м’ясопродуктів, олії, хліба, нафтопродуктів. Протидіяти сезонному зростанню комунальних тарифів. Не допустити вибухового зменшення казначейського рахунку. Дуже важливо не послаблювати увагу до цінової ситуації у період урядової «перезмінки» і не відтягувати внесення ясності щодо збереження діючого керівництва Нацбанку, а також розв’язати питання щодо оформлення боргу уряду перед Нацбанком цінними паперами.
