"Переробка буряка та виробництво цукру на давальницьких умовах призвели до надлишку цукру на внутрішньому ринку. Це, відповідно, катастрофічно знизило ціни на цукор до такого рівня, що галузь стала збитковою. Як наслідок, зменшилися надходження до бюджету - з кожної тонни цукру скарбниця недоотримує 120 грн. Сьогодні з 192 працюючих цукрових заводів 150 - боржники. Загальна сума цукрового боргу складає 250 млн. грн.", - заявив на нещодавньому брифінгу у Міністерстві економіки замміністра Валентин Пошивайло.
Загалом, прибуткову у минулому галузь замалим не поховали. Тепер необхідні реанімаційні заходи з державної підтримки цукрозаводчиків. Котрі вже традиційно почалися із створення Міжвідомчої комісії з питань регулювання ринку цукру. Саме комісія має знайти шляхи реалізації цукру, котрого ми виробляємо утричі більше, аніж споживаємо (у середньому кожний громадянин України щорічно з'їдає 32 кг цього продукту).
У сезон 1997-98 рр. цукрові заводи України можуть переробити 45 млн. тонн цукрового буряка і виробити 5,5 млн. тонн цукру. А за собівартості нашого цукру в $560 за тонну - і не продати на світовому ринку, де "солодка" тонна коштує у середньому $320.
Мінекономіки разом з Мінсільгосппродом, спираючись на світовий досвід, вирішив врятувати галузь за допомогою "соломонового рішення" - експорт планується дотувати за рахунок підвищення ціни на внутрішньому ринку. Тут цукор коштуватиме удвічі-втричі дорожче, аніж дотепер. Дуже сумнівним видається подібне дотування за рахунок порожніх гаманців українських громадян. До того ж у цієї медалі існує інший, маловідомий бік.
За словами голови правління Національної асоціації цукровиків Ігоря Рилика, хтось хоче, щоб Україна з експортуючої держави перетворилася на імпортуючу. Зокрема, одна з вимог МВФ говорить: частину цукру для внутрішнього споживання Україна повинна купувати на світовому ринку. І це за нашої-то невирішеної проблеми з його перевиробництвом?!
Але МВФ, розуміючи наше занепокоєння за вітчизняне виробництво, вимоги свої "підсолодив", запропонувавши запровадити увізне мито у 200 ЕКЮ за тонну цукру. У результаті чого імпортний цукор все одно буде дешевший від вітчизняного. Котрий з них купуватимуть українські громадяни, здогадатися неважко. Неясним все ж залишається, хто ж тоді дотуватиме український експорт. Як, втім, і те, кому потрібен у такій кількості наш цукор, хоч і дотований, на давно розподіленому світовому ринку.
Але можновладні співвітчизники, вперто не помічаючи цих підводних рифів, продовжують дебати з урятування вітчизняного цукрового виробництва. Міністерство економіки вбачає вихід у посиленій роботі з виробництва "правових актів, координації роботи міністерств у буряково-цукровому виробництві" та консервації збиткових цукрозаводів. За словами В. Пошивайла, до 2000 року в Україні буде призупинено роботу 22 цукрових заводів, а Національна асоціація цукровиків планує з часом вийти на ринок цінних паперів зі своїми облігаціями та векселями.
Можливо, на той час розвинений фондовий ринок у нас і буде. А чи буде вітчизняний цукор?
