Мрію про МТС допомагає втілювати в життя Лізинговий фонд.
Фінансова оренда, безперечно, спрощує отримання високовартісних машин,
але є одна вада: протягом п'яти років ціна зростає на 25%. Лізинговий фонд,
звісно, даремно працювати не буде.
— Продаж на умовах лізингу — поки що єдиний вихід для виробників
недешевої, однак вкрай потрібної селу техніки, — вважає радник голови правління
комбайнового заводу з питань розвитку підприємства Георгій Смакоуз. — Торiк
восени нам уперше за багато років профінансували випуск 30 машин. Підприємство
отримало гроші майже одразу. Але не уявляємо, як реалізовувати продукцію,
якщо Кабмін виконає вимогу МВФ щодо приватизації Лізингового фонду. Чи
захоче тоді приватна організація купувати у нас комбайни і віддавати їх
на виплат?
Тим часом фахівці з сільського господарства висловлюють
сумнів, що зарубіжні супердосконалі машини ефективніші за вітчизняні. Тернопільський
комбайн найкраще пристосований до вітчизняного поля. Адже він працює за
будь-яких погодних умов — не боячись заморозків, вологих та твердих грунтів.
На збиранні буряків з низьким і середнім рівнем врожайності, що переважає
сьогодні, вітчизняний бурякозбиральний комплекс БМ-6Б показує високу якість
роботи, то того ж він менш енергозатратний, ніж імпортні комбайни, хоча
його продуктивність дещо нижча. А вартість ще красномовніше свідчить на
користь української машини. Самохідний бункерний комбайн КБ-6, родом з
Тернополя, дешевший від французької машини М-41 майже в три з половиною
рази, від німецької СФ-10 — в чотири, від датської SR-2500 («ТІМ») — у
шість разів!
Однак низька платоспроможність бурякосіючих господарств
змушує тернопільських комбайнобудівників освоювати випуск іншої техніки,
зокрема й для невеликих фермерських господарств. Та навіть за такої гнучкості
колишньому комбайновому гіганту доводиться скрутно. ігант бурякового комбайнобудування
— Тернопільський комбайновий завод останнім часом скоротив виробництво
основної продукції до критичної межі. Замість колишніх чотирьох тисяч торік
тут виготовлено не більше ста комбайнів. Сільгосппідприємства не мають
коштів на нову техніку (наприклад, відпускна ціна відносно дешевої моделі
КС-6Б — 120 тис. грн.). Тож не дивно, що краєвиди українських ланів «прикрашають»
п'ятнадцятирічні «каеси», що відпрацювали вже по два терміни.
На проблеми традиційних виробників і появу сильних зарубіжних
постачальників ринок зреагував досить своєрідно: почали з'являтися кустарні
виробництва. В одному з райцентрів Тернопільщини самодіяльні конструктори
з місцевого ВАТ «Агропромтехніка» розробили шестирядний універсальний комбайн
КБД-6У. А Тернопільський технологічний інститут машинобудування при НВО
«Ватра» виготовив аж 6 агрегатів. Ініціативу комбайнобудування підхопили
в Сумах, у Броварах на Київщині, в Умані на Черкащині...
Стихійне розповсюдження нових комбайновиробників, дрібних
і без належної промислової бази, аж ніяк не сприяє підвищенню технічної
озброєності села. На думку фахівців, розрахунки потреб села у бурякозбиральних
машинах, зроблені за радянських часів, сьогодні зовсім не застаріли. Один
комбайн на 150 гектарів — цілком обгрунтована норма. Щоб забезпечити її,
достатньо мати в країні два потужних підприємства — Тернопільський і Дніпропетровський
комбайнові заводи.
Для цих підприємств у кінці тунелю засвітився вогник: виготовлені
ними найновіші та найдорожчі бункерні комбайни починають купувати цукрові
заводи. На думку технічного директора ВАТ «Тернопільський комбайновий завод»
Анатолія Маланчина, у перспективі саме цукровиробники мають стати основними
споживачами. І пояснює це так: «КСП чи фермерське господарство повинно
зосередити свої зусилля на тому, щоб виростити буряки з високим відсотком
цукристості. І одержати гроші. Перетворити буряк у цукор — уже завдання
заводу. Тому до
