«З огляду на попередні успіхи, які є стратегічними для України, а це отримання безвізового режиму та початок дії Угоди про асоціацію, хочу зазначити, що ми, не зупиняючись, йдемо шляхом реформ», — заявив у вівторок спікер Верховної Ради України Андрій Парубій під час зустрічі з членами Бюро Парламентської асамблеї ЄВРОНЕСТ. «Переконаний, що з часом ми об’єднаємося в єдиній європейській родині ЄС — потрібно якомога більше спільних зусиль», — підбив він підсумок зустрічі. А Кабінет Міністрів України днями затвердив стратегію комунікації в сфері європейської інтеграції на 2018—2021 роки. Результатом її реалізації має стати свідома підтримка широкими верствами населення України євроінтеграції як перетворень, орієнтованих на досягнення політичної стабільності, розвиток демократії, верховенство права. У стратегії йдеться також про підвищення рівня підтримки вступу України в ЄС.
ДОРОГОВКАЗ ДЛЯ СВІДОМИХ
Про це йшлося на вебінарі, який проводив голова правління Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Ігор Бураковський. «Для активної, свідомої частини українського суспільства Європейський Союз — певний дороговказ, — зазначив науковець. — Дороговказ у плані демократії, ефективної держави, ефективно функціонуючої економічної системи та стандартів нормального людського життя, до яких ми всі прагнемо».
«Чи приведе Угода про асоціацію Україну до Європейського Союзу? — ставить Бураковський найгостріше з запитань, які лунають сьогодні в Україні при підбитті перших підсумків асоціації з ЄС і пояснює: — Суто формально є низка критеріїв, яким має відповідати країна, щоб стати членом ЄС. Країна повинна бути спроможна імплементувати та виконувати фактично все його законодавство. Якщо так, то це її потенціал для членства. Країна, яка претендує на нього, повинна мати погодження і підтримку як з боку європейських інституцій, так і країн-членів ЄС».
«І дуже важливо, — додає експерт, — що йдеться також про те, що країна повинна мати внутрішню згоду свого народу на те, щоб стати членом ЄС. А далі йдуть перемовини й обговорення 35 ключових позицій — так звані Копенгагенські критерії, критерії конституції ЄС. По кожному з них сторони визначаються, чи відповідаємо ми цим критеріям. Далі підписують відповідну угоду, в якій є графік виконання. Жодна країна навіть Польща та Чехословаччина свого часу їм не відповідали повністю. Але їх приймали. Бо вони мали відповідні плани і знали як імплементувати ті чи ті принципи або зобов’язання. Для членства ми повинні були б також мати повністю ринкову економіку, здатну витримувати конкурентний тиск у межах європейської економічної системи...»
ІМПОРТ ПРАВИЛ
«Лише в окремих випадках при укладанні Угод про асоціацію йшлося про асиметричне відкриття європейського ринку й тільки для тих країн, які були готові запровадити відповідні європейські стандарти і вимоги, пов’язані з якістю, безпечністю продукції, певними бізнес-правилами і процесами та усім, що з цим безпосередньо пов’язано».
«Таким чином Євросоюз проголосив цікаву й амбітну стратегію, — продовжує Бураковський, — для нього всі ринки, і велики й малі, є цікавими. А з другого боку — це експорт регуляторних правил і вимог, які діють у ЄС, що фактично є просуванням національних економічних інтересів. Для нас він начебто відкрив свої ринки. Але водночас залишив велику кількість різного роду обмежень, насамперед у сфері сільського господарства, адже він проводить жорстку політику підтримки національного виробника».
Чому сільське господарство, яке не є драйвером економічного розвитку отримує в ЄС такі значні преференції, запитує Бураковський і відзначає, що то є внутрішня дискусія Європейського Союзу й переходить до сьогоднішньої торгівлі між Україною та ЄС. Український експорт до ЄС або безмитний, або здійснюється на пільгових умовах. «У нас дуже багато говорять про те, що виділені Україні квоти на експорт маленькі й їх треба збільшувати», — зауважує експерт і погоджується з тим, що ці квоти треба переглядати.
КВОТИ МОЖНА ПЕРЕГЛЯДАТИ
«Це — питання, яким ми маємо займатися, — наголошує Бураковський і додає: — Це не означає, що йдеться про 100 тонн якогось товару, а 101 експортувати вже не можна. Просто за понад квотний експорт треба буде сплачувати імпортне мито. І це вже питання не українських виробників, а наших партнерів, які купують українські товари. Бо нашим малим і середнім підприємцям дуже складно безпосередньо реалізовувати товари на європейському ринку та створювати для цього власні представництва. Все це робиться через посередників різного роду. Це вже питання економічної дипломатії».
«Нерідко ми говоримо, що українські продукти харчування найкращі, — відзначає експерт, — що у нас є багато товарів, які можна продавати. І це справді так. Я не хотів би називати це міфом, але з боку європейських споживачів щодо цього виникає чимало запитань. Перше: якщо ваші товари такі якісні, то має бути документальне підтвердження, а також їхня відповідність вимогам до безпеки. Причому різні сфери в ЄС регулюються по-різному. Якість деяких товарів можна підтвердити лише своєю декларацією, тобто урочистою обіцянкою: товар класний і безпечний, і ми несемо за це відповідальність. Якщо це при перевірці не підтвердиться, то, зрозуміло, будуть санкції».
«До інших товарів — електричних машин, обладнання високого тиску, побутової хімії тощо — діють досить жорсткі вимоги, які слід дотримувати, — розповідає економіст і закликає: — Даваймо розглядати їх не як вимоги проти України. Бо їх висувають практично до всіх товарів, незалежно від походження — американського, південнокорейського чи китайського. Ми змагаємося там за якість продукції та намагаємося довести, що наша продукція якісна не тільки для європейського ринку, що вона витримує конкуренцію з європейськими експортерами, тобто з тими, хто завозить товари через режими вільної торгівлі на терени ЄС».
«Усі статті Угоди про асоціацію можна умовно поділити на три групи, — розповідає Бураковський. — Це — конкретні зобов’язання, пов’язані з європейськими стандартами, тобто перелік законодавчих актів ЄС, які наша країна зобов’язується імплементувати. Але щодо окремих актів ЄС у нас є зобов’язання враховувати й зміни, які до них вноситимуть потім. Це питання дискусійне, і багато людей вважають, що нам практично нав’язують норми, створені не нами». Експерт нагадує, що багато країн, особливо невеликих, які не можуть похвалитися високою якістю національного регулювання, взагалі не винаходять свої власні правила, свою національну теорему Піфагора, а користуються найкращими практиками й тими нормами, якими користується значна частина, або й весь ЄС, і на цьому економлять час і гроші».
НЕМАЄ ВІДПОВІДНОЇ ЯКОСТІ
«День» запитав експерта про те, як здійснюється сьогодні Україною перехід на європейські стандарти. «Сьогодні в мене немає узагальненої статистики. Та, зважаючи на опитування та результати зустрічей з бізнесом, які ми проводили, весь бізнес України можна поділити на три великі групи. Насамперед це бізнес, який від початку створювався на західних технологіях. А це й виробники молочної продукції та певних товарів агропереробки. В них практично немає проблем з європейськими стандартами».
«Друга група, — продовжував Бураковський. — Це люди, які останнім часом активно шукають можливості запровадити європейські стандарти. В них немає альтернативи. Вони розуміють, що це вкрай необхідно. Тому намагаються мінімізувати свої витрати на цьому шляху, зокрема й шляхом відкриття за кордоном власних компаній, представництв, спільних підприємств. Домовляються, що гарантії зі стандартів надають контрагенти в ЄС. Третя група, взагалі не думає про європейський ринок, а отже, не має бажання запроваджувати європейські стандарти. Коли ми їх опитували про причини невиходу на європейський ринок, вони називали з десяток перепон — починаючи з податків та роботи митниці — і лише наприкінці зізнавалися, що в їхньому арсеналі просто немає товарів і послуг, відповідної якості».
