10 жовтня своє 77-річчя відсвяткував запорізький Електрометаллургичеський завод «Дніпроспецсталь» ім. О.М. Кузьміна — провідний український виробник продукції зі спеціальних марок сталі. Завод «з’явився на світ» 1932 року, із запуском знаменитої Дніпровської ГЕС. Практично слідом за Дніпрогесом було введено в дію першу електропіч майбутньої «Дніпроспецсталі», що називалася тоді «Завод інструментальних сталей» (ЗІС). Як згадували пізніше учасники тих далеких подій, усе доводилося починати практично з чистого листа, методом проб і помилок. На виробництві не було досвідчених фахівців, які досконально володіють класичною технологією виплавки електросталі, й які можуть грамотно застосувати її на практиці (основну масу набраних за вербуванням робітників складали «хлопці з села» з чіткою «нижчою» освітою), не говорячи вже про відсутність основних передільних цехів (прокатний, ковальський) і технічних служб, без яких будь-яке сучасне металургійне виробництво просто неможливо уявити.
Але згодом до першопрохідців від спецелектрометалургії прийшли й досвід, і вміння, що дозволило їм не лише зберегти, але й істотно покращити якість роботи, довівши її до досконалості.
ЗІС у прямому сенсі слова можна вважати «першою ластівкою» індустріалізації Запорізького краю, оскільки він почав роботу на рік раніше всіх своїх сусідів по промплощадці. Але його шлях до реальної незалежності був досить тривалим. До 1934 року завод знаходився у складі «Дніпрокомбінату», який об’єднував усі металургійні підприємства міста. Потім його передали на баланс іншому гіганту металургії — комбінату «Запоріжсталь». Під його крилом ЗІС знаходився протягом 5 років, і лише 1939 року підприємству вдалося добитися самостійності, звільнившись від сторонньої опіки, за винятком, звичайно, контролю з боку профільного міністерства.
Першим директором Заводу інструментальних сталей, що керував ним аж до початку 60-х років, призначили Олександра Трегубенка — професійного металурга, лауреата Ленінської премії. Згодом у його честь назвуть одну з вулиць Запоріжжя.
Сумною сторінкою в історії «Дніпроспецсталі» став період сталінських репресій 1937-1938 років. На підприємстві його жертвами стали десятки людей, звинувачених у «контрреволюції», «шкідництві», «шпигунстві». Більшість із них були простими, малограмотними робітниками, які не мали не те щоб вищої, а й середньої освіти.
Під час Великої Вітчизняної війни завод, разом із персоналом, був спішно евакуйований у тилове місто Новокузнецьк, де на його базі було створене нове підприємство «Спецсталь», яке забезпечувало у військові роки промисловість якісним металом.
Після закінчення війни та відновлення на початок 50-х років зруйнованих заводських цехів для «Дніпроспецсталі», можна сказати, настала «золота пора». Працюючи фактично на потреби опікуваного радянською державою військово-промислового комплексу, авіапромисловості й аерокосмічної галузі (дніпроспецсталевський метал використали для виготовлення деталей космічних кораблів «Союз», «Схід» і човника «Буран»), підприємство знаходилося на особливому рахунку в уряду, підкоряючись не українському, а прямо всесоюзному Міністерству чорної металургії. 1958 року на «Дніпроспецсталі», вперше в світовій практиці, була випробувана технологія електрошлакового переплава (ЕШП). А п’ятий цех, що спеціалізується на плавленні за цією методикою ДСС, вважався найбільшим і кращим у Європі.
Завод першим у Радянському Союзі освоїв технологію газо-кислородного рафінування під час плавлення неіржавіючої сталі та виробництво інструментальної та швидкоріжучої сталі методом порошкової металургії. Причому, щодо останнього ноу-хау, то «Дніпроспецсталь» і сьогодні не втратила своєї унікальності, як і раніше залишаючись єдиним у СНД виробником металу порошковим методом, конкуруючи лише з Австрією, Швецією та США.
Тому не дивно, що у радянські часи підприємство було повністю закритим об’єктом, такою собі «державою у державі», що знаходиться під наглядом КДБ. Один із колишніх перекладачів, які супроводжували зарубіжні делегації територією «Запоріжсталі», яка не має «демаркаційної зони» зі своїм засекреченим сусідом, розповідав, що представники «компетентних органів» гостро стежили за тим, щоб іноземці й однією ногою не могли ступити на територію ДСС. А японська делегація, що прибула на завод для ознайомлення з передовою на той момент технологією ЕШП у повному складі, була примусово одягнута в робочі рукавиці, які виключають можливість ведення прихованої фотозйомки новітнього металургійного обладнання.
У 90-х роках «Дніпроспецсталь» стикнулася з тими ж проблемами, що й більшість підприємств країни. Обсяги виробництва, що знизилися, і фінансові труднощі спричинили часткові затримки з виплати заробітної плати. Людей легко відпускали у відпуск за свій рахунок, дехто взагалі залишав завод і починав займатися комерцією. Але, незважаючи ні на що, ДСС продовжував модернізуватися й утримувати планку якості.
На жаль, нинішня криза також не обминула «Дніпроспецсталь». Зменшення кількості замовлень після серйозного стрибка 2007-2008 років змусило підприємство корегувати свою роботу у відповідності до нової ринкової ситуації. Але на ДСС впевнені, що основні труднощі для заводчан, все ж таки вже позаду.
Завод зумів уникнути зупинки, оптимізував виробництво, й навіть знайшов інвестиції для проведення модернізації в умовах кризи (установка в травні нової лінії фінішної обробки продукції Loeser у Прокатному цеху). Керівництво забезпечує своєчасну виплату заробітної плати працівникам протягом усього кризового періоду, фінансує соціальну сферу, організовує медичне обслуговування. На початку 2009 року на «Дніпроспецсталі» сформований і щомісяця розподіляється фонд соціальної підтримки співробітників у розмірі 1,4 мільйона гривень. Як підприємство розвиватиметься далі, покаже час.
