Ми також звернулися і до самої пані Ірини МАЦЕПУРИ, керівника меблевого підприємства ТОВ ВГСМ, з проханням докладніше розповісти про її бачення проблеми браку якісних робітничих кадрів та розуміння шляхів її вирішення як досвідченого керівника-практика. Вона неодноразово акцентувала на цьому і в розмовах з іншими виданнями, але актуальність питання лише зростає.
ДЕШЕВА РОБОЧА СИЛА ЯК ПАСТКА
— Як загалом ви бачите ситуацію з кількістю і якістю кадрів, виходячи з досвіду меблевого підприємства ТОВ ВГСМ?
— Колись, ще під час навчання, курс «Розміщення трудових ресурсів» мені не видавався надто цікавим, однак зараз — це одна з основних проблем функціонування підприємства. Дуже тривалий час загальною фразою було те, що конкурентною перевагою України є дешева робоча сила. Чим ми і загнали себе в пастку. Бо що таке дешева робоча сила — це або невідповідність оплати за виконану роботу, або малокваліфікований персонал.
До прикладу, на нашому підприємстві працює 370 працівників, 60% — чоловіки, 40% — жінки. За віковим складом — 30% у віці до 40 років, 27% — у віці до 49 років, 33% — більше 50 років, 10% — більше 60 років. На перший погляд це доволі збалансовано, але найбільша плинність кадрів саме в групах до 50 років — в найбільш продуктивному віці. З роками збільшується група більше 50 років.
Основні групи працівників — це верстатники деревообробних верстатів — 33%, укладальники і сортувальники — 33%, водії — 10%, служби головного механіка та енергетика — 14%, управління — 10%.
Наше підприємство в різних організаційно-правових формах працює з 1992 року, тому його кістяк давно склався, але є плинність кадрів, тому ми весь час залучаємо нових працівників.
Ми приймаємо на практику всіх охочих студентів як вищих навчальних закладів, так і професійно-технічних. За невеликим винятком їхні характерні риси — слабка фахова підготовка, відсутність професійних навичок, низька зацікавленість у здобутті спеціальності, відсутність бажання працювати.
— Чому так складається, на ваш погляд?
— Однією з причин такої деморалізованості є невідповідність обраної спеціальності нинішньому ринку праці. Наприклад, нам необхідні верстатники деревообробних верстатів — нам пропонують теслярів, нам необхідні водії, задіяні на вивезенні лісу, або водії навантажувачів — нам пропонують водіїв категорій легкових автомобілів, взагалі відсутня підготовка лісових робітничих спеціальностей — лісоруба, тракториста лісозаготівельних робіт.
Протягом часу діяльності підприємства ми дійшли висновку, що найбільш оптимальним є самостійна підготовка кадрів на підприємстві на наявній матеріально-технічній базі. Працівник засвоює необхідні практичні навички на тому обладнанні, на якому буде працювати в подальшому. Далі необхідно отримати платне посвідчення в Закарпатському навчальному центрі, який, по суті, підтверджує, що ми навчили працівника.
Тому визріла така пропозиція: реорганізувати училища профілю деревообробки і передати навчання на підприємства. Мої аргументи такі. По-перше, училища не в змозі забезпечити матеріальну базу сучасних верстатів, по-друге, склад викладачів навряд чи володіє сучасними знаннями в галузі деревообробки, по-третє, робота працівника на сучасному підприємстві дасть йому профорієнтаційне розуміння, чи це та професія, яку він хоче освоїти, по-четверте, зникне необхідність писати довідки про міфічне працевлаштування.
Я очолюю підприємство, де збалансовано малокваліфіковану і висококваліфіковану працю, працівники мають можливість професійного зростання.
«ПАСТКА 100 КРОН»
— Також ви акцентуєте на проблемі відтоку кадрів за кордон.
— Так, ми в повній мірі стикаємося з відтоком робочої сили. Це ще одна пастка, я її називаю «пасткою 100 крон». Наші заробітчани в основному мають за кордоном оплату еквівалентну 100 кронам на годину. Багато хто має офіційне працевлаштування, але і багато працюють неофіційно або на мінімальну офіційну заробітну плату. Безвіз дав можливість людям виїжджати на три місяці, й багато хто цим користується для нетривалих заробітків. Тобто є люди, які заплатили там усі податки, і до них немає питань. Або не сплачують податків. І якщо на заробітках людина заробила і отримала 100 крон, то в нас податки зменшують цю суму вполовину. А в нас ми зі 100 гривень (приблизний еквівалент 100 крон) маємо заплатити 15% прибуткового податку, 1,5% військового збору, нарахувати на заробітну плату 22% єдиного соціального внеску. А ще треба сформувати резерви на відпускні, лікарняні та інші соціальні затрати, включаючи військову службу працівників, яким ми маємо виплачувати середню заробітну плату. І залишається в кращому разі 50 гривень за годину. І хто переможе в битві за працівника? Звісно, що нелегальний роботодавець!
За цих умов ми вже не раз зверталися до державних органів влади з тим, що цю ситуацію треба врегулювати — по— перше, ми не можемо конкурувати при офіційному і неофіційному працевлаштуванні, по-друге — 8-годинний робочий день і дозволена законодавством 150-годинна на рік переробка встановлених годин також не дозволяє вийти на той же європейський рівень заробітних плат, по-третє, важко конкурувати в державі, коли одне підприємство працює легально, а сусіднє нелегально і має можливість платити працівникам на 30-40% більше. Хто закриється першим?
Чому я акцентую на питанні податків? Податки — головне джерело наповнення державного бюджету і тих сум, які будуть з нього витрачені на різні соціальні, пенсійні, навчальні та інші потреби людей.
Робоча сила, і легальна, і нелегальна, отримала від держави навчання, лікування, таку-сяку інфраструктуру, залишила тут отримувати пенсії своїх батьків, залишила на навчання своїх дітей, часто отримує різними шляхами соціальні виплати. І все це за рахунок податків тих людей, які залишилися працювати в Україні.
Дуже популярною в суперечках про внесок заробітчан в економіку держави є теза, що вони перераховують сюди свої гроші й своїми покупками сплачують непрямі податки, таким чином фінансують економіку. Я не приймаю такий доказ. Наші працівники також своїми заробітними платами оплачують свої покупки. Але ще і платять усі податки. Тобто питання заробітчан і податків для мене має, крім економічної, й моральну сторону.
Люди, які поїхали на заробітки, залишили на державну пенсійну систему України своїх батьків. Пенсійний фонд працює по солідарній системі — ті, хто працює зараз, утримують пенсіонерів своїми податками. Таким чином, ті, хто залишився, повинні утримувати і своїх батьків, і батьків тих, хто поїхав на заробітки.
Я неодноразово виступала на різних заходах і зверталася до посадовців і депутатів вищого рангу про те, що необхідно залучати науковців до розробки механізму захисту нашого ринку робочої сили.
Тож розмова на рівні уряду про легальні заробітки за кордоном та оподаткування цих заробітків дуже на часі.
«МАЛО ХТО ХОЧЕ БОРОТИСЯ З РІЗНОМАНІТНИМИ «ВІТРЯНИМИ МЛИНАМИ»
— Оплата праці — це основна причина відтоку трудових ресурсів?
— Це важлива причина, але лише одна з важливих. Люди, хтось свідомо, хтось підсвідомо прагнуть більш яскравого життя і його наповнення. Одні його наповнюють осмисленою працею, інші — яскравими враженнями.
Світ став доступним, людей цікавить не лише зарплата. Важливими є і питання інфраструктури, безпеки життєдіяльності, соціального захисту.
Людина, якій нелегко жити в гірському селі, де не те що асфальт проблема, а і стале енергопостачання, потрапляючи в Прагу або і звичайне містечко в Чехії, де чисто, затишно, комфортно, надійно — мало має підстав хотіти додому.
Попередні роки на цих територіях частково зробили дороги, економіка розвивалася хоча б в силу розвитку і росту загальнодержавних показників. Розроблена і прийнята на державному рівні Концепція розвитку Карпатського регіону передбачувано залишилася цього року без фінансування. Є всі шанси, що не буде жодних вкладень в інфраструктуру гірських районів. З іншого боку, на будь-які порухи бізнесу щось робити в цих краях чути традиційне — ні. Ліс не рубайте, корисні копалини не добувайте, курорти не будуйте, лише садиби, бо це все шкідливо. Тут, до речі, є ще одна частина причин міграції активних ініціативних людей — мало хто хоче боротися з різноманітними «вітряними млинами», якщо в сусідніх країнах твоя енергія з вдячністю приймається.
Можу підсумувати: якщо держава не втрутиться в питання стимулювання економіки, розбудови інфраструктури і регулювання питання найму робочої сили на нормальному а) інтелектуальному рівні, б) міждержавному рівні, в) не забезпечить рівного оподаткування для всіх працюючих, хоч всередині держави, хоч за її межами,— сильніші економіки просто збанкрутують слабші держави, а нелегальні працедавці збанкрутують легальних.
...Колись побачила виноградники на іспанському острові Лансерот. Вони розміщені у вулканічній лаві, по стінках стікає конденсат і живить водою лозу. Люди живуть вдома і в таких умовах вирощують виноград, роблять вино. Дивлюся навколо нас — рай земний, але багато людей не мають жодної опірності, при найменших проблемах втікають за кордон... Нам треба брати приклад виживання в інших націй і рухатися вперед.
