В ідеалі, якщо гроші залучені на річний депозит, то вони видаються як кредит також на один рік. Для нормальної діяльності банку дуже погано, коли вкладник раптово змінює свої плани й вимагає повернути депозит достроково. При цьому банк не може вимагати від своїх позичальників негайно сплатити кредит, який видавався на один чи декілька років, бо так банку захотілося.
Аналогічно жодний банк не може достроково повернути депозити всім своїм вкладникам, бо тоді треба було б вимагати дострокового погашення всіх кредитів, виданих за рахунок цих коштів.
Зрозуміло, що в житті трапляються різні випадки, і в разі невідкладних потреб (хірургічна операція, лікування, пожежа тощо) банки йдуть назустріч окремим вкладникам і готові повертати їхні вклади достроково. Проте такі рішення приймаються в індивідуальному порядку і є виявом соціальної відповідальності того чи іншого банку.
Вкладник, вносячи гроші на строковий депозит, має усвідомлювати умови такого депозиту й розуміти складність його дострокового повернення і не створювати для банку штучних труднощів.
Міф третій:
Банки погані — вимагають вчасної сплати кредитів
Суть роботи банків полягає у посередництві: вони збирають вільні кошти громадян та бізнесу у вигляді депозитів та потім надають їх у вигляді кредитів для ведення бізнесу, купівлі нерухомості, автомобілів тощо.
За рахунок чого банк повертає депозит? Із тих коштів, що щомісячно перераховують позичальники на погашення кредиту. Якщо позичальник з тої чи іншої причини затримує платіж, то банк змушений виплачувати депозит з інших коштів, а вони обмежені. Саме з метою запобігти загрозі для своїх вкладників банки застосовують усі можливіх заходи, щоб спонукати позичальника сплачувати за кредитом.
Кредит — це не кошти самого банку, це кошти тисячі вкладників, підприємців та інших юридичних осіб, які тимчасово надані в користування банку. Коли позичальник свідомо не повертає кредит, він створює неприємності не лише банку, а багатьом незнайомим йому людям, пенсіонерам, бізнесменам, за рахунок яких він отримав гроші в користування.
Те саме стосується нарікань, що банки не хочуть погашати кредити за курсом 5,05 гривні за долар, який був на момент отримання кредиту. Дзеркальне питання: а ви згодні, щоб ваш валютний депозит вам видали у гривнях по курсу 5,05? Напевно, бажаючих не знайдеться.
Міф четвертий:
Банки та НБУ порушують закон, бо зобов’язані повертати депозити достроково за першою вимогою
Справді, у законодавстві України є подібна норма, яка вимагає від банку повертати депозитні вклади за першою вимогою. При цьому законодавець чомусь не передбачив, що сам банк теж повинен мати право вимагати повернути виданий кредит завчасно і як йому заманеться. На жаль, закон, хоч би яким хорошим він для когось був, не може скасувати економічної реальності.
Дострокове повернення депозиту, що є благом для конкретного вкладника, створює ризики для всіх вкладників разом. Жодний банк в жодній країні не може повернути всі депозити достроково й одночасно. Ці депозитні кошти давно спрямовані на кредитування економіки й мають чіткий графік повернення. У банку існують навіть спеціальні служби, які визначають, скільки і на який термін можна видати кредитів, щоб за рахунок їхнього повернення виплачувати депозитні вклади, розміщені на певний термін. Вимога вкладника достроково повернути його вклад порушує цей механізм. У нормальній ситуації в комерційному банку є досить невелика частка коштів у вигляді готівки чи коштів на коррахунку в НБУ. Чому невелика? Бо ці кошти не приносять прибутку, вони не працюють. Інша частина коштів, навпаки, працює, заробляє як для забезпечення діяльності самого банку, так і на сплату вартості ресурсів, зокрема, відсотків за депозитними вкладами.
Тому коли вкладник намагається порушити умови договору й достроково забрати свій депозит, він завдає шкоди не стільки самому банку, скільки іншим вкладникам. Образно кажучи, якщо хтось достроково розірвав депозит і забрав кошти з каси банку, то їх тепер може не вистачити тому вкладнику, який вчасно прийшов за своїми грошима після закінчення строку депозиту. От такого вкладника дійсно шкода, бо він виконав свої зобов’язання перед банком і тепер очікує того самого від банку. При несплаті такого депозиту банк втрачає довіру суспільства. Особливо це загострюється і набирає національного масштабу в період кризи.
Щоб запобігти таким ситуаціям, Національний банк і запровадив мораторій (або інакше — тимчасове обмеження) на дострокове розірвання вкладів. Метою цього мораторію було не порушити права вкладників, а навпаки — захистити їх з метою забезпечення повернення внесків у встановлений строк.
Міф п’ятий:
Українські банки жадібніші за закордонні — дають кредити набагато дорожче, ніж у Західній Європі
Банки не емітують грошей — вони їх позичають у вигляді депозитів, щоб потім видати бізнесу й громадянам у вигляді кредитів. Відсоткова ставка за кредитом формується із відсоткової ставки за депозитом і маржі (заробітку) банку. Навіть якщо б банки працювали без винагороди (але хто б захотів працювати без зарплати?), то відсоткова ставка за кредитом не може бути нижчою за депозитну.
Так, банки у Західній Європі видають кредити під 6—9% річних, але при цьому вони й депозити залучають набагато дешевше — під 3—5%. Цікаво, хто б і з критиків нашої банківської системи, які вимагають європейських ставок за кредитами, погодився покласти сімейні заощадження на депозит під 3—5%? Переконані, що жоден. Чому? Бо за підсумками 2008 року, інфляція в Україні склала 22,3%, і лише депозитні вклади у гривні за ставками 17—23% дозволяють хоча б частково компенсувати інфляційні втрати.
Вимоги до банківської системи роздавати гроші дешевше, ніж вони обходяться банкам, не мають економічного грунту. Такий «бізнес» означатиме прямі збитки для банків. За рахунок чого виплачувати високі депозитні відсотки, якщо за кредитами банк отримує набагато менше? Держава може стимулювати надання таких «пільгових» кредитів тільки економічними методами — компенсувати різницю між ринковою та пільговою ставкою. До речі, подібний механізм неодноразово застосовувався у агропромисловому комплексі в останні роки й досить добре себе зарекомендував.
Міф шостий:
Усі комерційні банки однакові й усі скоро збанкрутують
Коли економіка України динамічно зростала, а банківський сектор успішно розвивався, у багатьох клієнтів і вкладників складалося враження, що всі банки по суті однакові. Тому наші громадяни довірливо несли свої гроші в банки із найвищими відсотками, із невідомими власниками і незрозумілими ринковими стратегіями. Поширеною була думка: а який сенс між ними вибирати надійнішого, треба вкладати під максимальні відсотки, а у випадку чого держава все відшкодує.
Але коли прийшла криза, то стало очевидним, що банки не однакові і їхня надійність різна. Деякі банки, незважаючи на всі складнощі, проводять платежі у строк та повертають депозити після завершення терміну без запізнень. А інші банки за короткий час втратили свій запас міцності, закрили очі на свої зобов’язання перед клієнтами й зараз сподіваються виключно на допомогу Національного банку чи уряду.
Кому слід довіряти — зрозуміло, що тим банкам, які навіть у кризовій ситуації поводять себе відповідально та достойно. Як кажуть у народі, «справжній товариш перевіряється у біді».
Тому треба отримувати доступну інформацію про власників банків, а ті банки, власники й акціонери яких не виправдали довіри, в подальшому не мають права на існування.
Щодо банкрутства банків, то, звичайно, таких випадків виключати не можна. Щоправда, навіть введення тимчасової адміністрації не є ознакою неминучого банкрутства, а тільки ще один захід Національного банку, покликаний допомогти «хворому» банку й захистити його вкладників.
Проте найголовнішою гарантією подальшої долі кожного банку є його власники та їхня спроможність підтримати банк «живими» коштами.
Міф сьомий:
У кризовій ситуації вибрати надійний банк дуже важко
Насправді громадяни та підприємці можуть керуватися певними ознаками у виборі банків, яким можна довіряти в нинішній час. Можна назвати декілька основних ознак надійного банку:
— по-перше, це банки, які дотримуються своїх зобов’язань навіть у складній ситуації: вчасно проводять платежі (не більше ніж три дні по території України) та без затримок виплачують відсотки за депозитами або самі депозити в разі завершення терміну;
— по-друге, це банки, що мають авторитетних вітчизняних чи іноземних акціонерів, які надають їм реальну підтримку в умовах складної ситуації на українському ринку. Така підтримка, як правило, означає збільшення статутного капіталу та надання кредитних ліній для підтримки ліквідності;
— по-третє, це банки, що ведуть відкриту політику, пояснюють свої дії через ЗМІ та у виступах керівництва, оперативно поширюють прес-релізи щодо важливих подій у своїй діяльності, підтримують актуальною свою інтернет-сторінку;
— по-четверте, банк має реалістично оцінювати якість своїх активів та формувати належні резерви під можливі ризики. Відповідальний банк повинен прагнути не максимізації свого прибутку, а максимального резервування своїх ризиків, оскільки це захищає вкладників і клієнтів від можливого погіршення ситуації в майбутньому;
— по-п’яте, ніколи не треба гнатися за підвищеними депозитними ставками.
Міф восьмий:
Банки з іноземним капіталом виводять капітали за кордон і їх не цікавить доля України
Абсолютна більшість іноземних інвесторів, що придбали українські банки, — це відомі та успішні банки у своїх державах. Приймаючи рішення про вихід на український ринок, вони грунтовно аналізували й оцінювали його потенціал. Придбання банків в Україні було не якоюсь спекулятивною операцією, а стратегічним кроком з розширення присутності на нових ринках. Тому та ситуація, що має місце в Україні, усвідомлюється іноземними власниками банків не як якийсь «апокаліпсис», а як тимчасові труднощі та ускладнення, які рано чи пізно буде успішно подолано.
Європейські інвестори добре розуміють, що саме за поведінкою банків під час кризи клієнти формуватимуть своє ставлення до того чи іншого банку на багато років, коли складнощі минуть. Саме тому на українському ринку банки із іноземним капіталом відповідально ставляться до своїх зобов’язань.
Щодо припущення про виведення капіталів, то його коріння, напевно, підсвідомо росте ще з часів радянської пропаганди. Насправді саме банки з іноземним капіталом найбільш активно інвестують в український банківський сектор. В якості ілюстрації — за 2008 рік із десяти українських банків, статутний капітал яких зріс на найбільшу суму, шість банків — це банки за участю іноземного капіталу. І не лише капітал, значні обсяги у вигляді кредитних коштів також спрямовуються іноземними банками в Україну — ці суми обчислюються мільярдами доларів та євро.
Зрозуміло, що, інвестуючи в Україну, іноземні власники українських банків розраховують у майбутньому отримувати достойні прибутки й повертати собі вкладені кошти в якості дивідендів. Але насправді до цього етапу ще дуже далеко. А зараз кошти іноземних інвесторів відіграють важливу стабілізуючу роль для банківського сектору України і всі ми маємо бути задоволеними, що таке джерело зовнішньої підтримки у багатьох банків є.
Міф дев’ятий:
Банки спеціально шкодять економіці, бo «заморозили» кредитування
Питання доступності банківських кредитів значною мірою залежить від поведінки вкладників банків. Зараз в Україні складається ситуація, коли вкладники забирають з банків значно більше депозитів, ніж за цей же період позичальники погашають кредитів. За даними НБУ, за січень-лютий цього року з банків пішло близько 19 мільярдів гривень коштів клієнтів, а кредитний портфель скоротився менш ніж на п’ять мільярдів. Банки зіштовхуються із проблемою, як покрити цю різницю у 14 мільярдів гривень. Банкам із іноземним капіталом допомагають закордонні інвестори, банки з вітчизняним капіталом залучають рефінансування від Національного банку України. Банки, що не мали такої підтримки, вже затримують платежі.
У ситуації, коли з банків забирають гроші швидше, ніж погашаються видані кредити, говорити про відновлення кредитування не доводиться. Всім треба відверто визнати, що поки відтік депозитів з банківської системи не припиниться, жодного відновлення активного кредитування бути не може. А від кредитування, і це не секрет, залежить дуже багато галузей економіки — починаючи від будівництва і закінчуючи торгівлею. Тому вихід із цього зачарованого кола — в руках наших співгромадян, які не повинні піддаватися панічним настроям. Пам’ятаймо, що, забираючи депозити з банків, ви не лише завдаєте собі збитків внаслідок знецінення грошей та втрати можливого прибутку від відсотків, але й знекровлюєте всю українську економіку.
Міф десятий:
Тримати гроші в банках ненадійно — краще щось придбати чи тримати готівкою вдома
Правда полягає в тому, що банки створені для того, щоб зберігати гроші та їх примножувати. Казати, що в банках не варто зберігати гроші, — це все одно, що стверджувати, буцімто в лікарнях не варто лікуватися чи в супермаркетах не варто купувати продукти. Жоден із способів збереження коштів, крім депозитного вкладу, не може гарантувати високу надійність і при цьому давати гарантований постійний прибуток. За умови, звичайно, що вибраний банк є надійним та прозорим.
Розгляньмо, які є альтернативи для банківського вкладу і які недоліки цих альтернатив.
1) Тримати готівкою вдома. Відверто кажучи, це не той спосіб, який дозволить вам спокійно спати. Навіть найкращі замки й броньовані двері в житловому приміщенні не стануть серйозною перешкодою для зловмисника. Крім того, цей спосіб не приносить жодних прибутків — гривневі заощадження просто втрачають від інфляції, а валютні, замість приносити десять і більше відсотків річних у банку, лежать без діла. Якщо ж зберігати готівку не вдома, а у банківському сейфі, то такі заощадження, замість прибутків, взагалі починають приносити витрати.
2) Вкласти у нерухомість або товари. Ще донедавна цей спосіб був досить популярний, але останнім часом ціна нерухомості завдає чималих клопотів таким інвесторам, на очах знищуючи їхній капітал. Придбання дорогих товарів чи авто — це не стільки інвестиція, як просто покращання умов свого життя. У ринковій економіці лише одиниці товарів можуть дорожчати після купівлі (предмети мистецтва, антикваріат тощо), але таке інвестування нагадуватиме лотерею, а більшість товарів неминуче дешевшають.
3) Придбати банківське золото — теоретично гарна довгострокова інвестиція. Але саме довгострокова, бо навіть через два-три роки продати невеликий злиток золота без збитків буде досить важко, оскільки різниця між ціною купівлі й продажу встановлюється досить значною. Тобто, якщо ви плануєте залишити спадок онукам, то придбання золота — гарний вибір, але якщо плануєте використати капітал самому — то краще зберігати його у грошовій формі.
Як бачимо, вибір невеликий — лише банківський вклад спроможний і зберегти гроші, й допомогти отримати додатковий дохід. Якщо ж когось лякає неможливість скористатися своїм вкладом довгий час внаслідок мораторію на дострокове розірвання депозитів, тоді варто скористатися короткостроковими пропозиціями банків — від семи днів до трьох місяців.
