На початок травня в Україні, за даними Державної податкової служби, зареєстровано понад 234 тисячі платників податку на додану вартість. Лише за перші чотири місяці року підприємцям видана майже 21 тисяча свідоцтв платника цього податку, що на 22%, або на 4,4 тис. більше, ніж за аналогічний період минулого року.
Ці дані, безумовно, свідчать про зростання ділової активності. Але в ДПС занепокоєні: таке зростання кількості платників цього податку, що й сьогодні залишається «найкримінальнішим» у нашій країні, може неабияк перенапружити податкову міліцію, в якої й без того мізки «забиті» численними схемами афер з ПДВ. «Зайве втручання в роботу бізнесу не потрібне ні нам, ні самим підприємцям, — зазначає голова ДПС Олександр Клименко. — Тому з так званим податковим візитом ми приходимо лише до сумнівних платників, які використовують незаконні схеми в своїй роботі».
«НЕТИПОВИЙ» ЕКСПОРТ
Про пріоритетні напрямки роботи податкової міліції, а також про головні кримінальні схеми, які використовують для афер з ПДВ, розповідав на семінарі для журналістів начальник управління оперативного супроводу адміністрування ПДВ Вадим Зам’ятін. Кажучи про схему так званих нетипових експортних операцій, він зазначив, що вона сьогодні є найактуальнішою. За його словами, вона полягає в тому, що в підприємства, яке доволі вдало планує та веде свій бізнес на території України (це, наприклад, мережа продовольчих магазинів), виникають податкові зобов’язання щодо ПДВ, який за підсумками звітного періоду слід сплатити до бюджету. Сума, що дорівнює, скажімо, 1 млн гривень, здається занадто великою.
Тоді на допомогу приходять люди, котрі спеціалізуються на наданні послуг з незаконної мінімізації податків. Вони знаходять реальний контракт і реального покупця-нерезидента, який хоче, наприклад, отримати з України партію волоських горіхів. Їх купують у фермерських господарствах або (за готівку) у населення. Певна річ, при цьому підприємство, що займається заготівлею, не отримує від продавців жодних документів податкового обліку. Щоб легалізувати товар, заготовельники користуються послугами сезонних фіктивних підприємств, що є чинником ризику. Далі торговельній мережі пропонується стати експортером, купивши в нібито реального легального постачальника, а насправді в «транзитного» підприємства, партію горіхів вартістю 5 млн гривень за 6 млн, а різниця в 1 млн — це ПДВ. Таким чином, податковий кредит у вартості покупки горіхів становить 1 мільйон гривень.
Товар йде на експорт (за реквізитами, які заздалегідь повідомив заготівельник горіхів), а приймаюча сторона-нерезидент є особою, що пов’язана з організаторами всієї цієї операції, яка створила фіктивний ланцюг транзитних підприємств, легалізувала закупівлю за готівку. Горіхи постачаються за будь-яку ціну, про яку домовляться реальні підприємства та підприємство-схемник, бо кишеня насправді одна й та сама. А щоб операція виглядала прибутковою, ціна продажу може становити 5,01 млн гривень плюс нульовий ПДВ. У податковому обліку, за словами Зам’ятіна, ця операція виглядає так: «на вході податковий кредит, що становить мільйон гривень, на виході — податкове зобов’язання — нуль». У результаті держава втрачає, а ділки отримують мільйон гривень, бо торговельна мережа сплачує цими грошима ПДВ з основної діяльності, але не платить за описану експортну операцію. Стандартна ставка «схемника» від 25% до 50%, пояснює оперативник. А ті, хто користується їхніми послугами, добре розуміють, що порушують закон, але йдуть на це, щоб заощадити поточні кошти. За даними Зам’ятіна, нетиповий експорт 2010 року завдав збитків державі на 4 млрд гривень.
«БЕЗУМНА» КАРУСЕЛЬ
Інша схема, про яку детально розповідав Зам’ятін, використовує пільги щодо ПДВ, які надаються законом сільгоспвиробникам, наприклад рибним господарствам. А здійснює її підприємство, що має добрі відносини з яким-небудь банком. Заручившись згодою на видачу кредиту, ділок йде до рибгосподарства й пропонує легкий заробіток, причому обіцяє, що за документами все буде, як то кажуть, «в ажурі», тобто легально. Запропонований договір передбачає купівлю риби, припустимо, на 60 мільйонів гривень. Таку кількість продукції господарство зможе виробити лише за 15—20 років. Але великі гроші, як то кажуть, манять, й рибоводи погоджуються. Отримані кошти їм пропонують адресувати на придбання кормів. І в цій операції, дійсно, немає криміналу. Проте Зам’ятін називає цю схему «безумною».
Річ у тім, що далі укладається псевдоекспортний контракт, відповідно до якого рибгосподарство має постачити свою продукцію експортерові на умовах передоплати. Для цього й потрібен кредит. Рибгосподарство отримує гроші й перераховує їх на транзитне підприємство нібито за корм для риби. Але транзитер (абсолютно випадково) — не лише підприємство, пов’язане з експортером, воно ще й учасник кредитного договору, пов’язаний з банком договором поручительства. Він проводить експортну операцію й повертає гроші банку — кредитний договір начебто закрито. Але він має властивість бути довгостроковим, і банк, оскільки гроші були повернені, знову видає їх експортерові. Так виникає фінансова карусель. Вона крутиться доти, доки ділки не отримають необхідну «невелику» суму (скажімо, 3 млн гривень) податкових накладних від рибників. Там буде вказано, що ПДВ становить 3 млн. За такою схемою нерідко використовується право на податкові пільги.
Особливість подібних операцій полягає в тому, як зазначає Зам’ятін, що до бюджету ці гроші ніколи не надійдуть, оскільки платник фіксованого сільгоспподатку — рибовод має право спрямовувати ПДВ, який отримав у вигляді передоплати, на власні потреби, а це і є, наприклад, закупівля кормів.
СХЕМА «РОШЕН»
А тепер зовсім свіжий реальний приклад кримінальної справи, що розглядається Шевченківським судом столиці проти службових осіб дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен». 11 березня суд ухвалив постанову (згідно з інформацією, розміщеною на порталі «Українська правда», документ є в розпорядженні журналістів ресурсу), де викладена позиція слідчого податкової міліції. Він порушив кримінальну справу за фактом замаху на заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем службовими особами кондитерської корпорації. Слідчий вважає, що керівники підприємства мали намір, спрямований на незаконне відшкодування ПДВ з бюджету в особливо великих розмірах у період з жовтня до грудня 2010 року й для цього незаконно сформували податковий кредит на 691 тисячу гривень, документально оформивши видимість постачання желатину від приватного підприємства «Міоком». Суд вирішив, що при порушенні цієї справи слідчий виконав вимоги законодавства й залишив скаргу директора «Рошен» без задоволення.
Попереду розгляд по суті, й ми не збираємося проводити жодних паралелей. Але дивно, що справа набула розголосу саме зараз. Це дозволяє припустити, що в ній може бути і якась, поки незрозуміла політична складова. Адже, як відомо, кондитерська корпорація «Рошен» контролюється міністром економічного розвитку та торгівлі Петром Порошенком, який був призначений на цю посаду 23 березня. Невже «останній помаранчевий» уже встиг комусь насолити?
Наприкінці кінці семінару, про який говориться в цьому матеріалі, «День» запитав у Вадима Зам’ятіна, чи готова податкова міліція до того, що на ринку ПДВ з’являться нові креативні схеми, що зазіхають на ПДВ. Офіцер не виключив, що таке можливо й запевнив, що й до них будуть підібрані ключі.
Учора вранці «День» знову потурбував Зам’ятіна своїми запитаннями, й тепер уже щодо справи «Рошен»: це давно відома в колах податкової чи нова схема? І чи не стоїть за нею політична складова?
P.S. Увечері, після того, як у ЗМІ з’явилося наведене вище повідомлення про желатин для кондитерської компанії, «День» знову потурбував Зам’ятіна своїми запитаннями, й тепер уже щодо справи «Рошен»: це давно відома в колах податкової чи нова схема? І чи не криється за нею політична складова? Вадим Анатолійович стояв уже майже на порозі будинку, а тому попросив перенести розмову на ранок наступного дня. Рівно о 9.00 «День» почав атакувати мобільний телефон оперативника й продовжував це робити аж до пообіднього часу, коли закінчувався дедлайн для здачі цього матеріалу в друк. Відповіді не було. Тому нам залишається припустити, що прозорість і відвертість податкової явно мають деякі обмеження. Мабуть, усе залежить не стільки навіть від суми завданих державі збитків, скільки від того, хто контролює підприємство, яке проштрафилося.
