Одна з областей-годувальниць не лише України, а й колишнього СРСР, — Черкаська — сьогодні невпинно скочується на одне з останніх місць із виробництва сільгосппродукції. Спад простежується навіть на тлі мізерного ужинку позаминулого року. Так, 1998 р. зерна в регіоні було отримано лише 94% від рівня 1997 року, а цукрових буряків ще менше — 86%. Мало надій і на рік нинішній. З осені до весняного засіву було підготовлено близько 70% площ, а в двох районах — Чигиринському та Катеринопільському — ледве спромоглися виорати половину земель. Рільники готують техніку до виходу в поле, проте за відсутності запасних частин ефективність її роботи низька. Готовність тракторів, сівалок та плугів у Черкаському, Маньківському, Шполянському, Лисянському та деяких інших районах нині на критичній позначці — від 40% до 50%.
Чим оратимуть і сіятимуть селяни більш як півтисячі черкаських КСП через півтора місяця? Коли, врешті, запрацює славнозвісна модель стабілізації та відродження АПК Черкащини, про яку невтомно говориться на всіх рівнях? Такі запитання найбільше турбують сільських хліборобів. Адже зрозуміло, що за такого «прогресу» міцних господарств, які торік спрацювали з позитивним результатом (їх в області лише 60), стане ще менше.
