Так уже повелося, що спочатку робимо, а лише потім вдаємося до аналізу. І тоді виявляється, що рівняння, яке слід розв’язати, має надто багато невідомих.
Президент України Віктор Ющенко вказує: «Входження України до СОТ — це не квиток на спокійне життя, мова йде про генерацію, яку нам доведеться провести в економічному розумінні». Зрозуміло, у приєднанні до Світового торговельного співтовариства глава нашої держави вбачає більше плюсів, аніж ризиків: щорічне збільшення прямих інвестицій до —5 мільярдів, лібералізація зовнішніх ринків для вітчизняної продукції та припинення антидемпінгових розслідувань щодо наших виробників. Найбільше пощастить металургійній та хімічній галузям. Їхній експорт, за попередніми оцінками, зросте більш ніж на 20%. В цілому, за словами Ющенка, уже сьогодні країни члениСОТ готові до збільшення об’ємів торгівлі з Україною.
Однак громадськість далеко не повністю поділяє оптимізм Президента. Так, учасники «Українського форуму» найбільше уваги приділили ризикам, пов’язаним зі вступом до СОТ. Йшлося про втрати агросектору, легкої промисловості, машинобудування, фінансового ринку. І це далеко не повний перелік. Тож «День» вирішив поцікавитись у експертів різних сфер діяльності, чи радіють вони нашому вступу до СОТ.
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій:
— Звичайно, я радий, бо Україна завершила складні переговори, які вимагали не лише мистецтва їх вести. Вони вимагали паралельних змін значної частини українського законодавства. Звичайно, можна говорити, як ми будемо жити в СОТ далі, але сам цей факт — вже позитив.
Сьогоднішні дискусії неправильні, бо ми говоримо про якісь загальні виграші, а втрати зводимо до окремих секторів. Проблема полягає в тому, що країна вступає в СОТ не окремими секторами, не сільським господарством, не автомобілебудуванням, не вугільною промисловістю, вона вступає усією своєю економікою. В цьому сенсі загальний результат позитивний. Існує потенціал для зростання ВВП, потенціал певного зменшення або пригальмування цін. Якщо ми виконуватимемо всі зобов’язання і не відбудеться жодних ексцесів на світових ринках, тоді до поточних темпів економічного зростання можемо додати у середньостроковій перспективі півтора, а можливо, й три відсотки зростання ВВП. Але не слід забувати, що у ринковому світі нікому нічого не гарантовано. СОТ — це додаткові можливості. І якщо ми ними скористаємося, то й отримаємо цей результат.
Що стосується ризиків, то в окремих секторах, які були більш захищені традиційно, зростатиме конкуренція. До цього потрібно ставитися нормально. Просто сприймати ці виклики, як точки, які вказують, де ми повинні займатися підвищенням нашої конкурентоспроможності. Але слід пам’ятати просту річ: конкурентоспроможність починається вдома, а не в СОТ.
Володимир СЕМИНОЖЕНКО, голова «Українського форуму»:
— Я, звичайно, задоволений. Невипадково, що цей процес затягнувся на 15 років, бо в ньому немає простих запитань та простих рішень. Природно, у нас зростає потенціал за умови вступу до СОТ, але, з другого боку, багато чого не зроблено, щоб адаптуватися до зовнішніх ринків. Маю на увазі сировинний характер нашої економіки, велику її енергозатратність. Вона фактично вступає у відкриту конкуренцію зі світовими економіками, які себе серйозно вдосконалили.
Ми матимемо прискорення економічних реформ. Найлегше прийняти закони та підписати протоколи, але адаптувати все це до українських реалій — ось, де головна проблема. Це можна порівняти з пострілом на старті, втім, не слід забувати, що забіг тільки починається. Тому я вважаю, що розмови про 1,5% додаткового ВВП — передчасні. Такі розрахунки — я запитував у провідних економістів — ще не зроблені. Навіть база даних, яка підписана у протоколі, ще перебуває в закритому режимі.
Тетяна ЄФИМЕНКО, заступник міністра фінансів України:
— Це наш шанс і виклик одночасно. Головне — як ми будемо реагувати й підтримувати вітчизняного товаровиробника. Великою мірою все залежить від ефективності державного регулювання й від діяльності уряду в цілому. Моя теза полягає в тому, щоб у напрямах розвитку європейської економіки завжди використовувалися українські товари. Ми маємо можливість запровадити в Україні правила, за якими живе цивілізований світ.
Олексій КРУТИБІЧ, голова ради директорів ВАТ «Цукровий союз «Укрцукор»:
— Взагалі, я ставлюся позитивно. Що ж до впливу на цукровий ринок, то Україна не готова. Вступаючи до СОТ, вона жодним чином себе не захистила, відсутній жодний перехідний період. Прибалтійські країни не знехтували таким варіантом. А ми, будь ласка, входимо до СОТ — мита зняли, ворота відкрили... Я бачу у майбутньому велику залежність України на ринку цукру від інших країн. Ми втрачаємо свою цукрову незалежність.
Олександр ФІЛОНЮК, президент Ліги страхових організацій України :
— Безумовно, я радий за нашу країну. Міжнародна інтеграція сприяє формуванню нових міжнародних відносин, дозволяє підіймати економічний рівень, сприяє впровадженню соціальних програм. Знімаються торговельні бар’єри, непорозуміння з різних економічних питань. Якщо говорити про страховий ринок, то він перший вступив до СОТ де-факто, бо 2001 року в новій редакції Закону «Про страхування» знімалися обмеження для роботи інвесторів-нерезидентів. І тут ми бачимо: сім років тому законодавчо було знято обмеження, але хіба вже немає українських страхових компаній?
Владислав КРАВЕЦЬ, голова правління банку НРБ:
— У мене суперечливі почуття. З точки зору банківського сегменту — це ніяк не вплине, бо іноземні банки й до СОТ ішли до нас. Зараз у них з’являється можливість відкривати свої філіали. Але якщо вони думають, що це буде легко, то помиляються. Українські банки останні три роки в умовах конкуренції із західними гравцями певним чином адаптувалися. А щодо решти економіки — як вона відреагує, важко сказати. Я не впевнений, що в нас залишиться легка промисловість, крім тієї, що працюватиме за давальницькими схемами, а вся готова продукція вивозитиметься. Це відбуватиметься через дешеву робочу силу, хоча у порівнянні з азіатськими країнами скоро вона перестане такою бути. Помре авіабудування. В певному розумінні глобальний світ для нас відкрився, але для чого його відкрили? Для сировини або ж для дешевої робочої сили, для давальницьких схем. І раніше сировину вивозили за кордон і з неї там виробляли продукцію. Так буде й зараз: наші товари не відповідають їхнім стандартам, а тому в готовому вигляді не експортуватимуться. У нас просто немає грошей і технологій, а в них все це є. Цей процес відбувається в односторонній площині: від нас сировина, звідти — готові товари й послуги.
Олексій ГАВРИЛОВ, голова наглядової ради групи «Рамбус»:
— Для нас з’явилася дуже серйозна робота. Ми можемо говорити про чотири п’ятирічні терміни, поки більшість українських підприємств м’ясної галузі адаптуються до СОТ. Щоб бути конкурентоспроможними в умовах вільної торгівлі, українські виробники сировини та переробники будуть змушені активніше переоснащувати свої виробництва, впроваджуючи ефективніші технології, а це вимагатиме великих інвестиційних ресурсів. Є побоювання, що на першому етапі наслідки для м’ясної галузі будуть дуже негативними, бо проблематика аграрного сектору й механізми захисту українських агровиробників дуже погано обговорені з робочою групою зі вступу до СОТ. Я побоююся, що Україна може стати ринком збуту для неякісної продукції, що нібито сертифікована і відповідає всім нормам. При цьому ринки європейських країн дуже добре захищені різними фітосанітарними і ветеринарними бар’єрами. У даному випадку багато що залежить від українського уряду і парламенту, які повинні розробити ефективні механізми захисту ринку та інтересів національних виробників і споживачів, а також сприяти просуванню українських товарів на зовнішні ринки.
Інше питання — якість продукції. Будь-яке свіже охолоджене м’ясо повинне бути подане споживачу протягом трьох- п’яти днів, інакше воно втрачає свої споживчі якості. У цьому відношенні ми не турбуємося — якщо люди купуватимуть якісну продукцію (а індичка, яку виробляє наша фірма, безумовно, до неї належить), то нам не страшний ні польський, ні бразильський імпорт замороженого м’яса.
Євген НІКОЛАЄВ, економіст:
— У обговоренні події, що відбулася, мене трохи здивували дві речі. По-перше, незважаючи на тривалий процес підготовки до вступу в СОТ, доcі найчастіше звучить одне запитання: «То які плюси і мінуси для України від вступу в СОТ? Що це дає?» Отже, люди досить погано поінформовані щодо суті цієї організації. Це, виявляється, дуже зручно, оскільки дозволяє політикам міфологізувати членство в цій організації і розглядати його чи то як загибель для української економіки (комуністи), чи то як повну панацею для нашої країни, пов’язану з грандіозним приходом до нас іноземних інвестицій, різким відкриттям ринків усього світу для українських товарів тощо (таку думку висловлюють Віктор Ющенко та його соратники). Істині, природно, повністю не відповідає ані одне, ані інше твердження, тому виходить, що СОТ — це ще й черговий привід для політичних спекуляцій.
По-друге, відбувається приголомшлива суперечка між «блакитним» і «жовтогарячим» табором. Обидва підтримують вступ України в цю організацію, але кожному хочеться отримати лаври. Тому Президент особисто бере участь у засіданні Генеральної ради СОТ, а Віктор Янукович нагадує, що саме за його прем’єрства було прийнято більшість законів, необхідних для одержання перепустки до цього торговельного клубу. Насправді ж усю технічну підготовку, переговори, розробку законопроектів з боку України вже багато років проводить одна група людей, очолювана заступником міністра економіки Валерієм П’ятницьким. Три роки тому дійшло навіть до смішного. Коли на початку 2005 року почав працювати уряд Тимошенко, разом з новим складом Кабміну були змінені й усі заступники міністрів, у тому числі і пан П’ятницький. Та вже незабаром стало зрозуміло, що крім нього переговори з СОТ ніхто не проведе, і його знову дуже тихо було призначено на посаду. Але найгірше саме те, що інших фахівців із СОТ такої ж високої кваліфікації (говорю це без іронії), як Валерій П’ятницький, в Україні не знайшлося. Та і в його роботі зміна урядів грала не останню роль. Виходячи з цього, можна зрозуміти, наскільки нині низька поінформованість людей і водночас наскільки надмірно заполітизоване це питання. По-моєму, мусить бути навпаки: висока інформованість і низька політизованість. Тільки чи зацікавлені в цьому наші політики?
