На тлі перманентних політичних баталій, пов’язаних із розподілом державної влади, проблеми вітчизняної економіки вкотре відійшли на другий план. Головні питання, навколо яких сьогодні точаться всі дискусії, в абсолютній більшості випадків знаходяться в політичній площині, тому економічна політика майбутньої коаліції знову залишається невідомою й, відповідно, непідконтрольною українському суспільству. Між тим політична незалежність і стабільність є лише похідними від рівня економічного розвитку держави.
Крім внутрішніх економічних негараздів, які накопичувалися протягом останніх 15 років, нову урядову коаліцію очікує серйозне випробовування зовнішніми факторами, особливо тими, які впливатимуть на енергетичну безпеку. У цьому контексті одним із найважливіших завдань нового уряду має стати формування чіткої концепції енергетичної політики, яка базувалася б на реальних даних та обґрунтованих прогнозах динаміки розвитку вітчизняної економіки й світової кон’юнктури.
Особлива увага в зв’язку з цим має приділятися нафтовій промисловості, де в тіні газового конфлікту з РФ зароджуються нові дестабілізуючі імпульси. Як прогнозують галузеві експерти, на Україну найближчого майбутнього очікує чергове зростання цін на моторне паливо. Міністр економіки Арсеній Яценюк, коментуючи дану ситуацію, заявив, що уряд готує ряд заходів для зниження амплітуди коливання цін на світлі нафтопродукти. Швидше за все, як і прогнозує А. Яценюк, цього разу ціни вдасться зупинити на позначці в 4,2 — 4,4 грн. за один літр бензину А-95, не застосовуючи при цьому адміністративних важелів. Однак це знову нагадує боротьбу з наслідками, а не з причинами. Укотре доводиться констатувати, що фундаментальні причини циклічних нафтових криз полягають, перш за все, у відсутності чіткої концепції енергетичної політики України. За цих умов кожен новий уряд привносить у вітчизняну економіку власну програму стабілізації нафтового ринку. Та вона часто-густо має не тільки несумісні, а й узагалі різні вектори.
У період другої каденції Леоніда Кучми, коли після десятиліття стихійних процесів цей ринок набув певних рис організованості, ставка робилася на економічне партнерство з Росією, яка була й залишається головним постачальником сировини для вітчизняних НПЗ. Зміст підходу тодішньої влади полягав у переконанні, що нафтопереробні заводи потрібно віддавати в руки тих, хто володіє реальними обсягами нафти. Намагаючись сформувати партнерські стосунки з російським бізнесом, державна влада віддала російським нафтовим компаніям практично всі вітчизняні НПЗ. Ціна, за яку вони придбали українські активи, була досить помірною, до того ж їм забезпечили м’який економічний клімат, загородивши вітчизняний ринок митними бар’єрами. Взамін держава очікувала від РФ стабільних поставок нафти, повного завантаження НПЗ i модернізації зношених основних фондів цих підприємств.
Іншими словами, нафтова політика періоду Леоніда Кучми — це залежність від однієї змінної — Росії. Така політика була обґрунтованою й раціональною, й, що найголовніше, передбачуваною та прогнозованою. Для аналізу перспективи розвитку ринку нафтопродуктів необхідно було враховувати один фактор — політичні настрої північного сусіди щодо України. За період з 2000-го по 2004 рік первинна переробка нафти на українських НПЗ збільшилася з 9,1 мільйона тонн до 22 мільйонів тонн. При цьому об’єми виробництва власного бензину та дизельного палива зросли майже втричі.
Однак політика залежності від одного фактора має суттєві недоліки. По-перше, монополізм завжди сприяє необґрунтованому зростанню цін та низькій якості продукції. По-друге, за відносну стабільність на ринку нафтопродуктів Україна розраховувалася політичною незалежністю. По-третє, стабільність ринку нафтопродуктів була лише частковою, оскільки російські компанії, намагаючись компенсувати свої витрати на реалізацію геополітичних амбіцій Кремля, часто синхронно піднімали ціни. У силу цих обставин, ставка на тісне партнерство з РФ не дала очікуваного результату: в країні спостерігалися перманентні цінові кризи, НПЗ не були модернізовані, об’єми їхнього завантаження все ще не дотягували й до третини, а нафтопродукти вітчизняного виробництва коштували дорожче, ніж у США, де рівень якості значно вищий.
«Помаранчеві» політичні сили прийшли до влади з кардинально протилежною парадигмою. Діяльність двох останніх урядів значно деформувала ситуацію на вітчизняному ринку нафти i нафтопродуктів. Уряд Юлії Тимошенко головним завданням енергетичної політики в цій галузі вважав демонополізацію вітчизняної нафтової промисловості. При цьому удар завдавали відразу по всіх флангах — від диверсифікації постачання сировини до роздрібної реалізації нафтопродуктів. Незважаючи на всю авантюрність i непродуманість, це була чи не перша спроба аналізу проблем вітчизняного нафторинку. Юлія Володимирівна вбачала їх у монополізмі. Тому найбільш революційним рішенням першого «помаранчевого» уряду стало відкриття державних кордонів для готових імпортних нафтопродуктів. Оцінюється це досить неоднозначно. Головним підсумком політики Юлії Тимошенко стала залежність вітчизняного нафторинку від двох змінних: з одного боку, від Росії, а з іншого, від світової кон’юнктури на нафтовому ринку.
Після відкриття кордонів ситуація на ринку тимчасово стабілізувалася, що створило ілюзію успіху й породило віру в ефективність урядової енергетичної політики. Однак уже 2005 року почали зароджуватися негативні тенденції, які можуть мати критичні наслідки для вітчизняної економіки. 2005 року в Україні було перероблено 18,4 мільйона тонн нафти, що на 16,6% менше обсягів попереднього року, випуск дизельного палива для транспорту зменшився на 15,6% (на 1 млн. тонн), моторного бензину зі вмістом свинцю 0,013 г/л і менше — на 7,8% (на 0,4 млн. тонн). Також знизився випуск інших легких фракцій (на 27%), нафтового парафіну (на 20,9%), мастил (на 9,5%). Як наслідок, за 2005 рік в Україні порівняно з попереднім роком обсяги продукції в цілому на підприємствах, які займаються виробництвом продуктів нафтопереробки, зменшилися на 14,4%.
Слід зазначити, що за рахунок власного видобутку нафти i газового конденсату, який за 2005 рік склав відповідно 3,2 та 1,3 мільйона тонн, Україна забезпечила обсяги нафтопереробки на 24%, відповідно рівень імпорту нафти на вітчизняні НПЗ 2005 року склав 14,6 мільйона тонн, що на 32,8% менше за рівень 2004 року.
Негативна динаміка діяльності українських НПЗ пов’язана перш за все зi скороченням поставок нафти з РФ. Половина НПЗ 2005 року взагалі простоювала. Якщо ВАТ «Херсонський нафтопереробний комплекс» та ВАТ «Лукойл-Одеський НПЗ» зупинилися для проведення реконструкції, то НПК «Галичина» не працював через нерентабельність виробництва в умовах політики відкритих дверей.
Стабільність на ринку нафтопродуктів українському уряду вдалося забезпечити за рахунок іншої змінної — сприятливої світової кон’юнктури. Ціни на нафту впродовж року на світовому ринку були відносно стабільними, а обсяги пропозиції перевищували обсяги попиту. 2005 року в Україну завезли 575 тисяч тонн бензину моторного (у 2,1 разу більше ніж 2004 року) та 835 тисяч тонн дизельного палива (у 1,6 разу більше), що склало 12 — 16% від обсягів їхнього виробництва за рік.
Балансування між двома змінними в останні півтора року давало Україні змогу уникати цінових спалахів та дефіциту на ринку нафтопродуктів. Однак 2006 року обидва зовнішні фактори можуть синхронно негативно вплинути на ситуацію.
По-перше, РФ у силу політичних причин намагатиметься зменшити постачання нафти на українські НПЗ. До того ж така тенденція посилюватиметься цілеспрямованою політикою російського уряду, спрямованою на заміщення в структурі експорту продукції iз низькою доданою вартістю. Одним з інструментів такої політики буде поступове підвищення експортного мита на нафту (вже червня воно сягне максимальної позначки у $200) та зниження чи стабілізація експортного мита на готові нафтопродукти. Враховуючи, що Україна створила сприятливі умови для ввезення бензину та дизельного палива, тенденція на звуження поставок сирої нафти та розширення імпорту готових продуктів буде лише посилюватися. Такі прогнози підкріплюються показниками динаміки початку поточного року. За перші чотири місяці 2006 року вітчизняні НПЗ зменшили переробку нафти ще на 28% (до аналогічного періоду минулого року), що склало 4,78 мільйона тонн. Відповідним чином зменшилося й виробництво палива. За січень — квітень об’єми виробництва бензину зменшилися на 21%, дизельного палива — на 28%. Цікаво, що лідером падіння був НПЗ, який належить українським власникам. НПК «Галичина» за минулий місяць зменшив обсяги переробки нафти на 41%, а з початку року — на 46%.
По-друге, світова кон’юнктура в цьому році загрожує зіграти не на користь України. Стрімке падіння внутрішнього виробництва в нафтовій галузі уряд планує компенсувати саме завдяки імпорту. За січень — лютий 2006 року імпорт бензину моторного становив 111 тисяч тонн і зріс проти січня — лютого 2005 року майже в 12 разів (!), дизельного палива — відповідно 208 тисяч тонн і у 2,7 разу. Однак квітня та особливо травня світові ціні поповзли догори. 5 травня був зафіксований абсолютний рекорд, коли на Нью-йоркській біржі ціна за барель нафти сягнула $75,35.
Та навіть не це є найбільш небезпечним фактором, який впливатиме на енергетичну безпеку України. Якщо аналізувати географію імпорту готових нафтопродуктів в Україну, то можна виділити трьох найбільших постачальників, загальна частка яких становить практично 100%, — РФ, Білорусь та Європа. Однак Європа, крім рекордно високих цін на нафту, зіткнулася останнім часом ще й із проблемою дефіциту нафти та нафтопереробних потужностей. Зрозуміло, що за таких умов імпорт нафтопродуктів з ЄС знаходиться під питанням і найближчим часом узагалі може припинитися.
Левову частину імпорту Україна отримує з Білорусі. Остання ж, у свою чергу, може конкурувати на нашому ринку лише завдяки дешевій російській нафті. Однак, як відомо, РФ рішуче налаштована з цим покінчити, тому імпорт нафтопродуктів iз Білорусі також під питанням. Що ж до самої Росії, то її частка в загальному об’ємі готових нафтопродуктів, що ввозять до України, можливо, зростатиме.
Таким чином, уплив двох факторів — РФ і світової кон’юнктури — на сьогодні приблизно вирівнявся. І баланс між цими двома змінними дозволить певний час утримувати відносну стабільність, однак слід очікувати, що негативні тенденції посилюватимуть тиск. Індикатором майбутніх проблем стане червень, коли обидва фактори синхронно почнуть розхитувати ціновий маятник.
Наслідком діяльності уряду може стати залежність України не тільки від сирої нафти, а й від готових нафтопродуктів, вироблених тим же північним сусідом. Але при цьому зупиняться вітчизняні НПЗ та погіршиться платіжний баланс країни.
Звідси висновок: намагаючись демонополізувати вітчизняну нафтову промисловість, український уряд по суті лише диверсифікував джерела небезпеки для вітчизняного ринку нафтопродуктів, а енергетична залежність України не лише не послабилася, а в деяких аспектах і посилилася. На жаль, жодна з політичних сил сьогодні не висунула чіткої концепції вирішення подібних проблем, більше того — питання даної тематики просто ігноруються. Узагалі проблеми із забезпеченням України нафтою та газом чимось нагадують ситуацію з дефіцитом платіжного балансу в США. Американські експерти та політики, безперечно, розуміють усю небезпеку цієї проблеми, однак аби не боліла голова, вони просто намагаються про це не думати й не говорити.
