- Пам'ятаю, як від'їжджали мої друзі, однокласники й однокурсники. На пероні залізничного вокзалу стояли юрби родичів, котрі водночас плакали й сміялися, а мені знавалося, що від'їжджає дитинство і юність. З тими, хто подався за кордон у сімдесяті, так і не випало зустрітися. Вони давно стали американцями, канадцями, лише дехто з них залишилися в Ізраїлі, звідки надходило найбільше запрошень на еміграцію.
Мало хто з "першої хвилі" зробив собі кар'єру й досяг успіхів у бізнесі. Більшість живе, ясна річ, краще від нашого й це, мабуть, те, заради чого виїхали з країни, де народилися. З "капітанами" великого бізнесу "російського" походження (мій друг Славко Мостовий написав у першому листі "звідти": "...ну, нарешті, дочекався ридань антисемітів: тут я - росіянин!") досі зустрічатися не випадало. Втім люди, котрі мають справу з великими капіталами, рідко й вельми неохоче йдуть на контакт з пресою, не полюбляють про себе розповідати. А даремно: познайомитися з психологією людини, котра зробила себе і свій капітал, вельми цікаво й, гадаю, корисно.
Отже, представляю вас читачам: Леонід Мінін, випускник Одеського інституту інженерів морського флоту. Як і Михайло Жванецький, за освітою - експлуатаційник. Корінний одесит з типової родини: батько - інженер, мати - косметолог. На Заході - вже чверть століття. Про вас говорять мало, але шанобливо. І додають: Мінін - один із найвпливовіших бізнесменів, котрі працюють в Україні. Ця оцінка...
- ...Нічого не варта. Я не полюбляю розмови про капітал. Не гроші роблять бізнес, а бізнес нагромаджує капітал. За багатством не можна судити про людину - це моє переконання.
Я приїхав на Захід, коли мені було 24 роки. Коли можна якось визначити мою тодішню ситуацію, то слід сказати так: починав менше, ніж з "нуля". Потрібно було працювати. Знаходити ту сферу свого застосування, яка могла принести гроші. Це важко. Сьогодні багато хто в Україні, та й у всьому колишньому Союзі, розуміють, як важко й непросто стати заможним, утриматися на цьому рівні й піти далі.
Впливовість, повторюся, визначається не лише особистим капіталом. Таке визначення мені не подобається. До грошей потрібен характер.
- Пам'ятаю, в перші перебудовні роки в Одесі проходив Конгрес бірж. Мені довго довелося розмовляти з тодішнім президентом Російської товарно-сировинної біржі Боровим. Костянтин Натанович тоді зауважив, що справжнє роблення грошей поки що попереду, зараз працює система "спекуляцій", формування капіталів починається з моменту приватизації, коли багато чого дістається директорам і апаратникам...
- Мені не подобається визначення "спекуляція"...
- ...Ну, це фінансовий термін! Ідеться, певна річ, не про радянське тлумачення...
- Розумієте, я приїхав знову в Одесу 1989 року. Приїхав чоловіком, у котрого є гроші й ім'я. Мій шлях у бізнес на Заході супроводжували певні принципи. Старі принципи, від яких я не відступив і прагну не відступати. Коли їх оприлюднити, то це означає написати власну книжку "Як стати заможним". (Іронічно) ...Я не збираюся писати таку працю.
Для мене тодішній приїзд в Україну - це точнісінько така сама ділова поїздка, як у Китай. До речі, за цією країною, переконаний, майбутнє. Отже, приїхав я в свій колишній дім займатися серйозною справою.
Якщо пам'ятаєте, було оголошено тендер на реконструкцію й модернізацію Одеського нафтопереробного заводу? Сьогодні можна приїхати на цей об'єкт і переконатися - зроблено все як слід, як належить. Підприємство працює, приносить країні гроші.
Це реальне втілення мого головного принципу: потрібно вміти давати, а не брати. Аби заробити, слід вкласти. Банально, але це так... Решта шляхів, про які говорив вам Боровий, - можливі, але малопродуктивні. Вони не дадуть великих грошей.
- На Заході (ви, мабуть, з цим зустрічаєтеся) поява "нових росіян" і "нових українців", як правило, асоціюється з входженням у Європу і США російської організованої злочинності..
- Раніше я, зустрічаючись з колегами з бізнесу, з радістю казав, що народився в Союзі. Сьогодні про це волію мовчати. Чому? Вважаю, новий капітал із Росії й України розглядається там як серйозний конкурент. Звідси часто й розмови про "мафіозне" походження грошей. Це спосіб потіснити конкурента, викликати до нього підозру, не дати можливості вкластися в великий проект. Нормальна форма боротьби, про яку слід знати...
- А вам потрібний "дах"? Не таємниця, що багато бізнесменів і фінансистів змушені користуватися прикриттям, якщо не державних структур, то "кримінальних"... Як правило.
- (Сміється).. Мене можуть зустріти в вашому Кабінеті Міністрів або в іншому серйозному державному органі країни. Чи означає це, що маю "державний дах"?
- Розумієте, маючи "дах", але не маючи власного розуму, можна зустрітися з проблемою - "дах" починає протікати. Ні, волію працювати самостійно. Так - надійніше.
- Може, тому в червневому номері французького часопису "Експрес", присвяченому аналізові діяльності російської організованої злочинності, вас намагалися якоюсь мірою асоціювати з певними напрямками її діяльності, водночас не відносячи вас до неї.
- Гадаю, ця публікація швидше пояснюється моєю попередньою відповіддю щодо посилення нових капіталів, що з'являються на Заході й приходять з території колишнього Союзу...
- Так, я був 5 квітня в Амстердамі. Я й мої друзі зібралися на день народження моєї дружини. Ну, то й що? Хіба це може стати об'єктом різного гатунку підозр?
До речі, "Експрес" написав обережно: "Третя людина...". Вони не сказали "третій авторитет", але поставили мене в один ряд з "авторитетами". Я вже розпорядився аби мій адвокат зв'язався з часописом. На жаль, французьке законодавство доволі плутане, в США такий процес я б виграв.
- Користуючись нагодою, дозвольте вибачитися за неправильну інформацію, що міститься в нашій статті "Хто замінить Карабаса?", опублікованій 26 липня нинішнього року. Я знаю, що свій капітал Ви започаткували гендлюючи антикваріатом. Чи Ви продовжуєте займатися цим бізнесом? Чи...
- Я сьогодні можу дозволити вирішити жити і так і сяк. Можу продовжувати працювати далі, можу жити на відсотки.
- Одесу можна зарахувати до "уподобань" Леоніда Мініна? Про одеситів кажуть, як про пристрасних патріотів міста...
- В Одесі я працював і працюю. Це місто, в якому народилися мої батьки. В якому народився, навчався й виріс. Тут залишилося мало друзів, але вони - є.
Мої діти ніколи ще не були в місті свого батька, але вдома вони розмовляють російською. Й знають про Одесу. В міру можливості, я намагаюся допомогти своєму містові.
Любов до рідного міста вимагає не слів, а дій. І якщо в тебе є можливість показати правдивість любові, то покажи її. До речі, це теж слід віднести до моїх принципів.
