За даними соціологічних опитувань, від 50% до 75% респондентів повідомляють про тривалі затримки зарплати за основним місцем роботи. Очевидним є також значний розрив між офіційно зареєстрованими доходами й уявленнями більшості населення про "нормальний рівень доходів (див. табл.). Безумовно, що цей розрив деякою мірою долають за рахунок неформальної зайнятості, яка багато в чому характеризує рівень економічної активності населення України.
Як свідчать дані масштабного дослідження, проведеного 1996 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), структура неформальної зайнятості багатолика. Як видно з опитування, кияни користуються 136 способами заробити, починаючи з відомого "економічного туризму" до виготовлення віників й "зняття причини й пристріту".
На ринку праці в Україні сьогодні поширено суміщення різних видів зайнятості, насамперед - роботи в офіційному й неофіційному секторах економіки. Від 40 до 60 % працездатного населення так чи інакше "беруть участь" у неофіційній економіці.
Найпоширенішим видом неформальної зайнятості є праця у підсобному сільському господарстві. За даними КМІС, до такого роду діяльності залучено три чверті економічно активного населення. При цьому лише 13% родин отримали від цього прибуток. Улітку сукупні витрати робочого часу населення на сільськогосподарські роботи у 3 рази перевищують витрати на роботу в промисловості, будівництві, транспорті й зв'язку разом узяті.
Отже, нетоварне сільгоспвиробництво (натуральне господарство) й торгівля є не лише основою механізму виживання, але й провідними типами економічної активності населення. Така структура зайнятості виконує роль буфера між елементарними потребами населення й неспроможністю держави гарантувати елементарні економічні права громадян. Таким чином, потенціал соціального незадоволення перетворюється на усвідомлення потреби соціального виживання й "реформи" втримуються у ненасильницькому річищі.
Проте ціна такої "стабільності" надто висока. Відбувається деіндустріалізація країни. Неформальна трудова зайнятість формує специфічну трудову етику, норми й зразки поведінки, які мають мало що спільного з цінностями цивілізованого ринкового суспільства. На цю сферу не поширюються дії трудового й цивільного законодавства.
Варто наголосити: що йдеться не про "китів" тіньової економіки, а про широкі верстви населення, які мають вибір: або виживати, або балансувати на межі закону. Це робить осіб, які прилучені до неформальної зайнятості, практично беззахисними й перед кримінальним тиском, і перед свавіллям контрольних органів держави. У "топці" незареєстрованої зайнятості спалюється професіонально-кваліфікаційна структура суспільства, тому що "виробництво" у цій сфері економіки засновано, як правило, на примітивній технології, організації й примітивних умовах праці.
Інакше кажучи, відбуваються глибинні соціальні деформації. А вони зі скрипом і не відразу піддаються впливу усіляких програм і постанов.
Навіть якщо останні - не просто реформаторська фразеологія. Що, проте, сумнівно, виходячи з історії жанру "державного регулювання" економіки.
За даними соціологічних опитувань, від 50% до 75% респондентів повідомляють про тривалі затримки зарплати за основним місцем роботи. Очевидним є також значний розрив між офіційно зареєстрованими доходами й уявленнями більшості населення про "нормальний рівень доходів (див. табл.). Безумовно, що цей розрив деякою мірою долають за рахунок неформальної зайнятості, яка багато в чому характеризує рівень економічної активності населення України.
Як свідчать дані масштабного дослідження, проведеного 1996 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), структура неформальної зайнятості багатолика. Як видно з опитування, кияни користуються 136 способами заробити, починаючи з відомого "економічного туризму" до виготовлення віників й "зняття причини й пристріту".
На ринку праці в Україні сьогодні поширено суміщення різних видів зайнятості, насамперед - роботи в офіційному й неофіційному секторах економіки. Від 40 до 60 % працездатного населення так чи інакше "беруть участь" у неофіційній економіці.
Найпоширенішим видом неформальної зайнятості є праця у підсобному сільському господарстві. За даними КМІС, до такого роду діяльності залучено три чверті економічно активного населення. При цьому лише 13% родин отримали від цього прибуток. Улітку сукупні витрати робочого часу населення на сільськогосподарські роботи у 3 рази перевищують витрати на роботу в промисловості, будівництві, транспорті й зв'язку разом узяті.
Отже, нетоварне сільгоспвиробництво (натуральне господарство) й торгівля є не лише основою механізму виживання, але й провідними типами економічної активності населення. Така структура зайнятості виконує роль буфера між елементарними потребами населення й неспроможністю держави гарантувати елементарні економічні права громадян. Таким чином, потенціал соціального незадоволення перетворюється на усвідомлення потреби соціального виживання й "реформи" втримуються у ненасильницькому річищі.
Проте ціна такої "стабільності" надто висока. Відбувається деіндустріалізація країни. Неформальна трудова зайнятість формує специфічну трудову етику, норми й зразки поведінки, які мають мало що спільного з цінностями цивілізованого ринкового суспільства. На цю сферу не поширюються дії трудового й цивільного законодавства.
Варто наголосити: що йдеться не про "китів" тіньової економіки, а про широкі верстви населення, які мають вибір: або виживати, або балансувати на межі закону. Це робить осіб, які прилучені до неформальної зайнятості, практично беззахисними й перед кримінальним тиском, і перед свавіллям контрольних органів держави. У "топці" незареєстрованої зайнятості спалюється професіонально-кваліфікаційна структура суспільства, тому що "виробництво" у цій сфері економіки засновано, як правило, на примітивній технології, організації й примітивних умовах праці.
Інакше кажучи, відбуваються глибинні соціальні деформації. А вони зі скрипом і не відразу піддаються впливу усіляких програм і постанов.
Навіть якщо останні - не просто реформаторська фразеологія. Що, проте, сумнівно, виходячи з історії жанру "державного регулювання" економіки.
