Нарешті в Україні прийнято закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Проте в стратегії держави нічого не змінюється. Залишається незмінною думка наших чиновників, що із розпродажем державного багатства — промислових підприємств і особливо землі — закінчаться для них всі проблеми з управління економікою. На жаль, проблеми регулювання і управління ринковими відносинами стали ще складнішими, адже необхідно додатково враховувати нові виклики, особливо щодо наростаючої небезпеки залишитися без основного ресурсу країни — землі.
Сьогодні з різних джерел можна почути, що заборона новим законом купувати понад 100 га землі стримуватиме надходження інвестицій, особливо в такі проекти як зрошення, закладка садів і виноградників тощо, та гальмуватиме розвиток сільського господарства. Щодо інвестицій, то фермерські господарства ЄС (2017 р.), що мають відносно України невеликі фізичні розміри, в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь у середньому освоїли 430 дол США капітальних інвестицій, що порівняно з країнами, де великі підприємства, більше: у 10 разів, ніж в Україні, 6,5 — Росії, 2,9 — Білорусі, 4,3 — Канаді та в 14,8 раза, ніж в Австралії.
Яку ж модель розвитку сільського господарства приймає наш уряд? Європейську, де понад 95 % ферм є сімейними, чи південної Америки з її величезними господарствами — латифундіями?
ЛАТИФУНДІЯ VS СІМЕЙНЕ ГОСПОДАРСТВО
Декілька слів про соціально-економічну результативність країн із латифундіями. Такі країни південної Америки як Аргентина та Бразилія, які мають у своєму розпорядженні в 1,8—2 раза більше сільськогосподарських угідь, ніж в Росії і країнах ЄС-28, у 7—9 — ніж у Канаді та Україні, не можуть похвалитися показниками ефективності функціонування сільського господарства. У них за останні 5 років (2013—2017 рр.) у структурі посівних площ, наприклад, лише одні олійні культури займають 50—60 % (в Україні — 22—27, в ЄС — 10—11 %). В Аргентині, Бразилії, Україні та Росії (в ЄС — тільки Румунії) на експорт основних продуктів (м’ясо, молоко, зерно, олійні культури і шроти олійних культур) в структурі експорту сільського господарства припадає 40—60%, а в країнах ЄС — менше 8,5 % (всі інші експортні продукти значно більш прибуткові). У результаті в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь основні індикатори господарювання виявилися такими (2017 р.): в Україні, Росії, Аргентині і Бразилії додана вартість, що створена в сільському господарстві, у 4,5—5, а експорт сільськогосподарської продукції — понад 7 разів нижчі, ніж в країнах ЄС.
Стає зрозумілим, що продовжувати гратися в реформи й додержуватися курсу на латифундії — це шлях до відомих Латинській Америці проблем.
ПРО ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ФЕРМЕСРТВА В ЄС
Розглянемо більш конкретно, які ж основні проблеми в країнах ЄС, які досягли неперевершених успіхів в економіці, у тому числі і в сільському господарстві? Що може почерпнути Україна? Яких розмірів і в якому ринковому та екологічному середовищі стануть ефективними новостворені фермерські господарства або ж ті самі агрохолдинги? А як бути із масовим безробіттям на селі?
Країни ЄС понад 50 років в основному вирішують дві проблеми аграрної політики: удосконалення сільськогосподарських структур (в основному вирішення проблем фізичного розміру та спеціалізації виробництва згідно внутрішнього попиту на продовольства та екологічних обмежень) та підтримка цін та доходів фермерів.
Розглянемо більш детально деякий кінцевий після трансформацій за попередні роки зріз основних структурних показників ферм ЄС (2016 р.), який стосуються їх фізичного розміру, орендних відносин та економічної потужності в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь (див.таблицю).
У 2017 р. порівняно із 2003 р. середній розмір фермерських господарств зріс на 40 % і досяг 16,5 га сільськогосподарських угідь. Звертає на себе увагу такий факт: частка кількості фермерських господарств з розміром понад 100 га (середній розмір — 263 га), які після довгих років ринкових трансформацій, стали займати лише 3,3 % у чисельності всіх ферм, але концентрувати 53 % всіх земель сільськогосподарського призначення. При цьому спостерігалася така закономірність: чим більша за фізичним розміром ферма, тим вища частка орендованої землі, яка на фермах розміром понад 100 га землі досягла в середньому понад 54,4 %. Порівняно із 2003 р. у найбільш великих фермах частка власної землі навіть скоротилася на 1,7 %!
У Європі вважається, що оренда землі має деякі переваги. Зокрема, економія фінансових ресурсів, які краще направити на закупівлю обладнання, техніки, удосконалення технологій та досягнення вищої ефективності діяльності навіть із додатковими витратами на орендну землі.
Найбільше заворожує в країнах ЄС такий показник, як стандартний вихід валової продукції (SO). Він у дрібних і середніх розмірів господарств у 1,5—7 разів вищий, ніж на фермах розміром понад 100 га сільськогосподарських угідь. В окремих країнах ЄС на фермах розміром до 20 га землі економічний потенціал (розмір бізнесу) вищий у розрахунку на 1 га до 20—100 разів, ніж на фермах фізичним розміром понад 100 га. Щодо показника стандартного виходу, як міри виробництва або загального економічного розміру бізнесу фермерських господарств ЄС, то це середня грошова вартість сільськогосподарської продукції в нормальних умовах функціонування в розрахунку на 1 га землі. До 2010 р. мірою економічного розміру ферм ЄС була економічна одиниця розміру (SGM) — стандартний валовий прибуток (вартість продукції із субсидіями за мінусом деяких змінних витрат) в сумі 1200 євро.
До речі, в Україні валовий випуск сільськогосподарської продукції у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь (2016 р.), згідно даних державної статистичної агенції, у 2,8 раза нижчий, ніж на фермах країн ЄС розміром понад 100 га землі, де практично аналогічна структура посівних площ.
ДРІБНІ ГОСПОДАРСТВА МАЮТЬ ВИЩІ ПОКАЗНИКИ ПРОДУКТИВНОСТІ
Сільське господарство щорічно модернізується із наростаючим загостренням конкуренції, що створює постійну ситуацію витіснення деякої чисельності фермерів з виробничої діяльності. При цьому за зростаючої високими темпами продуктивності праці в промисловості, сільське господарство стало набагато менш важливим постачальником робочих місць у цю галузь. У такій ситуації для вирішення проблем зайнятості в сільському господарстві політики ЄС стали приділяти все більшу увагу розвитку сільських районів (лісове господарство, біорізноманіття, диверсифікація сільського господарства, охорона навколишнього середовища в сільській місцевості тощо), як стратегії щодо створення альтернативних робочих місць.
В Україні промисловість не розвивається, а в аграрному секторі з часу одержання нею незалежності зайнятість сільського населення вже скоротилася більше, ніж в 10 разів. Відповідно в Україні альтернативна зайнятість не вирішить проблеми зайнятості населення за попереднього катастрофічно великого скорочення працівників в сільському господарстві. Тобто, без розвитку промисловості не будуть вирішені проблеми масового безробіття на селі. Більше того, країни ЄС, які експортують сільськогосподарської продукції значно більше, ніж Україна, досягли неперевершеного розвитку промисловості та сфери послуг. Тому в країнах ЄС обсяги експорту національної економіки щорічно в 10—11 разів перевищують обсяги експорту аграрної продукції, тоді як в Україні лише в 2,4 раза (163 місце серед країн світу).
З цього приводу треба дати відповідь на ключове запитання: за рахунок чого дрібніші фермерські господарства (до 20 га) досягають вищих показників свого економічного розвитку — стандартного виходу валової продукції? Все пояснюється структурою виробництва — більш дрібніші фермерські господарства мають більш інтенсивні виробництва, які потребують значних обсягів капітальних інвестицій на одиницю земельної площі. До них відносяться культивування у відкритому або закритому (під склом) ґрунті постійних культур (фруктів, ягід, горіхів, цитрусових і оливкових, винограду тощо), свіжих овочів (включаючи баштанні культури) та полуниці, квітів та декоративних рослин (крім розсадників), тютюну тощо. Ці найбільш прибуткові й трудомісткі виробництва в 2016 р. у структурі посівних площ та насаджень на фермах розміром до 20 га землі займали 18—27 %, тоді як на фермах понад 100 га — лише 2,7 %. Так само на одиницю площі сільськогосподарських угідь концентрація поголів’я птиці, свиней та овець відповідно у 5—10, 2—2,4 і 1,5—2 раза вища порівняно з великими фермами. Більш крупні фермерські господарства спеціалізуються на менш трудомістких і в основному менш прибуткових виробництвах: зернові культури, промислові культури (насіння сої, соняшнику, ріпаку та інші олійні й технічні культури), цукрові буряки, кормові культури, скотарство тощо.
ЦІНОВА ПІДТРИМКА ДОХОДІВ ФЕРМЕРІВ
Друга, після удосконалення сільськогосподарських структур, група проблем аграрної політики країн ЄС є бюджетна підтримка цін та доходів фермерів, застосування якої пов’язано з двома основними причинами: 1) на ланцюгу просування продукції до споживача найбільш незахищеними є первинні виробники — фермери, у яких, таким чином, ускладнені проблеми захисту своїх економічних інтересів під час переговорів з невеликою кількістю багатонаціональних груп великих операторів; 2) різних природних або політичних збурень, які призводять до дефіциту або надлишку виробництва і/або неконтрольованого експорту-імпорту продовольства (порушується баланс між попитом і пропозицією), а відповідно до росту або падіння ринкових цін.
Тобто, в країнах ЄС серед основних цілей постійно виникали проблеми щодо досягнення справедливого розподілу доходу за харчовим ланцюгом, де функціонує багато суб’єктів таких як фермери, кооперативи фермерів та організації виробників, харчова промисловість, оптова торгівля, роздрібні торговельні мережі, мережі супермаркетів, громадське харчування, ресторани тощо, а також економічні суб’єкти за межами продовольчого ланцюга поставок: компанії зв’язку, постачальники транспорту та логістики, енергетики та комунальних послуг, упаковки, технічних ресурсів, різних добавок, технологій та надання консультаційних послуг. Комбінована взаємодія всіх учасників перегонів з різною ринковою силою на спільному ланцюгу просування продукції до споживача стане найбільш ефективною, якщо створена додана вартість буде розподілена найбільш справедливим чином.
30 квітня 2019 р. ЄС прийняв Директиву з урахуванням попередніх інституціональних документів у якій, наприклад, забороняються недобросовісні торгові практики такі як несвоєчасні платежі за швидкопсувні продукти харчування, скасування замовлення в останню мить, односторонні зміни договорів, відмова укладати письмовий договір тощо. Поряд з цим рекомендовано фермерам створювати, розширювати, удосконалювати та об’єднуватися в такі організації, як кооперативи, організації виробників (ОП), асоціації організацій виробників (АПО) або міжгалузеві організації з одночасним їх звільненням від деяких правил конкуренції, що посилить їх відносну переговорну силу при укладанні контрактів та становище у ланцюзі поставок продовольства.
Продовження читайте у наступному номері «Дня»
