Африканський Союз (55 країн) оголосив 2019 рік Роком біженців і мігрантів. Із 258 млн біженців у світі (ООН, 2017 р.) третина — з Африки. І це стало проблемою не лише африканських країн. Міністр іноземних справ Угорщини Петер Сійярто стверджує: «Безпека Європи розпочинається в Африці». Варто нагадати слова колишнього секретаря Держдепартаменту США Р.Тіллерсона напередодні його візиту в Африку : «Для того, щоб зрозуміти, куди рухається світ, необхідно усвідомити, що Африка — це майбутнє». Яким же чином Африка та її біженці загрожують Європі?
Спочатку трохи історії.
Уся історія людства — це пошук кращого, комфортнішого, ситнішого місця проживання. Коли ще не було держав, зафіксованих кордонів це відбувалося більш-менш спокійно, стихійно. Головними причинами міграції було виснаження земель, кліматичні зміни. Відоме Велике переселення народів у IV—VII століттях зі Сходу на Захід саме через похолодання клімату. Результатом було падіння Римської імперії під тиском «варварів» зі Сходу. Арії з території теперішньої України мігруючи опинились аж у Індії. Коли Х.Колумб «відкрив» Америку розпочалася нова хвиля великого переселення європейців на перспективний континент: знищувались місцеві народи, імперії, цивілізації; на їх місці виникали нові державні утворення, в тому числі Сполучені Штати Америки. Це було добровільне переселення. Але воно спричинилось і до насильницького, примусового переселення мільйонів африканців на плантації білих рабовласників. Не слід забувати, що людей на Землі тоді було не багато: у 8000 році до н. е. їх було 5 млн, трохи більше Києва на всю Планету; в першому році нашої ери (в часи Ісуса Христа) — 300 млн; перший мільярд зафіксовано у 1820 році. Тому в ті давні часи природна міграція населення не вела до якихось конфліктів.
З часом народи знаходили прийнятне для них місце проживання, засновували свої держави, відгорожувались один від одного кордонами, закріплювали певну територію за собою — французи у Франції, німці в Німеччині, британці у Великій Британії, іспанці в Іспанії і так далі. Звичайно, прихопити в сусіда ласий шматок території не вважалося за великий гріх у останні століття. Але ці локальні війни не зумовлювали міграційні процеси — території захоплювалися разом із людьми, які на них проживають. Так було в XX—XIX — XVIII стст.
Пошук людей кращих умов життя продовжується і сьогодні. Це об’єктивний процес. Йому сприяє поява інтернету, смартфонів, розгалужена система транспортного сполучення. Поляки їдуть у Німеччину й Англію, а українці — в Польщу (всього за межами України працюють до 9 млн осіб ). Таджики працюють у Москві. Мексиканці — в США. Трудова міграція активно розвивається і в Африці. Близько 2 млн щорічно приїздять у Гану, Сенегал, Кот-д’Івуар для роботи на плантаціях какао й арахісу, в морських портах. Із країн Центральної Африки їдуть на плантації в Уганді, Кенії, Танзанії. В Зімбабве 12% населення — мігранти. В ПАР їх 2 млн. Усього таких внутрішніх мігрантів у Африці до 8 млн. Це все відбувається на тлі масового переселення молоді з сіл до міст, у пошуках роботи, в пошуках кращих умов життя. Як правило, на жаль, ці надії не завжди здійснюються.
На сьогодні саме Африка в глобальних міграційних процесах на першому плані.
Тут найбільш швидко збільшується кількість населення. Африка — єдиний регіон, у якому буде відбуватись зростання населення в другій половині XXI століття. Населення Європи в 2017 році становило 9,8% світового, в 2100 році за прогнозами — 5,8%. В Африці відповідно — 16,6% та 40% (4,5 млрд). Часто згадувана найбільша країна Африки Нігерія має на сьогодні близько 220 млн населення, а за прогнозами ООН до 2050 року його буде 450 млн, третє місце в світі після Індії та Китаю. Населення Анголи, Бурунді, Замбії, Нігеру, Сомалі, Танзанії зросте в 5 разів до 2100 року. В колишній столиці Нігерії Лагосі проживатиме 88 млн, у Кіншасі (столиця ДРК) — 83,5 млн, у Дарес— Саламі (Танзанія) — 73,7 млн. Внутрішня міграція — то, зрештою, здавалося б внутрішня проблема самих африканських країн. Але світ глобалізується. 4,5 млрд населення треба як мінімум нагодувати й дати роботу. Але навіть відносно високі темпи росту ВВП (у середньому 5 — 6% на рік, а в деяких країнах і більше 10%) значно відстають від темпів народжуваності. Кожен рік 12 млн осіб поповнюють робочу силу континенту. А головним трендом економічного розвитку все ще залишається експлуатація багатих природних ресурсів. Саме на їх розвиток спрямовано більшість іноземних інвестицій, в тому числі й китайських. Зростання великих міст лише поглиблює ці проблеми, робить їх більш наочними. Безробіття особливо боляче б’є по молоді (більш ніж 50% населення не досягло 19 років), яка не бачить для себе перспектив у своїх країнах.
Загострює ці проблеми такий новий чинник як екологія. Надмірний тиск людини, її технологій на Природу спричинив до прискорення негативних змін клімату. Помста Природи стала більш дошкульнішою і руйнівною. Зупинити підвищення температури поки що не вдається. З’явилося нове поняття — кліматичні біженці. За прогнозами Світового банку до 2050 року ними можуть стати 140 млн жителів Землі. Особливо це зачепить населення країн Африки, життя яких через історичні обставини, тісно пов’язано з природними процесами. Пустеля Сахара просувається на південь і виштовхує туди племена, які займаються скотарством. Але там землі вже щільно зайняті землеробськими племенами. В Нігерії, яка в 1,5 раза більша за Україну за площею, має населення більше в 6 разів. Виникають збройні конфлікти, в яких гинуть тисячі людей. Тому що йдеться про елементарне виживання. Продовжується суперечка між Єгиптом, Суданом та Ефіопією навколо потужної греблі й ГЕС «Відродження» на Голубому Нілі. Вона, як стверджують посадовці Єгипту, призведе до зменшення води у Великому Нілі. А Ніл — це основа життя Єгипту, єдине джерело прісної води. Вмирає озеро Чад, із якого харчувалось населення кількох країн. Так само як уже вмерло Аральське море. Все частішими стають посухи в країнах Східної Африки. Все це звужує можливість нарощування виробництва продовольчої продукції. Проблема голоду тяжіє майже над усіма країнами Підсахарської Африки. Саме загроза голоду, як стверджує Продовольча програма ООН, є головною причиною міграції: «Пониження рівня продовольчої безпеки на 1% обертається зростанням кількості міжнародних біженців на 1,9%».
На все це накладається ще один характерний для Африки чинник — збройні конфлікти. Не припиняється громадянська війна в Південному Судані. Тероризує місцеве населення «Боко Харам» у північно-східних штатах Нігерії, в Нігері, Чаді, Камеруні. Не припиняються збройні конфлікти на сході ДРК, у Малі. Не кажучи вже про багатостражденну Лівію. Все це змушує сотні тисячі людей шукати притулку в сусідніх країнах. Усього їх близько 8 мільйонів.
Сукупність цих чинників перетворює внутрішні міграційні процеси Африки на важливий і болючий елемент світової політики.
Який вихід із цієї малоперспективної ситуації бачать самі африканці? Вихід один — шукати щастя в країнах поза Африкою. А саме — в Європі; а ще точніше — в Західній Європі. Аргументів кілька. Перший — географічна близькість. Другий — усі знають основні європейські мови: англійську й французьку. Третій — політична стабільність. Четвертий — високий, привабливий рівень заробітків, високий рівень життя в цілому. Пятий — наявність певної законодавчої бази, яка захищає права мігрантів. До 2015 року мігранти з Близького Сходу й Африки не викликали особливого занепокоєння в країнах ЄС. Арабів із північних країн Африки було багато на півдні Франції. Майже мільйон нігерійців живе в Англії. Зрештою, мером Лондона є мусульманин. Але військові дії в Сирії виштовхнули з країни сотні тисяч людей, які шукали порятунку в Європі. Вони відкрили в Європу широкі двері через Туреччину та Грецію. Дехто вбачає в цьому цілеспрямовані дії Росії. Це дало поштовх міграції і через північ Африки. Якщо в 2014 році їх було 280 000, то в 2015 році — 1,8 млн. У першу чергу через Лівію, яка найближче розташована до Італії. Джейсон Пек, виконавчий директор Американської ділової асоціації в Лівії стверджує: «Той, хто зможе закріпити свій вплив у Лівії, зможе затопити Європу біженцями і привести європейські ультраправі партії до влади ...». Великі шанси з огляду на це твердження має Росія через маршала Хафтара. Середнє число біженців через Середземне море — до 300 чоловік на день. Понад 3 000 в 2017 році затонули (в 2016 році — 5096). За деякими експертними оцінками до 2050 року близько 400 млн чоловік планують переселитися до Західної Європи. При загальній кількості населення 28 країн ЄС на 1.01.2018 р. 512 млн (у 2012 році їх було 503 млн; приріст у 9 млн за рахунок мігрантів). Як жартує колишній посол ФРН у багатьох африканських країнах Фолькер Зайц, Старий Світ потемнішає. Практично започатковується Друге Велике переселення народів. Якщо перше (зі Сходу) зруйнувало Римську імперію, то друг (з Півдня) ставить під реальну загрозу існування західноєвропейської цивілізації. Це не на жарт почало тривожити уряди країн ЄС. Сповідуючи толерантність, вони змушені їх приймати, годувати, лікувати, підшуковувати роботу. Збільшення чисельності мігрантів вимагає збільшення витрат на їхнє утримання. Це стало вже постійним предметом обговорення на рівні урядів. А в грудні 2018 року в ООН був прийнятий Глобальний договір щодо міграції, в якому право на міграцію було проголошено «фундаментальним правом людини». Але керівники МЗС ЄС у Брюсселі на зустрічі 22.01.2019 р. не погодилися з такою нормою. І закликали ЄС стабілізувати ситуацію в самій Африці. Ідеологом цієї позиції виступає прем’єр-міністр Угорщини В.Орбан: «У державах Західної Європи міграція і імміграція — це питання співіснування культур. Але не в Центральній Європі. Ми не хочемо співіснувати з іншими, ми хочемо жити самі по собі». І продовжив : «Міграція стане не тільки головним питанням на виборах в Європарламент. Це тема, яка кардинально змінить усю європейську політику». Він вітав створення антиміграційного альянсу Варшава — Будапешт — Рим. У ЄС головним лобістом міграційної політики є президент Франції Е.Макрон. Тому саме проти Франції спрямовує свою боротьбу Альянс. Віце-прем’єр-міністр Італії Ді Майо звинувачує Париж у підтримці бідності в Африці, що сприяє масовій міграції в Європу: «ЄС варто покарати такі країни як Франція, які руйнують африканські країни та є причиною того, що ці люди виїжджають». Мабуть, не випадково, що саме в ці часи Путін отримав запрошення відвідати Італію з офіційним візитом. Використати фактор міграції як ще один із механізмів підриву єдності ЄС є досить вдалим кроком російської дипломатії.
ЄС намагається вплинути на цей загрозливий для нього процес. У березні 2018 року в столиці Нігеру Ніамеї відбулась конференція «ЄС — Африка» за участі Генсека ООН, де обговорювався комплекс заходів щодо стримування потоку біженців у Європу. 28—29. 06.2018 року в Зальцбургу відбувся саміт ЄС із цього питання. Висновок: необхідно зміцнювати співробітництво з Африкою для створення нових робочих місць і виділили на ці заходи 1,8 млрд євро. Президент Ради Європи Д.Туск зустрівся в Каїрі з президентом А.-Ф. ас-Сісі для узгодження спільних кроків. Перший закордонний візит президент Франції Е.Макрон здійснив у Західну Африку. Канцлер Німеччини А.Меркель відвідала Нігер, Чад, Єфіопію для ознайомлення на місці з проблемою біженців. Це питання було головним і на 32 саміті Африканського Союзу в Аддіс-Абебі 11—12.02.2019 р.
Західна Європа несподівано для себе зіткнулась із «ефектом бумеранга», коли створені нею за колоніалізму проблеми, повернулись до неї несподіваним боком. Міграційні процеси значно ускладнюють розв’язання непростих внутрішніх проблем у ЄС. Україна ж, попри все, зацікавлена в міцному ЄС. Інакше ми залишаємось сам на сам із сильним агресивним сусідом. Поки не побудуємо Європу в Україні.
Вибори в Європарламент у травні цього року покажуть якою буде політика ЄС щодо міграції в найближчий час.
Ці процеси не залишають осторонь і Україну. Трудова міграція вже стала предметом обговорення на всіх рівнях влади. Імміграція поки що не є для нас чутливою проблемою . Але коли рівень життя в нас суттєво виросте ми побачимо в себе мігрантів не тільки з Середньої Азії, а й з Близького Сходу і з Африки. Потрібно завчасно готувати нормативно-правову базу для їхньої імплементації в наше суспільство.
