Роль Державної служби зайнятості на ринку праці сьогодні є визначальним, вважає глава ДСЗ Ярослав Кашуба. У той же час, відкриваючи круглий стіл «Критерії ефективності політики зайнятості і діяльності Служби зайнятості України», він зазначає, що сьогодні в країні немає ні короткотермінового, ні середньотермінового прогнозу ринку праці. «Є лише довготерміновий прогноз, передбачений чинним законодавством», — говорить Кашуба. Він говорить про модернізацію своєї служби і про те, які вона впроваджує «критерії якості успішності».
За його словами, затверджено індикатори ДСЗ, які дозволять правильно ставити завдання персоналові і оцінювати його роботу. Глава служби сумлінно перераховує відповідні критерії: кількість поданих та укомплектованих вакансій, рівень їхнього укомплектовування, кількість працевлаштованих на постійну роботу і за договорами, рівень працевлаштування після завершення професійного навчання, питома вага довготермінових безробітних, час, витрачений на пошук роботи і подібне. Ці індикатори запроваджуються для базових центрів зайнятості — районних, міських і міськрайонних — щоб вони могли звітувати перед центральним апаратом. При цьому Кашуба підкреслює, що ДСЗ, яка демонструє нові підходи до роботи і є відкритим майданчиком для обговорення проблематики зайнятості, не повинна сама для себе планувати на майбутнє свою успішність. «Це потрібно робити спільно з громадськістю, — говорить він, — Якщо ми відповідатимемо викликам, про які говорить громадськість, то нашу роботу можна буде називати якісною».
НЕПОТРІБНІ ПРОФЕСІЇ
Представники громадських організацій почули цей засновок і розцінили його як запрошення до гострої дискусії. Фахівець із працевлаштування Програми розвитку ООН Олександра Целищева згодна з Кашубою: «Лише спільно ми зможемо знаходити адекватні й оптимальні відповіді на ці виклики», — говорить вона. За її словами, співпрацюючи з ДСЗ, її проект «Швидке реагування на соціальні та економічні проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні» працює в декількох напрямах. У тому числі — з підтримки тимчасових громадських робіт, зі створення та підтримки постійних робочих місць. Одним із компонентів цієї роботи, за словами Целищевої, є підтримка самої ДСЗ, допомога їй у поліпшенні якості та розширенні послуг. Фахівець із працевлаштування сподівається, що в ході цієї співпраці, можливо, вдасться знайти якісь нові розв’язання для проблем, яких раніше просто не було.
«Дуже часто буває, — зазначає представник центру соціального партнерства та лобіювання НаУКМА, експерт із питань ефективного управління Ради Європи Сергій Панцир, — що в регіоні, де просто немає роботи, людей спрямують на професійне навчання за якоюсь професією, яка користується популярністю в Україні. І в цьому випадкові ми ні в якому разі не отримаємо жодного результату, як би добре не проводили це навчання». Експерт вважає, що через це потрібно розробляти відповідні оцінні показники. Ключовим серед них, на його думку, є показник, що відбиває вигоду від створення робочих місць для бенефіціарів, тобто кінцевих споживачів послуг у сфері зайнятості.
ВИГОДИ ДЛЯ БЕНЕФІЦІАРІВ
Роз’яснюючи свою думку, експерт говорить, що мета в будь-якій політиці, у тому числі — в політиці зайнятості, прив’язується до вигод бенефіціарів. Він наводить як приклад випадок, коли служба зайнятості чесно відібрала постачальників послуг із проведення тренінгів для малого і середнього бізнесу, визначила вартість цих послуг з розрахунку на одного учасника такого навчання. Але далі розпочалися серйозні проблеми, говорить Панцир. Скільки учасників тренінгу отримали роботу, скільки з них почало отримувати доходи від занять малим бізнесом? Тут потрібно враховувати дохід або заробітну платню, яка має бути на рівні середньої в регіоні і тривалість роботи (прийнятна — лише понад рік).
«У нас може бути дуже високий показник ефективності, — розповідає Панцир, — тобто ми витратили на створення робочого місця замість передбачених Мінекономіки 12 тисяч гривень, припустімо, дві тисячі. Але це робоче місце проіснувало не більше місяця... У цьому випадкові ефективність нульова». При цьому експерт категорично проти того, щоб ДСЗ ставала оператором створення робочих місць. «Це дуже складне та заплутане завдання, і тут слід було б керуватися негативним, на жаль, досвідом Фонду соціального захисту інвалідів», — говорить Панцир. Він також звертає увагу працівників ДСЗ на систему оцінювання зайнятості, що існує в Європі, у громаді, яка показує, як людина почувається на місцевому ринку зайнятості. У зв’язку з процесом децентралізації він рекомендує впроваджувати таку систему і в Україні.
Досить критично оцінює роботу служб зайнятості в Україні глава Всеукраїнської асоціації консультантів з менеджменту Олексій Зволінський. На його думку, сьогоднішні центри зайнятості мають «пересуватися з центрів працевлаштування безробітних і скорочення коштів на соціальні виплати, до місця, де такий центр може стати активним чинником формування політики зайнятості». «З організації, яка просто витрачає гроші і має загалом головним показником скорочення цих витрат, він повинен би перетворюватися на організацію, яка створює прибуткову частину бюджету», — упевнений Зволінський. Він пропонує ДСЗ орієнтуватися на короткотермінове прогнозування. «Якщо ми маємо адекватний короткотерміновий прогноз, — говорить він, — то, виходячи з нього, і передбачаючи, який рівень заробітної платні на заповнюваних робочих місцях, можна прогнозувати прибуткову частину бюджету країни».
ВАКАНСІЇ, ДОРОГІ І ДЕШЕВІ
«Коли я дивлюся сайт служби зайнятості, то бачу дуже багато вакансій, — зазначає експерт Міжнародної організації праці Грегор Шульц, — але в більшості цих вакансій заробітна платня нижче середнього рівня». «Як це може бути? — обурюється громадянин Німеччини. — У нас вакансії йдуть на вільний ринок, і у вас теж важливо не допускати таких явищ».
Керівник департаменту соціального розвитку корпорації ДТЕК Вікторія Гриб поділяє таку думку. Але при цьому розповідає, що її компанія практично ніяк не співпрацює з центрами зайнятості, бо не бачить для себе жодної користі від такого партнерства. Утім, вона сподівається, що надалі ситуація зміниться, і наполягає на тому, що завдання, цілі і напрями роботи центрів зайнятості потрібно кардинально переглянути, оскільки за існуючих умов працювати так, як сьогодні — це просто марнування часу й сил.
Вона пояснює, що її компанія, щоб бути ефективною, хотіла б скоротити 50% персоналу, але не може цього зробити, бо розуміє: людям нікуди йти. Через це розроблено проект створення робочих місць на даній території. Відповідно до нього, звільнений працівник, який бажає створити власний бізнес, отримує для цього суму, відповідну його заробітній платні («а платня в нас добра») за шість місяців. Але підприємства не створюються — люди просто забирають гроші, хоча й реєструються як приватні підприємці, і тут же закривають свій бізнес.
Панцир ставить питання про відсутність довіри в українському суспільстві до служби зайнятості. «Працедавці виставляють на ринок погані вакансії лише тому, що не довіряють їй», — говорить він і звертає увагу на парадокс: підприємці своїми податками утримують цю службу, але вона їм не потрібна. Що робити? На його думку, СЗУ має бути оператором на ринку праці і організовувати взаємодію між працедавцями і працівниками, допомагати тим, хто цього потребує. Але СЗУ, на думку експерта, не панацея від всіх соціальних бід. Проте й відмовлятися від неї, як він вважає, не потрібно. Особливо цінними є інформаційна, прогнозна і ринкова функції. Доки вони не працюють, на вітер часто викидаються кошти, які виділяються для системи освіти.
ЩО РОБИТИ З ГІРНИКАМИ ТА АТОШНИКАМИ?
Проблема, на думку Гриб, в тому, що центр зайнятості — це переважно статист, котрий не займається ні прогнозами, ні аналізом. Можна, звичайно, відвідувати програми для перекваліфікації, але якщо на ринку немає попиту на відповідні професії, то вчитися й перенавчатися можна скільки завгодно, а роботи так і не буде. «Нам хотілося б працювати зі структурами ДСЗ, які можуть підлаштовуватися, бути гнучкими, спроможними впливати на мінливу ситуацію, — у відповідь на пропозицію модератора помріяти, говорить Гриб. — Сьогодні в країні криза, війна на Донбасі, окупація Криму, і наразі немає бачення, куди ми йдемо. Наприклад, ми сьогодні готові купувати вугілля за кордоном. У результаті шахти закриватимуться, люди — скорочуватимуться, але ми не розуміємо, куди їх дівати. І хоча у нас уже є стратегія закриття шахт — раніше слід було б подумати, як бути з гірниками, які вийдуть на вулицю. Чесно кажучи, я боюся, що вони візьмуть до рук автомати...»
Такий поворот дискусії дав привід і «Дню» поставити своє запитання. Всі війни колись закінчуються. Чи думають у ДСЗ над тим, як забезпечити роботою солдатів, які повернулися з фронту?
«Всі говорять, що ми погано працюємо, — чомусь образилася начальник одного з відділів ДСЗ, — але до тієї вакансії, яку нам дадуть, ми ще адаптуватимемо ту людину, щоб вона туди працевлаштувалася. Але це не головний критерій нашої роботи. Прилаштування АТОшників — це система дуже зв’язана, і в першу чергу за неї відповідає місцева влада, яка має вплив на працедавців. А наша служба навіть не може перевірити умови праці (колишніх солдатів). Але всі інструменти, які в нас є, ми використовуємо».
Коментуючи «Дню» відповідь цього урядовця, Зволінський зазначив: «У своєму нинішньому стані ДСЗ нічого не зможе зробити. Без переміщення самої себе в позицію впливу на політику зайнятості і регулювання ринку праці служба залишиться недієздатною організацією. А якщо їй це вдасться, то багато що може змінитися. Нагадаю, Шульц сьогодні говорив, що для вирішення цієї проблеми потрібна координаційна рада, якась міжвідомча група з певними повноваженнями, складена зі стикхолдерів (зацікавлених груп), які мають вплив на ринок праці».
