Україна має мету увійти до сімки найбільших виробників сільськогосподарської продукції у світі. Минулого тижня про це журналістам у Нью-Йорку сказав глава Адміністрації Президента України Сергій Льовочкін, коментуючи оприлюднену у виступі на сесії Генеральної Асамблеї ООН заяву глави держави Віктора Януковича про те, що Україна готова відігравати провідну роль у світі у питанні боротьби із глобальною проблемою людства — голодом. «Президент України оголосив пріоритетом своєї економічної політики розвиток сільського господарства. І державні інвестиції, заходи з реформування цієї галузі економіки дозволять нам увійти принаймні до провідної сімки країн світу за обсягами виробленої сільськогосподарської продукції», — зазначив Льовочкін.
У яких іще галузях Україна здатна й повинна завоювати лідерські позиції в світі? Вирішити дану проблему відтепер покликана Координаційна рада з питань підвищення конкурентоспроможності національної економіки, яку нещодавно своєю постановою утворив Кабінет Міністрів України. Раду, до складу якої ввійшли провідні бізнесмени, науковці та урядовці, очолив особисто прем’єр-міністр Микола Азаров. А керівником її секретаріату став президент Українського національного комітету Міжнародної торгової палати, професор, доктор економічних наук Володимир ЩЕЛКУНОВ. Його ми й запитали про головні особливості, цілі та засоби новоутвореного консультативно-дорадчого органу.
— Пане Володимире, розкажіть, будь ласка, детальніше про «кухню» новоутвореної Ради. Яка її стратегічна мета та роль у владних структурах?
— Головна наша мета — стати радою практичних пропозицій і дій. На мені лежить дуже велика відповідальність, аби Рада не стала популістською, а була практичною, щоб досягти поставленої мети — максимального збільшення конкурентоспроможності національної економіки, насичення внутрішнього ринку, нової індустріалізації тощо. Ми зобов’язані розробити Стратегію економічного розвитку країни до 2020 року як загальнонаціональний проект прориву нашої держави до кола найрозвинутіших країн світу.
Сьогодні ж, за даними Всесвітнього економічного форуму, результат вимірювання конкурентоспроможності національної економіки досить невтішний для України — за рік ми втратили сім позицій у глобальному рейтингу конкурентоспроможності, посунувшись аж на 89-ту сходинку. А за показником ефективності інституціонального розвитку, що характеризує ефективність не тільки владних структур, а й ведення бізнесу, маємо катастрофічний 134-й показник! Попереду на 133-й сходинці — Кот-Д’Івуар. Коментарі тут зайві...
Але позитивним сигналом є той факт, що влада почала робити конкретні кроки в підвищенні конкурентоспроможності. Те, що Раду очолив особисто прем’єр-міністр, свідчить про розуміння критичної важливості цього питання для самого існування держави. Зазначу також, що схожі органи існують в більшості розвинених країн світу. А в Росії Раду з питань конкурентоспроможності та підприємництва очолює прем’єр-міністр РФ Володимир Путін.
— А можете дати своєрідний діагноз вітчизняній економіці перед «курсом лікування», який пропонуватиме Рада? Що саме можна вилікувати, а що, можливо, легше «ампутувати», аніж витрачати дефіцитні час і ресурси?
— Перед лікуванням потрібен аналіз. Тож одним із перших питань, які планується розглянути на засіданнях Ради, буде аналіз стану та план дій для підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Буде розглянутий конкретний план дій, який Рада муситиме затвердити й запропонувати уряду для втілення в життя. Для цього й зібрано такий представницький орган, що поєднує як фахівців з глибоким розумінням функціонування національної економіки, так і кращих бізнесменів-практиків. Це все люди зі стратегічним мисленням.
Стосовно пріоритетних галузей, які потрібно підтримувати та розвивати як найбільш конкурентоспроможні, характерні й стратегічно важливі для української економіки, рішення вже є. Наразі серед них є машинобудування, агросектор, енергозберігаючі технології, авіакосмічна галузь, кораблебудування та нанотехнології. Останні, до речі, уже опрацьовані в Національній академії наук України та інших науково-дослідних інститутах нашої країни. Вони загальновизнані й прогресивні, проте через відсутність фінансування не можуть стати пріоритетними.
— Скільки часу необхідно для втілення пропозицій Ради в життя?
— Час під конкретні заходи та програми на короткостроковий та довгостроковий періоди буде відведено різний — від одного до п’яти років. Більше часу для розкачки й пошуку місця під сонцем у нас, на жаль, немає. Тож уже через рік будуть конкретні дії, заходи й показники щодо результатів роботи економіки завдяки рекомендаціям Ради.
— Яким ви бачите ідеал модернізованої економіки після успішної реалізації порад Ради? Яке місце в ній займуть інновації?
— Тут ми плануємо використати досвід таких країн, як Південна Корея, Китай, Японія, Сінгапур тощо. Вони свого часу продемонстрували інноваційний прорив у базових пріоритетних галузях. Для цього використовуватимемо інструменти технологічного передбачення, стратегічного прогнозування та інші сучасні методики, які дадуть можливість зрозуміти головні пріоритети для вітчизняної економіки.
— А хто, на вашу думку, має фінансувати розвиток інновацій: держава чи бізнес?
— Є такий термін — державно-приватне партнерство. Саме за його принципами й мають фінансуватися інновації. У масштабах країни стратегічними галузями має займатися держава, але в партнерстві з бізнесом, адже на сьогодні в Україні вже практично все в приватних руках. І головне — аби таке партнерство було на паритетних засадах і взаємовигідним. От тоді в нас і буде інноваційний прорив.
— Рада — консультативно-дорадчий орган, але рішення, які вона прийматиме, є обов’язковими до розгляду центральними й місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями. Тож вони будуть зобов’язані просто ознайомитися з рішеннями, чи виконувати їх? Якщо виконувати, то хто й яким чином змусить їх це робити?
— Рішення, які прийматиме Рада, будуть обов’язковими й для виконання. Адже голова Ради — прем’єр-міністр України. Тому проблем із виконанням не буде. Окрім того, рішення, які ухвалюватиме Рада, будуть результатом широкого консенсусу влади та бізнесу. Отже, вони опрацьовуватимуться з урахуванням побажань усіх зацікавлених сторін.
— А які орієнтири для підвищення конкурентоспроможності ви вважаєте ключовими для України як держави в довгостроковій перспективі? Тобто за якими секторами економіки, видами бізнесу, на ваш погляд, далеке майбутнє нашої країни — років через 50?
— Важко прогнозувати розвиток технологій — адже 50 років тому ми не знали ні про інформаційні технології, ні про генну інженерію чи багато інших відкриттів, що формують обличчя нових економік. Але, безперечно, Україна має стати ефективною. Бізнес має зрозуміти вагу та роль управлінських технологій, адже без цього інвестиції марні. Так само як і енергоефективність — адже традиційні ресурси не тільки вичерпані, але й мають тенденцію до дорожчання, що періодично ставить у дуже неприємне становище наших металургів і хіміків. У цьому напрямку в нас є вагомі напрацювання, які реалізує Комісія з питань відновлювальних джерел енергії та екологічних інвестицій. Вони безперечно можуть стати основою для доповідей Раді в цій галузі.
Загалом же в перспективі 50 років Україна як експортер, вважаю, зможе завоювати позиції в таких галузях: аграрний сектор, літакобудування, космічна галузь, інновації, нанотехнології, альтернативна енергетика та сфера послуг.
— Усі галузі, які ви назвали, по-різному, але вже показали свій потенціал. А чи вийдуть на нові позиції ті галузі, які зараз у тіні інших, наприклад, легка промисловість?
— На мій погляд, вітчизняна легка промисловість уже не матиме такого розвитку, який дасть їй змогу конкурувати з тим же Китаєм чи іншими країнами. Упущено дуже багато. І наздоганяти тих, хто вже давно працює системно й потужно, немає сенсу. Це все одно, що Японію наздоганяти в сфері електроніки. Це ті сектори, які ми як потенційні лідери втратили назавжди. Хоча свої сегменти ринку ми тут можемо мати. Але лідерство ми повинні завойовувати в названих вище галузях.
Щоправда, тут треба розглядати можливі ризики: які галузі через 50 років матимуть наші конкуренти, як вони розвиватимуться, який перерозподіл буде в світі в цілому тощо. За рахунок технологічного передбачення й стратегічного прогнозування треба буде «побачити», що в світі стане найважливішим, аби те, що ми вважатимемо конкурентоспроможним сьогодні, було таким і через 50 років.
— Чи робиться щось нині для побудови підвалин цієї економіки?
— Робиться головне: створюються правила гри, однакові для всіх. З урахуванням того, що і влада, і бізнес знаходять консенсус. Влада повинна дбати про проблеми бізнесу, а бізнес, відповідно, мусить дбати про проблеми влади. Це не має бути гра в одні ворота.
Приклад такої роботи — Податковий кодекс. На черзі — Митний кодекс тощо. Реально створюються стабільні правила гри.
— Так, мабуть, не вважають малі та середні підприємці, котрі зараз протестують під стінами Верховної Ради проти прийняття Податкового кодексу в його нинішньому варіанті. Як ви ставитеся до їхньої позиції?
— Малі та середні підприємці так не вважають, але в даному випадку слід розуміти, що бажання бути чесними платниками податків не притаманне більшості наших підприємців. Багато хто досить спритно використовував шпарини у нормативній базі, скомпрометувавши ідею спрощеної системи оподаткування та надавши владі привід для жорстких дій. Бізнес має зрозуміти, що влада закликає до цивілізованих взаємовідносин.
Але тут є ще один момент: дані нововведення будуть ще шліфуватися. Адже це перший в незалежній Україні Податковий кодекс, до цього його не спромоглися зробити. Тож компроміси тут просто мусять бути присутні. У проекті Податкового кодексу було враховано близько 15-ти тисяч поправок! Були аргументовані вимоги бізнесу, але були й просто емоційні заяви на зразок «дайте, бо я так хочу». Тому в даному випадку необхідно, аби малий та середній бізнес теж чітко визначився у своїх стосунках із владою, зрозумів її, і шукав компромісне рішення в системних правилах гри. Адже зараз у влади справедлива мета — вивести економіку з тіні, тому всіх і закликають почати платити податки.
