Усі ми пам’ятаємо, як у січні Україна опинилася на газовій дієті з примхи нашого північного сусіда. Як зробити так, щоб не покалічити «голодуванням» промислові підприємства? Вихід один: скрізь, де тільки можливо, зокрема і при транспортуванні, заощаджувати газ.
На газокомпресорній станції «Ставищенськa» управління магістральних газопроводів «Черкаситрансгаз» чотири компресорні станції, що обслуговують відомі в усьому світі експортні газопроводи «Уренгой-Помари-Ужгород» і «Прогрес». Потужність одного агрегату становить 47,5 мільйонів кубометрів газу за добу. На станції підкреслюють, що на існуючому обладнанні можна наростити обсяги перекачування газу ще на 20%. І це при тому, що тут стоять агрегати 1984 року випуску. Однак поряд з «ветеранами» працює і диво-машина ГПУ-16К, якій дали назву «Водолій». Цю газоперекачувальну установку розробили вчені ВО «Зоря»- «Машпроект». За своїми економічними та екологічними показниками вона заслуговує на звання революційної. А за технологією є єдиною в світі. Ноу-хау агрегата — в замкнутому циклі водопідготовки. «Водолій» використовує парогазовий цикл, який дозволяє підвищити ККД до 42,1%, тоді як інші установки мають ККД 27,5—31%. Зрозуміло, що при цьому заощаджується багато газу: 1,5 тисячі кубометрів за годину, або 36 тисяч за добу.
Начальник компресорної станції «Ставищенська» Петро Стецишин пояснив кореспонденту «Дня», що економія відбувається за рахунок збільшення об’єму робочого тіла в камері згорання, в яку подається пар. Йде він з добудованого поряд великого приміщення. Це сьогодні є єдиним недоліком ГПУ. Однак начальник «Водолія» Володимир Мартинюк встановив, що коли такі установки монтуватимуться і на інших станціях, витрати на додаткове приміщення можна буде помітно зменшити.
Нині двигун «Водолія» відпрацював уже 5,9 тисячі годин. Виробники планують переоснастити подібними установками всі станції. Це, звісно, потребує великих додаткових капіталовкладень. На жаль, саме це гальмує впровадження високоефективного нововведення. Як пояснили на станції, на «Нафтогаз України» нині лягає непідйомне податкове навантаження, що істотно обмежує інвестиційні можливості компанії. «Будуть гроші, будуть і агрегати», — зазначають працівники «Ставищенської».
Тим часом, як розповів кореспондентові «Дня» Петро Стецишин, українським винаходом зацікавились японці з відомої фірми «Хітачі». В цій країні також домагаються підвищення ККД агрегатів, але йдуть іншим шляхом. «Вони доводять температуру згоряння в двигуні до такого рівня, за якого відбуваються зміни структурної решітки металу, — зазначає Стецишин. — А потім вони замислюються, як же тепер цей метал охолодити...». «При створенні «Водолія» перед науковцями ставилося завдання — зробити його виключно з вітчизняних деталей, без імпортних технологій», — вказує Мартинюк. Однак це не заважає японцям. Вони готові перейняти український досвід.
А от Росія, за словами працівників станції, поки що не виявила зацікавленості цією установкою. У неї інші турботи... Зокрема, прокладання газопроводів в обхід України. Проте наші газовики не бояться залишитися без роботи. Стецишин, у якого майже 50–тирічний стаж у газотранспортній системі, має з цього приводу власну думку: «Росія, звичайно, може побудувати газопровід в обхід України; і я би на їхньому місці теж так вчинив, бо в один кошик не можна всі яйця скласти. Але повністю весь газ без України транспортувати в Європу нереально. Всі газопроводи України замінити одним — це щось iз сфери фантастики». «А от наші «Водолії», — додає він, — реалізована мрія. Шкода, що в одному екземплярі»
