На тлі енергетичної кризи в Україні родина Володимира і Тамари Герасимців з Обухова (Київська область) почувається доволі затишно. Цей комфорт їм забезпечує компактний реактор, встановлений просто на подвір'ї. Тільки стратегічною сировиною для нього є не уран, а звичайний гній та пташиний послід. Це добро (благо, у господарстві є дві корови, телиця, порося, кури і гуси) реактор "переводить" на цілком корисний в особистому господарстві продукт - газ.
За розрахунками фахівців об'єднання "УкрНДІагропроект", які розробляють такі біоконверсійні установки, один кубометр газу, одержуваного з гною, за теплотою згорання дорівнює 0,7 кубометра природного або 0,8 літра дизельного палива. Що цікаво, по вулиці, де живуть Герасимці, тягнуть газову трубу, за право підключитися до якої треба заплатити понад 1000 гривень. А їхнім сімейним "газопроводом" газ іде в будинок без будь-якої передоплати та іншої мороки. Вчені підрахували, що стараннями лише однієї, наприклад, корови за допомогою біореактора реально одержати на добу 2,5 кубометра газу, чого цілком досить для цілодобової роботи побутової газової плити. А свою посильну лепту вносить ще й свиня - 0,3, птиця - 0,02 кубометри на добу. Загалом невеличка установка здатна розв'язати проблему опалення та газопостачання окремо взятого особистого господарства.
На жаль, приклад сім'ї Герасимців має не дуже багато послідовників. Чи слід говорити, що добра справа перетворення відходів сільського господарства на доходи гальмується виключно через брак коштів - собівартість установки становить 150 доларів США за один куб. м корисного об'єму реактора (у Герасимців реактор об'ємом 2,5 кубометри, але є установки на сотні і навіть тисячі кубів). Розрахунки, що їх зробили в "УкрНДІагропроект", свідчать, що за нинішніх цін на природний та зріджений газ біореактор окупиться протягом 2-3 років. Головне, щоб велика рогата худоба чи птиця не забули про свої природні потреби. Але з цим поки що в Україні все "о'кей".
Окрім проблеми суто енергетичної, така технологія могла б допомогти подолати принаймні ще дві найгостріші.
Застосування в землеробстві відпрацьованого в біореакторі "палива" дає добавку врожаю в 1,5 разу більшу, ніж за використання звичайного гною. При цьому відпадає потреба і в гербіцидах, що вкрай важливо для поліпшення екології землі. Особливу цінність це мало б для наших великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, де, з одного боку, проблеми енергозабезпечення та екології завжди актуальні, з іншого - є всі умови для швидкого спорудження та ефективної експлуатації біогазових установок. Однак ця галузь нетрадиційної енергетики в Україні радше мертва, ніж жива, вважає головний спеціаліст "УкрНДІагропроект" Олег Смирнов. Це тим паче прикро, що за кількістю "вироблюваного" гною вітчизняні корівки анітрохи не поступаються зарубіжним, але в інших країнах альтернативні джерела енергоресурсів, зокрема й сільськогосподарські відходи, експлуатують значно успішніше, ніж у нас. У Китаї, наприклад, біогазу виробляється стільки ж, скільки в Україні споживається його природного аналогу. У США і Європі випуском біогазових реакторів займаються спеціалізовані заводи. Скажімо, у Данії на газі, одержаному з біореакторів, працюють дизельні станції, виробляючи без зайвого клопоту дешеву електрику.
