На початку цього місяця Київська міська державна адміністрація у співпраці з Проектом USAID «Реформа міського теплозабезпечення в Україні» та енергетичною компанією ДТЕК оголосила в соціальній мережі Facebook конкурс «Енергоефективна родина». Позмагатися в енергоощадливості запрошуються київські родини, які цікавляться впровадженням інноваційних методів покращання комфорту свого помешкання та економією коштів на споживанні енергоресурсів. П’ять сімей-преможців отримують у подарунок експертний енергоаудит помешкання. А троє найкращих додатково — усунення однієї з найбільш проблемних ділянок з енерговитрат (заміна вікон, дверей, кранів, освітлення). За словами організаторів, найбільше шансів перемогти — у тих родин, які отримають найбільшу популярність у Facebook (визначатиметься за кількістю likes. — Авт.), нададуть детальний фотосупровід усіх запроваджених методів, обґрунтують доцільність їх використаних та енергоефективність (підвищення температури, зменшення рахунків. — Авт.) за умови, що до впровадження енергоощадливих технологій залученні всі члени сім’ї.
А поки у столиці про енергоощадливість говорять на рівні приватної ініціативи, у невеличкому селі на Вінниччині про ресурсоефективні технології знають не лише у кожному дворі, тут усі основні комунальні об’єкти працюють на альтернативних джерелах енергії, економлячи кошти місцевому та державному бюджетам.
Ідея розумного використання природних ресурсів, яка згодом отримала назву «Енергоефективне село», у селі Северинівка Жмеринського району, що на Вінниччині, народилася з потрійної ініціативи: місцевої влади в особі сільського голови, місцевої громадськоїорганізації Подільська агенція регіонального розвитку і, звичайно, самих селян. Згодом проект «Енергофективне село» (http:// www.energy-village.in.ua/) підтримав Фонд «Східна Європа». Спільними зусиллями северинівцям вдалось успішно стартувати — було встановлено чотири технологічні рішення: два вітряки, біогазова та біодизельна установки.
«Вітряк на нашому спортзалі дає два кіловати енергії за годину, інший вітряк — вітроводопідйомна установка — накачує 9 кубометрів води і дозволяє подавати воду ветеранам безкоштовно, — розповідає северинівський сільський голова Олександр Христюк. — Три роки тому обігрівали сільраду газом і витрачали 17 тисяч гривень за опалювальний сезон, тепер із подорожчанням газу довелось би платити рази в чотири дорожче. Натомість палимо деревними відходами, всяким «тринням», яке нічого не коштує — чистимо дерева, вирізаємо кущі в лісосмугах, усе це переробляється на тріску і спалюється в котлі. Котел вітчизняний, житомирського виробництва, називається «утилізаторна піч», три роки тому коштував 18 тисяч гривень, тобто відшкодував затрати трохи більше як за рік. Наразі такі котли коштують до 40 тисяч гривень — подорожчали, але ж і газ подорожчав...»
Северинівський ФАП обігрівається геотермальним насосом, який акумулює енергію землі (адже навіть в люті морози на метровій глибині температура плюсова. — Авт.). Це такий собі «холодильник навпаки» — труби пристрою, розміщені в ґрунті, «збирають» набагато більше теплової енергії, ніж витрачається електричної енергії на його роботу. Таку корисну «штуковину» Кельвін винайшов іще в 1852 році, — у Швеції близько півмільйона будинків обігріваються теплонасосами різних типів, а для нас це й досі дороге задоволення. Утім, газ тепер стає задоволенням іще дорожчим.
Такої думки і громада Северинівки, яка поки що втілює свої ідеї завдяки грантовим проектам та регіональній підтримці. Другий рік тут діє Навчально-демонстраційний центр енергоефективності сільських територій, відкритий за сприяння Посольства Норвегії.
Тепер северинівці, не на словах знаючи про розумне споживання природних ресурсів, готові поділитися своїми знаннями та досвідам зі всіма українцями, які сьогодні «сидять на газовій голці». Село сьогодні намагається достукатись і до київських високих кабінетів, і до міжнародних організацій, закликає створити дієву державну програму підтримки енергоефективності для сільських територій і готове зіграти роль навчального майданчика для інших. А надихнули селян на ідею створення Центрів енергоефективності для сільських територій в Україні колеги з Подільської агенції регіонального розвитку з екологічної громадської організації «Вероніка» (м. Брно, Чехія). Які за 11 років зуміли створили умови максимальної енергоефективності та енергонезалежності в невеликому селі Хостетін в районі Білих Карпат. Поряд із біологічно активними очисними спорудами (головний очисник стічної води — очерет) та сонячною електростанцією, головним їхнім дітищем є котельні на біомасі. Крім того, там діє екологічний навчальний центр, де відвідувачам на позитивному прикладі прищеплюють енергоефективне мислення, мислення заможних та незалежних людей, господарів своєї оселі, своєї країни.
Звичайно, можна скільки завгодно говорити про перспективи альтернативної енергетики чи енергоефективності у сільських територіях, але сьогодні кошти висмоктуються за межі громади, і в бюджеті розвитку переважно гуляє вітер. Державна політика в цій сфері виглядає не зовсім зрозумілою. Відповідь на запитання: «Що робити?» — вже давно дали в Європі, зокрема, в країнах Скандинавії. Слід системно залучати відновлювані джерела енергії, акцентуючи на використанні місцевих біоресурсів. Наприклад, залишків деревообробки, насаджень енергетичних культур (верба, тополя, слонова трава), решток сільгоспвиробництва — кукурудзиння, солома тощо. Порівняймо: 200—250 гривень за тонну щепи — і від 1200 до 1600 гривень за тонну вугілля (!). Якщо скандинави змогли, чому українці не зможуть це зробити?!
Як слушно зауважив менеджер проектів енергоефективності Вінницької обласної громадської організації «Подільська агенція регіонального розвитку» Олександр Крижанівський, проблема системного забезпечення біопаливом залишатиметься для українців складною доти, доки поодинокі села поліпшуватимуть енергоефективність самотужки. «Якби була програма підтримки енергетичних кооперативів, за прикладом, скажімо, шведських, де громади об’єднуються, орендують землю, купують обладнання, працевлаштовують робітників і обслуговують комунальні об’єкти та приватні садиби, то справа б зрушила з мертвої точки. Бо ж не обов’язково кожному селу купувати щеподробильне обладнання чи лінію з виготовлення паливних гранул. Ефективніше буде, якщо територіальні громади виборюватимуть свою енергонезалежність гуртом, — каже Крижанівський. — Швеція, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди і Данія можуть бути прикладом для України, як ставати енергонезалежними. Швеція, наприклад, 32% усієї енергії виробляє з біомаси. І це за їхніх кліматичних умов та на бідних ґрунтах!»
