Проблема енергоефективності і альтернативної енергетики в Україні одна з найактуальніших. Але для Донбасу її розв’язання життєво важливе, щоб підвищити конкурентоспроможність регіону і особливо його металургійних і гірничих підприємств, що є провідними споживачами електроенергії. Про це «День» говорив із старшим консультантом з питань змін клімату і захисту довкілля Проекту Німецького товариства міжнародної співпраці «Gesellschaft fuer Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GMBH» Керстін ДІТРІХ.
ПОЛІТИКА «20-20-20»
— За останні два роки в Україні спостерігається 300% зростання виробництва енергії з поновлюваних джерел. Наприклад, в Донбасі нещодавно введено в дію велику вітрову електростанцію. Це вселяє впевненість в тому, що до 2020 року Україна виконає всі зобов’язання перед Європейським співтовариством і в загальному обсязі енергії 11% припадатиме на поновлювані джерела. Відповідну заяву в кінці минулого року зробив голова Держагентства з енергоефективності і енергозбереження Микола Пашкевич. Ви з ним згодні? Чи можна сподіватися, що 2020 рік змінить також екологічну ситуацію в Донецькому регіоні?
— На даний момент поновлювані джерела в Україні забезпечують менше 1% від усієї енергії, що виробляється. А загальний план по ЄС до 2020 року — це 20% поновлюваної енергії. Якщо Україна досягне намічених 11%, це буде великим кроком. Він наблизить її до загальноєвропейських цілей. Крім того, з розвитком поновлюваних джерел енергії покращується не лише кліматичне і екологічне становище регіону, але також зачіпається дуже важливий економічний напрям — створення нових робочих місць. Це ціла індустрія, якій зараз в Україні немає, але вона розвиватиметься.
— Як співвідноситься енергоефективність із завданням відновлення і модернізації важкої промисловості, зокрема, металургії?
— Схожа політика зараз реалізується в Німеччині: разом з розвитком поновлюваних джерел державою підтримується проект розвитку промисловості. І якщо ми говоримо про модернізацію металургії, ми також говоримо про енергоефективність і енергоефективні технології. Зрозуміло, що робота на цих напрямах сприяє поліпшенню клімату і охороні довкілля. Зниження енергоспоживання шляхом впровадження енергозберігаючих технологій і розширення, завдяки цьому виробництва в Європі називають політикою «20-20-20». Вона базується на трьох аспектах: зниження енергоспоживання, розвиток поновлюваних джерел і скорочення викидів парникових газів. Нашим проектом ми намагаємося показати, що все можливо, що за допомогою ефективного енергетичного менеджменту і енергозберігаючих технологій можна досягти і енергозбереження.
— За показниками енергоефективності Донецька область посідає 21 місце в Україні. Для регіону, який є одним з перших щодо споживання енергії, цей показник невтішний. Як можна змінити ситуацію?
— Структура промисловості і власності в Донецькому регіоні досить різноманітна. Це приватні і державні підприємства, різні форми взаємодії державного і приватного сектора, громадський сектор. Всі ці підприємства мають різні профілі, інтереси і статистику. Дуже багато що має змінитися на самих підприємствах. Вони повинні бути зацікавлені в тому, щоб розвиватися і дисциплінувати себе. Але є й інша сторона — держава. Для цих підприємств мають бути створені сприятливі умови. Це має бути певна цілеспрямована політика заохочення, що складається із заходів матеріальної і моральної підтримки; мають бути сильні заходи щодо поширення інформації і ноу-хау. Останнє — це якраз те, чим займається наш проект. Ми намагаємося донести до керівників підприємств, до влади саму ідею енергоефективності, яка дозволяє поліпшити процес виробництва, залишаючись при цьому конкурентоспроможними і навіть підвищувати рівень конкурентоспроможності. Впровадження систем енергоменеджменту автоматично сприятливо впливає на решту сфер. І якщо все це скоротити до короткого списку, то я б виокремила: рамковий формат підтримки розвитку програм енергоефективності, а також технічну і технологічну бази, сильні інформаційні заходи, спрямовані на усвідомлення важливості цієї проблеми.
«ЛЮДСЬКИЙ ЧИННИК»
— В Україні існує асоціація «Енергоефективні міста України». До неї, на жаль, входить нині лише 14 міст, зокрема три з Донбасу — Донецьк, Краматорськ, Алчевськ. Чи може це означати, що інші міста не звертають уваги на цю тему? Що потрібно зробити, аби привернути увагу всіх міських керівників до цієї проблеми?
— Зараз асоційованих міст в Україні стало набагато більше, але, як і раніше, Донбас представляють ці три міста. У вас існує два таких об’єднання. Перше ви назвали, і його, до речі, підтримує організація GIZ. Друге — «Європейська ініціатива» — союз мерів міст, які підтримують енергоефективність і добровільно дотримуються стандартів ЄС. Справді, в Західній Україні існує багато організацій і проектів, які розвивають і підтримують ідею збереження енергії. Багато ініціатив родом з Європи приходять саме туди. Чесно кажучи, я не розумію, чому відбувається саме так. Цілком можливо, що це пов’язано з іміджем цих міст. Але ще один важливий чинник — це знання англійської мови. Я була здивована кількістю людей, що вільно підтримують розмову англійською. Але наш проект і наша організація бачить перспективу розвитку енергоефективності в промисловості саме в Донецькому регіоні, і саме це сприяло нашій появі тут.
«В Україні витрати на обігрівання приміщення, постачання гарячої води для приватного споживача низькі й дотуються державою. Якби ці ціни були на рівні реальних, тобто людина дійсно платила за те, що споживає, то, звичайно, ситуація склалася б інакше. Саме цей аспект підвищення ціни до рівня самоокупності лежить в основі вимог МВФ до України. Адже за таким принципом живе вся Європа»
— Який відгук дістане проект серед донецьких підприємців і міських структур?
— Звичайно, вони дуже позитивно його сприймають. І передусім тому, що ми несемо нові знання, які неможливо здобути більш ніде. Представників наших пілотних організацій це надихає, і вони активно використовують те, що ми їм пропонуємо.
— Голова правління Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков в одному зі своїх інтерв’ю сказав, що відсутність прозорості в галузі і політизація процесу — найбільші проблеми. Чи це так?
— Звичайно, де в чому він має рацію. Така ситуація існує не лише в Україні. Питання енергоефективності завжди взаємопов’язані з іншими аспектами життя. Тому в реалізації таких проектів треба намагатися максимально послаблювати цей зв’язок.
«У ДОНБАСІВСЬКОГО РЕГІОНУ ДУЖЕ ВЕЛИКИЙ ПОТЕНЦІАЛ»
— Щодо вашої роботи в Донбасі. Чи є вже якісь результати, про які можна вести мову?
— Проект працює в Донецькому регіоні не так давно, тому про якісь видимі результати говорити ще зарано. Звичайно, ми відзначаємо прогрес, та лише в кінці цього року ми зможемо показати громадськості якийсь відчутний результат. На пілотних підприємствах було організовано департаменти, які займаються енергоменеджментом. Вони прижилися на підприємствах, і це дуже нас тішить. Окрім того, ми проводимо енергоаудит. У результаті найближчим часом на підприємствах відбудеться сертифікація за стандартом ISO 50001.
— Які перспективи енергоефективності у сільськогосподарській галузі Донбасу? Чи можливо використовувати колишні промислові землі для вирощування енергетичних рослин? Чи є такі ініціативи в планах організації?
— Звичайно, в цьому регіоні багато можна зробити. Дуже важливий чинник (але не єдиний) — наявність зручної якісної транспортної системи, яка потребує підвищення енергоефективності. Але у всіх цих аспектах варто говорити про те, що все починається на рівні конкретної людини, яка має усвідомити важливість цієї теми і бути поінформованою про те, що вона конкретно може зробити у себе в домі на рівні своєї родини.
— Люди, які тут мешкають, звикли лише споживати. Як зробити модними збереження і економію? Чи можна виховати в цьому дусі нове покоління?
— Звичайно, створити практично нове суспільство до 2020 року неможливо. Але треба до цього йти. Наприклад, у Німеччині вже в дитячому садку розповідають про те, чому це важливо і для чого це потрібно. Ще один важливий аргумент, який діє практично так само ефективно, це питання цін. В Україні витрати на обігрівання приміщення, постачання гарячої води для приватного споживача низькі і дотуються державою. Якби ці ціни були на рівні реальних, тобто людина дійсно платила за те, що споживає, то, звичайно, ситуація склалася б інакше. Саме цей аспект підвищення ціни до рівня самоокупності лежить в основі вимог МВФ до України. Адже за таким принципом живе вся Європа. І в Німеччині ціна енергоносіїв для індивідуального споживання набагато вища, ніж для промисловості. Тому господарі приватних будинків купують сонячні батареї, вітрові енергоустановки і теплові насоси. Витрати себе виправдовують.
— Який проект з енергоефективності, на вашу думку, вартий найбільшої уваги?
— Існує два напрями, які реалізуються в Україні: енергоефективність у комунальному господарстві і в промисловості. Перший діє поки що лише в Києві. Він охоплює чотири пілотні підприємства і завершується наступного року. Після цього одразу ж стартує проект-послідовник, який виходить на національний рівень. Я поки що не можу сказати, з якими містами і підприємствами ми працюватимемо. Попереду відповідний конкурс. За його підсумками буде проведено відбір підприємств-учасників.
— Для України характерною є нестійкість проектів. Після того, як міжнародні чи громадські організації припиняють курирувати свої ініціативи, проект згортається і не знаходить продовження. Не боїтеся, що така ж доля спіткає і ваші проекти?
— Стійкість — це важливий аспект в ініціативах GIZ. Аби вона не порушувалася, ми створюємо такі умови, аби підприємствам було економічно вигідно продовжувати політику енергоефективності. І коли люди бачать, що конкурентоспроможність підприємств зростає, то бажання йти назад не виникає. З другого боку, ми інтенсивно працюємо з місцевими інженерами. У Донецьку дуже добра школа технічних фахівців, і вони із задоволенням підживлюються нашими знаннями. Ще один аспект — це фірми, що займаються консалтингом і енергоаудитом. Вони також запозичують наші методи і, використовуючи їх, кваліфіковано надають послуги своїм клієнтам.
