Минулого тижня Світовий банк оприлюднив звіт, у якому зазначається, що кожен долар, вкладений у енергоефективність, дає можливість заощадити два долари на інвестиціях у виробництво енергії. Як Україна збирається використовувати таку можливість? Про це розповідав під час своєї нещодавньої лекції в Колумбійському університеті (Нью-Йорк, США) керівник Національного агентства з питань ефективного використання енергоресурсів Сергій Єрмілов. За його словами, виступ представника України викликав у найбільшому мегаполісі США великий інтерес. На лекції були присутні й ставили численні запитання (зустріч тривала майже три години) не лише студенти та професори цього відомого в усьому світі освітнього й наукового центру, а й представники найбільших компаній та інвестиційних банків, деякі провідні політичні й економічні експерти.
Єрмілов розпочав свою презентацію зі слайда з картою Європи. І запитав: «Можливо, не всі в цьому залі пам’ятають, де розташована Україна?». Зал дружно розсміявся. Нас уже знають не лише через Чорнобиль і завдяки футболістові Шевченку, а й вважають європейською країною, а тому хочуть не тільки більше знати, а й розуміти нас. Зокрема, американців цікавить, чому країна, що посідає у світі 26-е місце за населенням, має 32-е місце за ВВП на одного громадянина. Більше того, вони приблизно здогадуються, що вся справа — в нераціональному витрачанні енергоресурсів. І тому запросили Єрмілова, аби він розповів, що ми збираємося з цим робити.
ШЛЯХ ДО ДВАДЦЯТКИ
— Можу передбачити, що в Нью-Йорку ви представили недавно затверджену урядом Програму підвищення енергоефективності на 2010—2015 роки та Національний план дій щодо енергоефективності, який розробляється спільно зі Світовим банком.
— Так, бо ці документи для нас надзвичайно важливі. Ми сподіваємося, що на заплановані нами реформи у сфері енергоефективності звернуть увагу в першу чергу іноземні інвестори й зрозуміють, чому їм варто вкладати свої кошти саме в Україну, в модернізацію нашої енергетики. Відповідну політику збирається проводити наш новий уряд. Цитую коаліційну угоду, на основі якої він створений: «У сфері економіки: масштабна модернізація національного виробництва, впровадження енергозбереження». Особисто мене це надихає. Якщо це буде реалізовано «на основі широкого використання інвестиційно-інноваційної моделі», як зазначається в угоді, то Україна отримає шанс увійти до двадцятки найрозвиненіших країн світу, хоча зараз енергоємність 1 дол. ВВП у нас в 2,3 разу вища, ніж у середньому в світі.
— А навіщо нам показувати за кордоном реальний стан країни?
— Коли ми це робимо під час відкритого, відвертого спілкування з іноземними фахівцями й отримуємо і їхню оцінку наших проблем, то можемо успішніше рухатися вперед, залучати сюди інвестиції, оскільки для цього формується позитивне тло. Зараз ми, вперше в історії України, закінчуємо напружену роботу над Національним планом енергоефективності, що тривала півроку, й через тиждень до Києва приїжджає місія Світового банку спеціально для того, щоб остаточно узгодити й представити своєму керівництву цей документ.
ДЖЕРЕЛА РЕФОРМ
На нас чекає велика робота — місія буде в нас два тижні. Далі будуть певні внутрішні процедури Світового банку, й у травні на раді директорів СБ наш план можуть затвердити. У результаті за цією програмою ми отримуватимемо (не лише від СБ а й від інших міжнародних фінустанов) щороку до двох мільярдів дол. Але це, на жаль, іще не все. Аби виконати цю програму, нам потрібно на шість років 40 мільярдів, тобто 6,5 мільярда дол. на рік.
— А де їх узяти?
— Про це мусять подбати державний і місцеві бюджети. Ці гроші вже практично є. Хіба що цього року буде дещо менше — в межах чотирьох-п’яти мільярдів. Але вже з наступного року ця сума різко зросте.
— Це так звані поворотні гроші?
— Звісно. Навіть гроші, що виділяються з бюджету, повинні туди повертатися. Якщо на якусь програму бюджет дає гроші безоплатно, то вони, як правило, використовуються неефективно. А якщо передбачено повернення, хоча б непряме, опосередковане, то з’являється відповідальність. Наприклад, сьогодні бюджет дотує споживачів через низькі тарифи. Але зараз він дасть гроші на енергоефективність. У результаті знизиться споживання й тарифи можна буде підняти, тобто перевернути баланс — і все стає на свої місця. Причому жоден банк, жодна з міжнародних фінансових організацій не дадуть грошей на неефективні проекти.
ГОЛОВНА УМОВА
Усі заходи для енергоефективності мають бути високорентабельними. Це постулат №1. Авжеж, і економіка в цілому має бути рентабельною. Коли ми фінансуємо енергетику, наприклад вугільну промисловість або теплову генерацію коштом держави, то це свідчить про те, що це нерентабельна енергетика. Коли «Нафтогаз» замість сплачувати до бюджету податки сам перетворився на бюджетного утриманця, це свідчить про те, що він працює нерентабельно, а в державі, як наслідок, йде загасання економічних процесів, згортаються якісь її програми, зокрема й соціальні — втрачається державність.
— А від чого залежить рентабельність таких програм? Мені здається, що в цьому випадку все визначається чинним тарифом...
— Так, саме так. Біда в тому, що тарифи, як правило, встановлюються якимись обраними населенням людьми, мерами, депутатами місцевих рад. Це люди, обрані місцевими жителями. Вони обрали своїх депутатів і дали їм наказ: хай у нас будуть найнижчі в світі тарифи. Так воно й відбувається. Істина ж у іншому підході. Тариф має встановлювати той, хто відповідає за постачання ресурсу. Тому в проектах житлово-комунальної реформи передбачене створення національного регулювальника з виробництва й постачання тепла. А от за постачання тепла в будинок має відповідати місцева влада. Коли мережі діряві, а будинки не утеплюють, то виборці повинні знати, хто винен.
ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ
— Але якщо якась категорія населення потребує цільових дотацій, то їх слід давати не всім, а якимсь конкретним людям. Наше суспільство вже достатньо диференціювалося: когось можна зарахувати до середнього класу, хтось живе на низьку пенсію або, скажімо, втратив роботу, хтось задовольняється низькою зарплатою, але при цьому є й мільйонери, яким дотації, певна річ, не потрібні. А у нас олігархи, занесені до списку журналу «Форбс», сплачують за тим самим тарифом, що й незаможні, як бабуся, яка одержує 700 гривень пенсії.
— Але ж закладалися якісь відмінності залежно від обсягу споживання?
— За великим рахунком, усі платять однаково. Без відмінностей. Якщо, наприклад, багатодітна сім’я, де 15 дітей, споживає велику кількість газу, то вона й платить багато, стільки ж, скільки й олігарх. А якщо якийсь «не середній» бізнесмен поміняв усі вікна й двері й утеплив свій будинок площею, скажімо, 500 квадратних метрів, встановив тепловий насос або щось іще, то, зменшивши споживання газу, він мало за нього сплачує — нарівні з усіма іншими. Отже, має бути якась диференціація.
— А як роблять у розвинених країнах, наприклад, у Німеччині?
ІЗ КРАЩОГО ДОСВІДУ
— Там тариф для всіх однаково високий. Але сім’ї, які використовують енергозберігаючі технології, отримують дотації, споживаючи, якщо мені пам’ять не зраджує, менш як 70 кіловат на квадратний метр площі за рік. У нас же тарифи найнижчі. От як виглядають тарифи на газ (показує діаграму). Правий стовпчик — тариф для населення, лівий — для промисловості. Дивіться, в усіх країнах населення платить більше, ніж промисловість. У нас усе навпаки. Тариф для населення вп’ятеро менший за промисловий. Не може країна це дотувати. Приблизно те саме щодо електроенергії. Візьмемо Польщу. Там люди сплачують у чотири рази більше, ніж у нас.
— Аби закінчити тему Світового банку, скажіть, хто скільки грошей має виділяти на енергоефективність?
РОЗВАНТАЖЕННЯ БАЛАНСУ
— Загалом потрібно шість мільярдів гривень на рік. Один дає уряд, два ми можемо позичити в міжнародних фінансових організацій під високоефективні й рентабельні проекти, що гарантують повернення, аби потім не перенавантажувати держборг і, відповідно, держбюджет. А ще три мільярди, тобто приблизно половину необхідної суми, ми повинні отримати на вільному фінансовому ринку. Але його, звісно, треба спочатку зацікавити. Банку має бути вигідно давати людям кредити на енергозберігаюче устаткування, ну, скажімо, на теплові насоси. Під заставу того ж таки насоса.
— Чи реально зацікавити в цьому банки?
— Безумовно, їм для цього треба створити відповідні умови. Їх ми описали й повідомили свої пропозиції уряду. Я думаю, що вони можуть зазнати якихось змін, але все-таки будуть ухвалені. Тоді з’являється впевненість у тому, що програму, про яку ми говоримо, можна виконати. І, повторюю, тоді 2015 року ми досягнемо зниження енергоємності ВВП на 20%, у три-п’ять разів збільшимо вклад в енергобаланс країни альтернативних і поновлюваних джерел енергії. Завдяки цьому з балансу буде прибрано значну частину імпортованих енергоресурсів. Унаслідок цього відразу зміниться в позитивний бік сальдо торгівельного балансу, підвищиться стабільність національної валюти. І взагалі, я дійшов висновку, що програма енергоефективності — єдина з наявних у країні, що може створити в нас точку зростання, яка сприятиме її оздоровленню за всіма параметрами. Уже розроблені відповідні програми з усіх галузей, створюються регіональні програми. Коли область, район, будь-яке маленьке місто мають таку програму і включають її до плану соціально-економічного розвитку, виходить своєрідна економічна піраміда, й ми бачимо, скільки й на якому рівні треба ресурсів і в якому бюджеті що слід зробити. Це всім відомий програмно-цільовий метод. Програми в нас мали всі уряди, окрім того, що недавно пішов і якому не дали цього зробити — ні програм, ні цілей. Зовсім кепсько. А якщо нашу програму ухвалять, цілі визначать, як і кроки для їх досягнення, то можна буде працювати. Але все має бути реально. Якщо в якомусь місті програму ухвалили, а грошей для її реалізації, наприклад, на утеплення лікарні або дитячого садка у відповідному бюджеті не передбачили, то про яку енергоефективність можна говорити?
ПРИКЛАД ДЛЯ КИЄВА
— Адже ми не перші додумалися до такої програми? Напевно, в світі вони існували та працювали й до нас?
— Ми ознайомлювалися з відповідними програмами багатьох держав. Чим вищим є розвиток країни, тим детальніше розробляється програма, тим вона точніша. І кожна її складова під час виконання постійно моніториться. Я привіз із Нью-Йорка програму енергоефективності, розроблену під керівництвом мера Блумберга під назвою «Довгостроковий план зниження споживання енергії й емісії парникових газів». Тут на 60 сторінках усе розписано: що зробити, скільки й коли, як це фінансується, хто контролює і хто відповідає. А в Києві є така програма, ви про неї чули?..
— У Нью-Йорку теж дуже старі інженерні мережі...
— Так, там проблем з ними анітрохи не менше, ніж у нас. Крім того, там дефіцит теплових та інших енергетичних потужностей. А тому немає вибору: або ти розвиваєш мережі, будуєш додаткові підстанції, що надзвичайно дорого, або розробляєш і реалізуєш програму енергоефективності й розвантажуєш наявні потужності, заощадивши таким чином ресурси. До того ж, при цьому водночас борешся із забрудненням міського середовища й підвищуєш привабливість мегаполісу для туристів. Ще більше вражає Національний план дій з енергоефективності США до 2025 року. Ось одна з таблиць: послуги з постачання природного газу. Ця програма була розроблена для 14 штатів. Ми лише підходимо до цього.
— Американці теж покладають надії щодо фінансування не лише на бюджети країни, а й на приватні інвестиції?
— Безумовно, іншого шляху немає. Наша стратегія виходить з того, що приблизно 25% має фінансувати держава, ще 25% — міжнародні фінансові організації під держгарантії і 50% мають забезпечити приватні інвестори. Зрозуміло, що для цього потрібні сприятливі умови, які ще слід створити. Потрібна сприятлива, захищена програма енергоефективності й відповідна тарифна політика, що забезпечує, як я вже казав, рентабельність. Слід створювати зрозуміле інвесторам законодавче й нормативне поле, зрозумілі їм програми, тоді полегшується завдання залучення інвестиційних капіталів.
— А що ви побачили новенького в Нью-Йорку з погляду енергоефективності?
СЛАНЦІ Й НАМ ДОПОМОЖУТЬ
— Це був дуже короткий візит, я був лише в університеті. Але американцям, звісно, є що показати в цій сфері. Візьмемо так званий сланцевий газ, який тут починають широко використовувати. Їхній досвід для нас є особливо цінним, бо в Україні одні з найбільших запасів сланців у світі — це буре вугілля й «молодші» складові. У нас ці копалини практично не використовуються через відсутність технології. Програму щодо метану ми готуємо, а от щодо сланцю й так званого синтез-газу лише обговорюємо концепцію.
У США вугільним метаном займаються досить давно й уже вийшли на великі обсяги видобутку — за 2008 рік 55,5 мільярда кубометрів, а сланцевого газу — 57 мільярдів. Причому видобувати останній почали зовсім недавно — за 2006 рік даних іще не було. Але з 2007-го по 2008 рік видобуток збільшився більш як удвічі. Це серйозне джерело альтернативного палива навіть для такої країни, як США, яка споживає приблизно 650—700 мільярдів кубометрів газу за рік. Вочевидь, видобуток сланцевого газу там зростатиме й надалі... Судячи з того, що зараз там спостерігається бум видобутку, це високорентабельне виробництво, оскільки собівартість сланцевого газу, мабуть, нижча за собівартість природного, інакше його б просто не добували. Це ринкова економіка — там держава не дотує.
У мене вже є домовленість з новим керівництвом Мінвуглепрому розробити й у нас програму видобутку сланцевого газу. Я думаю, що новий уряд також займеться цією поки що практично не вивченою в нашій країні темою, хоча, повторюю, родовища сланців у нас величезні. Але поки навіть немає підтверджених наукових даних стосовно того, що добувати цей газ має сенс. Потрібні кошти на первинні дослідження. У новому бюджеті добре було б мати відповідний рядок, але я сумніваюся, що цього року він може з’явитися. Швидше за все, це буде наступного. Адже лише підтверджених запасів сланців у нас понад 100 мільярдів тонн.
БАТІГ І ПРЯНИК
— Повернімося до тарифної політики, зокрема, до тарифів для населення. Адже якщо промисловість якось стимулюється до економії енергоресурсів, то, на мою думку, треба й населення мотивувати в цьому питанні.
— Згоден і навіть упевнений, що населення має бути одним з головних учасників процесу енергозбереження. Адже воно — один з найбільших споживачів (на нього припадає приблизно 30% усіх використаних у країні енергоресурсів). У цьому секторі — величезний потенціал зростання енергоефективності. Якщо населення не братиме участі в реалізації нашої програми та Національного плану дій, то визначені в них цілі не будуть досягнуті. Це однозначно. А його мотивація може йти різними шляхами. Люди мають розуміти, що, впроваджуючи енергозберігаючі технології, вони підвищують якість стандартів власного життя. Якщо ви обладнали свій будинок або квартиру сучасними енергозберігаючими вікнами й дверима, утеплили стіни, то ви не лише зменшили втрати тепла, а й підвищили комфортність свого житла. Більше того, ви підвищили його капіталізацію. Але й тут без мотивації не обійтися. Як роблять у Європі? Якщо ви встановили на даху свого будинку сонячну батарею, то держава видає вам, згідно з розрахунком, якийсь бонус. Бо вона частково звільняється від обов’язку постачати вам цей енергоресурс і витрачати на це дорогий імпортний газ, а також утримувати відповідні інженерні мережі. Ми теж включили до програми заходи з мотивації населення на установку теплових насосів або, скажімо, утеплення будинків. Але можна отримувати від держави й прямі дотації на енергозберігаючі технології. У нас цього поки немає. Але це питання зараз порушується й розглядається.
А ще в роботі з населенням, безумовно, величезну роль відіграє правильна тарифна політика. Якщо вище ми говорили про заходи, які можна прирівняти до пряника, то тарифи — це вже батіг. Гармонійне поєднання цих стимулюючих заходів і дасть нам шуканий результат. Проблема тут у тому, що населення в нас здебільшого не дуже забезпечене й без допомоги держави нереально змусити його працювати на енергоефективність за свій рахунок. Отже, держава повинна взяти на себе частину витрат на санацію житлових будинків Це для нас є програмою №1. Тому що в будинках, де живуть наші люди, втрачається 60% виробленого тепла! Уявляєте, якби ми утеплювали будинки й стіни стали б непроникними для тепла, нам можна було б відмовитися від 60% котлів і тепломереж. На що в нас витрачаються гроші? На заміну котлів. На ремонт мереж, куди йдуть шалені гроші. І це лише для того, щоб потім 60% виробленої енергії викинути через стіни, вікна й дахи. Далі слід проаналізувати всі схеми теплопостачання, щоб зробити їх оптимальними й зменшити втрати під час транспортування тепла. І лише після цього має сенс займатися сучасними технологіями виробництва й транспортування тепла. Усе разом це дозволяє різко зменшити втрати тепла в комунальному секторі. І тоді, знаючи, що споживач удвічі скоротить витрати енергії, можна буде вдвічі підвищити тариф. І через це ніхто не постраждає — всі виграють, бо в квартирах стане тепліше.
