Фінансова криза, що зародилася в Сполучених Штатах Америки й зачепила практично всі країни світу, примусила державних лідерів «усіх часів і народів» шукати спільного плану порятунку. «Велика вісімка», а потім «Велика двадцятка» зайнялися розробкою комплексного підходу до подолання кризових явищ, оскільки їхні економіки значно інтегровані одна в одну. Чи варто Україні наслідувати їхній приклад і при підготовці антикризового пакету заходів більше уваги приділяти потенціалу українсько-російського партнерства як чиннику подолання фінансової кризи? Про це та багато іншого «Дню» розповів директор Інституту економіки Російської академії наук Руслан ГРІНБЕРГ.
— Яким чином Росія може допомогти Україні подолати наслідки кризових явищ в економіці?
— У цій кризі існує певний коридор можливостей. Останніми роками ми говорили про несталу співпрацю, але насправді ніякої інтеграції між нашими країнами немає. Україна взяла курс на Європейський Союз, а в нас немає такого курсу й не повинно бути. Сьогодні що ми пожинаємо? Плоди напрочуд неефективної моделі розвитку економіки, й у цьому обидві країни схожі. Нас об’єднує спільне лихо. Ми починали реформи, щоб облагородити економіку. Зробити її диверсифікованою, модернізованою — в цьому полягало головне завдання. Двадцять років минуло, багато інституційних реформ провели, але найбільша поразка наших країн у тому, що ми примітивізували свої економіки. У нас менш розвинене машинобудування, менше обробляючої промисловості, мало високотехнологічних галузей. Ми всі, на жаль, залежимо від зовнішнього попиту: Україна випускає три—чотири товари, Росія — сім—вісім. Ось, власне кажучи, й уся історія. Тому, коли зовнішній попит зростає, коли ціни на енергоресурси і на метали, добрива, хімічні товари зростають — все добре, а падають — усе погано.
Тепер ми повинні свої економіки диверсифікувати. Що це означає? Спробувати налагодити кооперацію з виробництва готових виробів у комерційних масштабах і в конкурентоспроможному вигляді. Ось це і надає нашим країнам великих можливостей, тому що ніхто інший ні нам, ні вам не дасть таких варіантів.
Росія повинна ініціювати комплексну програму науково-технічного облагороджування й освоєння наукових досягнень, і вона не повинна примушувати нікого до цього. Вона повинна створити пільговий режим для взаємного співробітництва, спеціалізації, кооперації в секторах авіації, атомному машинобудуванні й інших.
— Тобто дві країни мають піти на поступки одна одній?
— Звичайно. Треба зрозуміти, хто робить фюзеляжі, хто мотори, і спробувати дотримуватися цього, адже в кінцевому результаті ми отримаємо виграш. Це не гра з нульовою вартістю, що нам буде краще, а вам — гірше. Ось це важливий імператив україно-російського співробітництва, інакше в іншому випадку все розвиватиметься в режимі животіння. Тобто будуть повільно вмирати наші взаємодії радянського типу і, зрештою, будуть двосторонні відносини, але не буде структурного повороту у бік облагороджування економіки.
— Які галузі є найпривабливішими для обох країн?
— Машинобудування, транспортне машинобудування, літакобудівна, атомна сфера й легка промисловість. Тут не зашкодила б зона вільної торгівлі. Ми могли б зробити спільне виробництво, наприклад, транснаціональні корпорації. Ми маємо приблизно однотипні економіки. За часів СРСР Україна була дуже розвиненою країною. І зараз ми знаходимося в однаковому положенні, а розширення наших ринків лише додасть їм ефективності. Треба розширювати наші власні економічні простори. На жаль, ми не вийдемо на рівень митного союзу, тому що він передбачає вже наднаціональні органи, а вони є тільки в ЄС. Ви не можете одночасно просуватися до ЄС і мати зону вільної торгівлі з Росією.
— Що за конкретні форми взаємодії можуть бути між Росією й Україною для того, щоб сприяти успішному розвитку економік?
— Існує державно-приватне партнерство на національному рівні, а треба зробити його на міжнародному рівні. Це означає, що треба створити цільові програми, які б фінансували обидві сторони в інтересах внутрішнього ринку українців і росіян.
Україна повинна ухвалити закон про державно-приватне партнерство і потім обидві сторони повинні пов’язати свої пріоритети. Більшою мірою в неналагодженні відносин винна Росія, тому що вона не може визначитися з цими пріоритетами: суду або нантехнології. А тут необхідний суворий вибір пріоритетів. Тоді б українці могли самі вдало виробляти деталі, малий бізнес можна було б задіяти в цей процес. Росія повинна запропонувати широку програму облагороджування своєї структури економіки, а потім Україна до неї може підключитися як найближчий, не політичний, на жаль, а економічний партнер, який би міг брати участь у російських проектах.
— Розкажіть про головні бар’єри непорозуміння між двома країнами?
— Головний бар’єр налагодження тісніших україно-російських відносин — невіра в те, що цей процес може закінчитися успіхом. Вони (Україна та Росія. — Авт.) самі не вірять у щирість своїх намірів. Зараз усі вважають, що все добре, адже ціни на сировину зростають і вже не до цього. Усі самотужки справляються, всі такі круті, багаті, хороші, але як ціни впали — знову не до цього, тому що рятуйтесь, хто може. І знову не до взаємовигоди.
— Зараз багато говорять, що не працює Єдиний економічний простір. Як це можна виправити?
— Дуже багато вилучень. Треба прибрати вилучення та бар’єри для руху товарів, послуг і капіталів, а ось тут з’являється багато різних питань: туди ми не пускаємо, туди пускаємо. І все це не підкорюється загальним правилам, кожний випадок окремий. Ще — багато корупції.
— Що тоді робити?
— Потрібна ясна політична воля з обох сторін. Із боку Росії потрібна чітка та зрозуміла програма комплексної перебудови економіки, а Україна повинна прагматично полічити свої витрати та вигоди та приєднається до цих проектів. І з іншого боку вона також може отримувати те, що треба для модернізації її економіки. Ми повинні закінчити епоху молодшого та старшого брата. Все, досить. Росіяни до кінця не можуть зрозуміти, що українці стали незалежними та самостійними. Українці до кінця не можуть зрозуміти, що росіяни їм не шкодять, у них свої інтересів повно, і не треба всі невдачі пов’язувати з Росією. Це все інерція забобонів.
— Коли дві країни будуть готові до цього?
— Я гадаю, що російський уряд готовий, черга за вами. Але у вас же політична криза, і в цьому сенсі важко щось вирішувати: тут різнонаправлені інтереси. Я не прихильник російської моделі, тому що в Росії лише зовні здається, що все гаразд — коли авторитаризм, коли є два вожді та жорсткі порядки. Насправді я прихильник демократії, обговорення, тоді ймовірність допущення помилки зменшується. У цьому плані Україна мені більше подобається.
— Ви сказали, що закінчується епоха молодшого та старшого брата, що піде за нею?
— А далі буде ера здорового прагматизму. Здоровий прагматизм — це ретельне зважування вигод і витрат кожного спільного проекту. Ну, раз уже підписали, то треба його реалізовувати. На відміну від попереднього 15-річчя, після створення Співдружності Незалежних Держав, багато було підписано різних паперів, договорів. Але все це так ні чим і не скінчилося.
— Яким ви бачите економічне майбутнє України через пару років?
— Україна у важкій кризі, але я сподіваюся, що вона вийде з неї. Дуже сподіваюся, що ви правильно скористаєтеся грошима Міжнародного валютного фонду. Це дуже важливо. І мені дуже хочеться, щоб ви подолали девальваційну паніку на гривню. Важливо зберегти курс гривні стабільнішим, не обвалювати його, а то ціни підвищаться. Я бачу Україну в майбутньому демократичною та сильною країною, яка адекватно відповідатиме на російські економічні сигнали та знаходитиме зони фактичної солідарності. Зон вільної солідарності також багато, я про них говорив вище. Про політику не говоритиму — адже це дуже важка історія. Але скажу, що якщо Україна надумає вступати до НАТО, то їй це варто робити разом із Росією. Це дуже важливо.
— Ви гадаєте, що Росія на це піде?
— А чому не піде? Росія піде, вона хоче туди давно, але НАТО не хоче. НАТО не хоче, тому що ми там все взірвемо, адже воно і так неефективно працює.
