Cолома, цукровий буряк, рапс, соя, соняшник... Науковці впевнені: у найближчому майбутньому все це дозволить відмовитися від використання значної частки нафти і газу для виробництва енергії та автомобільного палива. Якщо років із двадцять-тридцять тому у цієї ідеї було більше опонентів, ніж прихильників, то сьогодні ситуація кардинально змінилася. Європейські країни наввипередки фіксують у своїх планах енергетичного розвитку від 10 до 60% на «альтернативку».
УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ
Біопаливний бум у нашій країні має свої особливості. За останні три-чотири роки фермерські господарства захопилися ідеєю вирощування сировини для цього палива (кукурудза, ріпак, соя). Чи не найбільше вирощують рапс, посіви якого дотує держбюджет.
Нещодавно перший заступник міністра аграрної політики Юрій Лузан повідомив, що сільські господарства намолотили 2,9 мільйона тонн рапсу. Експортувати планують як мінімум 2,5 мільйона тонн. Цьогорічний рапсовий урожай удвічі перевищує минулорічний. Але й такий результат в експертів захоплення не викликає. Мовляв, рапсові пожинки збільшуються не за рахунок урожайності культури, а завдяки збільшенню його посівних площ: з 820 тисяч гектарів у 2007 році до 1,540 мільйона гектарів у 2008 році. Прикро, але факт: на світових ринках Україна знову в ролі сировинного придатка.
Насправді ж ресурсна база країни при розумному підході без проблем дозволяє виробляти два основні види екологічно чистого палива: біодизель та «Біо-100». Найперспективніше, на думку фахівців, для України — це виробництво «Біо-100» (замінник бензинів марки А-95 та А-98). Перші успіхи у цьому напрямку намітилися у Чернівцях, де в квітні 2008 року під брендом «Енергетичні стратегії та біотехнології» відкрилася перша в Україні та країнах Східної Європи спеціалізована біопаливна АЗС з продажу «Біо-100». У компанії вже п’ять заправок. Восени 2009 року компанія планує запустити у Чернівцях завод із виробництва біопалива потужністю 9 тисяч тонн «Біо-100» на місяць. При цьому літр альтернативного пального для «залізного коня», за словами виконавчого директора компанії Михайла Лабутіна, коштує на 40-50 копійок дешевше за нафтові аналоги.
Головний бар’єр для масовості «Біо-100» на українських АЗС — державна монополія у спиртовій галузі. «У нас не врегульовані відносини з «Укрспиртом» (уряд вже його ліквідував та замінив відповідною Державною службою при Міністерстві аграрної політики. — Авт.). Він — монополіст з виробництва біоетанолу. Нікому більше його не можна ні купувати, ні виробляти без сплати акцизу», — розповідає «Дню» генеральний директор ТОВ «ОРІАНА-ГАЛЕВ» Віталій Слободяник. Якщо ж купувати з акцизом, то загалом вартість літру біоетанолу коштуватиме 25 гривень (5 гривень власне біоетанол, плюс акциз 20 гривень). А з нього ж виробляти бензин. Чи буде тоді його ціна конкурентною на ринку?
Не можна прямо, вирішили наші підприємці, то підемо в обхід. Нині «Біо-100», яке продається на вітчизняних АЗС, завозиться переважно з Молдови. Чому? Логіка такого розрахунку проста: українським резидентам продавати біоетанол без акцизу спиртзаводи не можуть (відтак і економічний зиск при виробництві палива зникає), але така норма не стосується нерезидентів. Ощадливі українські бізнесмени купують спирт на молдовську компанію, далі вивозять на експорт без акцизу біоетанол, економлять на цьому гроші, потім на молдовських підприємствах змішують його з рештою добавок, роблять бензин та завозять його до України як бензин альтернативний, уникаючи при цьому сплати високих податків.
Спростити процедуру виробництва «Біо-100» у країні може ухвалення парламентом законопроекту «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України щодо сприяння виробництву та використанню біологічних видів палива». У ньому, зокрема, пропонується дозволити виробляти біоетанол підприємствам будь-якої форми власності, аби була ліцензія на таку діяльність. Видавати її, за законопроектом, буде вповноважений Кабміном орган.
За такий варіант ратують і спиртовики. Їх до цього примушує саме життя. Сьогодні спиртзаводи можуть виробляти 65 мільйонів декалітрів спирту щорічно. Натомість використовують існуючі спиртові потужності наполовину. Такі перспективи підсилює і щорічне зниження обсягів виробництва спирту. Так, за січень—липень 2008 року «Укрспирт» виробив спирту на 7% менше у порівнянні з минулорічними показниками. Небажання держави випускати спиртові віжки зі своїх рук врешті-решт обертається для неї самої втратою енергетичних бонусів. Щонайменше 20% від загального споживання бензину у країні можна отримати саме за рахунок невикористаних спиртових потужностей. Чи враховуватимуть це народні обранці, голосуючи за згаданий законопроект?
Тим часом може трапитися так, що після прийняття законопроекту біоетанольні плани підкосить ще не одна проблема. Перша з них — це брак сировини (цукрового буряку та меласи). Цукрозаводи вже не перший місяць б’ють на сполох, мовляв, цьогорічні солодкі посіви дуже скоротилися. Натомість спиртовики заспокоюють: навіть за нестачі буряку частину спиртових підприємств можна перевести на цукор-сирець. Але тут з’являється фактор економічної доцільності (про це «День» вже писав): якщо врахувати 50% мита на сирець, який завозиться понад встановлену СОТівськими правилами норму, то вироблений з нього біоетанол буде дорожчий від отриманого з меласи.
Ще одна проблема може з’явитися через необхідність дооснащувати цукрові заводи спеціальною технологією підготовки переробки буряка або ж із впровадженням нової технології виробництва біоетанолу. Викликає певні запитання й суперечки між виробниками біопалива та сертифікаторами бензину на тему: проводити модернізацію для двигунів, які споживають таке пальне, чи ні. «Досвід показує, що для сучасних авто цього робити не потрібно. А там, де звичайні двигуни (карбюраторні або старого типу), — для них переробку слід робити», — говорить один із експертів «Дню».
На думку директора випробувального центру паливно-мастильних матеріалів «НТУ» Миколи Худолія, головна причина нерозвиненого ринку біопалива в країні — це не вирішені вчасно технологічні питання. Раніше, додаючи до бензину невелику частку спирту, отримували нестабільне паливо: воно боялося води, атмосферної вологи. Звичка ж розбавляти бензин водою тут далася взнаки. Як наслідок, у багатьох продавців біопаливо почало просто розшаровуватися. «Оце та технологічна умова, яка у наших реаліях з низькою культурою зберігання та транспортування нафтопродуктів стала вирішальною», — говорить експерт. Сьогодні ж, за його словами, розроблено інший підхід до рецептури палива, і це головне для розвитку біопаливного ринку.
Запуск іншого варіанту української «альтернативної» незалежності — виробництва дизпалива — стримує не менше проблем. У європейських країнах виробники біодизелю отримують грошову компенсацію зі спеціальних екологічних фондів. Крім того, і виробники, і продавці такого палива мають преференції у сплаті акцизу: чим більший відсоток біопалива — тим акциз менший. Ще один важливий стимул у Європі — обов’язкове додавання 5% біодизелю до звичайного дизпалива. У нас же сильне нафтове лобі, слабке виконання екологічного законодавства та практично відсутнє податкове стимулювання — створюють головні перепони для розвитку «альтернативки». Виробництво в Україні біодизелю стримує ще й дорога сировина. Українські фермери продають рапс західним покупцям, які за рахунок великих держдотацій можуть заплатити за нього більше.
Ціна на масло, яке потрібне для виробництва біодизелю, сьогодні вищі, ніж на звичайне дизпаливо на заправці. Тому з економічної точки зору біодизель не може конкурувати зі звичайним нафтовим дизелем, пояснює Слободяник. Чому так, якщо в Україні колосальними темпами нарощують посіви рапсу? Все просто: масло закуповують із-за кордону, бо в Україні його не виробляють. Якщо ж виробляти його вдома, то ціна буде вдвічі менша.
ЯК СТВОРИТИ РАЙ ДЛЯ «АЛЬТЕРНАТИВКИ»?
Хоча б частково отримати енергетичну незалежність з допомогою використання нетрадиційних видів палива Україна може, переконані експерти. Щоб на АЗС з’явився біодизель вітчизняного виробництва, потрібно обмежити вивіз технічного масла рапсу з країни, ухвалити закон, яким дозволяється виробляти дизпаливо тільки за європейським стандартом та дати податкові преференції. Для випуску ж «Біо-100» досить розібратися з виробництвом біоетанолу.
Урядовці на чолі з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко пропонують учасникам ринку розробити та подати їм на розгляд законопроект, який пропише всі необхідні преференції для вітчизняних виробників. Зокрема, спрощену процедуру отримання землі під будівництво таких заводів та держкомпенсацію відсоткових ставок за кредитами під їхнє будівництво. Щоправда, натомість прем’єрка пропонує запровадити обмеження на посів олійних. «Всім хочеться експортувати рапс... Давайте домовимося, що рапс, наприклад, чи сою сіють тільки ті, хто може їх переробити в Україні та віддавати біопаливо Україні», — говорить вона.
Останні ж події у світі доводять важливість швидкого розплутування клубка альтернативних питань. «Частина тих проектів, про які ми багато говорили, у тому числі й енергетичної тематики, сьогодні можуть набути нову актуальність, оскільки те, що відбулося на Кавказі, свідчить, наскільки важливо мати сьогодні диверсифіковану енергетичну політику», — наголосив на одному зі своїх виступів Президент України Віктор Ющенко.
СВІТОВИЙ КУРС ЗМІНЮЄТЬСЯ?
Доки в Україні розплутають клубок «альтернативних проблем», може так статися, що це вже буде неактуально. Ера біопалива ризикує закінчитися так само раптово, як і розпочалася. У світі все частіше лунають слова: «Останній шматок хліба забирається у голодних, щоб виготовити пальне для багатіїв!».
Нещодавно відбулася спільна доповідь Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) і Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Головний тезис виступу зводився до невідворотності у найближчому майбутньому загрози продовольчої кризи на планеті у зв’язку зі значним зростанням цін на продукти харчування.
На думку світових фахівців, до 2017 року свинина та яловичина здорожчають на 20%, рис — на 30%, пшениця, кукурудза та сухе молоко — на 40—60%, а рослинна олія — на 80%. Головні причини глобального росту цін вони пояснюють засухами, поганими погодними умовами. Але навіть неозброєним оком видно, що левову частку цінового буму спровокують зернові. У доповіді підкреслюється, що найбільший попит на сільськогосподарську продукцію викликаний необхідністю закуповувати сировину для виробництва біопалива. Коментарі зайві...
За словами ж голови Всесвітньої продовольчої програми Жозетте Шіран, ООН виділить додатково $1,2 мільярди на допомогу 75 мільйонам людей у 60 країнах, які найбільше постраждали від подорожчання продуктів. А генсекретар ООН Пан Гі Мун у свою чергу додав, що необхідно провести додаткове дослідження для визначення впливу швидкого розвитку біопалива на зростання ціни продовольства.
Стурбованість світового товариства такими питаннями цілком виправдана. Збільшення чисельності населення на Землі наразі невпинне. Задовольняти ж такими темпами їхні апетити аграрний сектор не зможе. Через зміну аграрних пріоритетів частка земель під рапс, кукурудзу, цукрову тростину з кожним роком у всіх країнах зростає. Пшеничні площі хоч і займають одне з провідних місць у агарному секторі, але велику кількість зерна теж віддають на біопаливо. У цьому контексті не такими вже й примарними видають заяви деяких експертів-скептиків, що на тлі браку продовольства слід очікувати війн та зростання економічної нестабільності у багатьох країнах світу...
