Ось уже рік громада Білої Церкви живе у стані морального терору. Автор нічних жахіть городян — компанія «Євро Фінанс ЛТД», що хоче збудувати в місті сталепрокатний завод. Не буду вдаватися в деталі. Мова не про особу інвестора, економічні, політичні чи екологічні аспекти проблеми. Мова про методи, якими інвестор хоче отримати бажане.
Коли я прийшла підтримати акцію проти будівництва екологічно небезпечного й економічно невигідного для жителів міста будівництва, мене, як і багатьох присутніх, охопило щире здивування. Насамперед, через масовість заходу як на таке спокійне й консервативне місто. Але, не в останню чергу, і через те, що на акції була присутня непомірно велика (як на Білу Церкву) кількість «прихильників будівництва заводу». Після першого шоку до людей приходило розуміння того, що цими «прибічниками заводу» є приїжджі.
Вони ходили виключно групами. Причому кожна з них мала добре проінструктованого керівника. Прохання показати паспорт чи інші документи, які б засвідчували право цих осіб брати участь у міському заході, залишалися безрезультатними. Умовно цих людей можна поділити на декілька груп. По-перше, це молодесенькі дівчата приблизно 16—20-річного віку. По-друге, молоді хлопці дещо старші за дівчат. Нарешті, люди старшого віку. Багато — у стані легкого алкогольного сп’яніння. Якщо дівчата були не агресивними й, навіть, переляканими, парубки — помірковано агресивними, то старші люди — злими і убого вдягненими. Запам’яталася групка «бабусь» із синцями на руках, яка здіймала галас на підтримку заводу й одночасно курила цигарки та пила пиво. Невже це і є майбутні працівники заводу? Уперше за своє життя я побачила таке велике скупчення людського шумовиння.
Невже помаранчева революція породила монстра — безпринципних людей, які за гроші ладні на все? Чи, можливо, революція тільки вказала на ще один, до того ж легкий, спосіб заробляння грошей... Можливо, аморальність людей стала наслідком їхньої зневіри у світлі ідеали революції? У даному випадку показовим є те, що такі методи вирішення питань почали застосовуватися не лише в столиці, а й у малих містах.
Дуже прикро, що репортери «5 каналу», який висвітлював подію в розділі бізнес-новин, не перейнялися болями білоцерківців. Навіть не поцікавилися пропискою тих «прибічників заводу», у яких брали інтерв’ю. Звичайно, у Білій Церкві є люди, які підтримують ідею будівництва заводу. Однак, їх дуже мало. І вони не є агресивними. Зважаючи на те, що практично всі місцеві ЗМІ обслуговують потреби інвестора, взагалі дивно, що таких людей небагато. Адже майже щодня віце-президент «Євро Фінанс ЛТД» пан Валентин Макаренко обіцяє створити в Білій Церкві Швейцарію. Це не моя гіпербола, а пряма обіцянка пана Макаренка. Агітатори інвестора так грамотно ведуть кампанію, що навіть підготовленому (у сенсі освіти чи широти кругозору) слухачеві важко не повірити, що в Білу Церкву дійсно прийшов інвестор-рятівник, який понад усе прагне створити європейську оазу в окремо взятому українському місті.
Проте, методи інвестора не є європейськими. Чи таки європейськими? За умов існування громадянського суспільства у країнах Західної Європи люди мають змогу відрізнити зерно від полови, у них є механізми захисту своїх інтересів. А чи мають їх білоцерківці?
Тут доречно згадати захисників білоцерківської громади. Назвати хоча б першого заступника мера, лідера БЮТ у Білій Церкві Віктора Росоху. Для мене показовим є те, що лише за декілька днів до проведення згаданої акції Росоху, який разом з місцевими підприємцями був одним з її ініціаторів, почали звинувачувати у прагненні отримати від інвестора хабар у розмірі 4 мільйона євро, а також поширювати чутки про його темне минуле. Якщо перше звинувачення висувала міфічна робітнича громада Білої Церкви, до речі, на листівках помаранчевого кольору й із гаслом «Ми не бидло!» (такий собі чорний піар), то інші обвинувачення були відверто анонімними. Варто зазначити, що будівництво заводу підтримують, насамперед, комуністи й Партія регіонів. Цікаво, що до початку червня в церквах Української православної церкви Московського патріархату велася агітація проти будівництва заводу, а сьогодні ця проблема священиками замовчується. У ці дні ми також побачили хто такі насправді українські зелені. І переконалися, що тільки БЮТ активно виступає проти заводу, а інші помаранчеві сили не докладають до цього достатніх зусиль. Про це страшно писати. Раптом завтра мене звинуватять у всіх смертних гріхах. Або зроблять пропозицію, від якої я не зможу відмовитися. У Білій Церкві їх зробили багатьом.
Інвестор обіцяє хліб у майбутньому й витрачає гроші на видовища та людське шумовиння сьогодні. Цілком очевидно, що він, не дивлячись на спротив громади, вирішив іти до кінця.
Спаси, Господи, Білу Церкву в милості своїй, щоб вона залишилася білою, щоб любов небагатьох зломила владу грошей у державі, де не існує громадянського суспільства, хоча б тому, що немає механізмів його захисту.
