На Харківській бісквітній фабриці запущено автоматичну лінію для виробництва вафельної продукції. Її потужність - 5 тонн виробів за добу. Людські руки торкаються продукту лише на стадії його упакування, все інше роблять машини.
Це повідомлення, загалом пересічне для застійних часів, сьогодні звучить якось підбадьорливо. Нехай таких підприємств, як "бісквітка", котрі стабільно працюють і щось запроваджують, поки що небагато, однак вітчизняний виробник живий. Попри всі обіцянки властей його підтримати.
Аби купити цю лінію, фабрика провела переговори з кількома зарубіжними постачальниками. Замовлення передбачалося солідне, тож свої послуги запропонували дві німецькі фірми, англійська й австрійська. Зупинилися на пропозиції австрійців (фірма "HAAS", яка на світовому ринку контролює 75% поставок кондитерського устаткування), хоча ціна була не найменшою. Директор "бісквітки" Алла Коваленко полюбляє повторювати, що "дешева рибка - погана юшка". А керівництво фірми, дослідивши кредитну історію цього харківського підприємства, не зажадало цілковитої попередньої оплати, а поставило устаткування на виплат. Продукцію лінія дає вже сьогодні, а розраховуватиметься за неї "бісквітка" до лютого наступного року. Про такі умови може мріяти кожен вітчизняний виробник. Але щоб утілювати такі мрії в життя, слід заздалегідь поклопотатися про "кредитну історію", оскільки і "вдома" кредит неможливо одержати без надійної репутації. "Вафельну" лінію "бісквітка" придбала також і за рахунок кредиту харківського "Реал-банку". З ним підприємство співробітничає вже п'ять років, позики повертає своєчасно, тож і кредитна ставка була помірною - 20% річних.
Алла Коваленко - категоричний супротивник інвестицій, слідом за якими йде втручання інвесторів у політику підприємства. Як приклад вона наводить Харківську тютюнову фабрику, контрольний пакет акцій котрої придбала корпорація "Філіпп Моріс". Приклад не з найгірших, бо після цього справи тут пішли добре: не лише виробництво модернізували, а й неабияк підняли зарплату працівникам. Та й споживачі, здається, виграли: харківська "Ватра" змінилася зовні й перестала бути братовбивчою хімічною зброєю, якою її вважали до цього. Проте керівництво на фабриці тепер американське, основна продукція також: "Честерфілд", "Бонд", "Союз-Аполлон". Коротше, хто платить...
З початку приватизації бісквітна фабрика також була акціонерним товариством відкритого типу. Частину акцій купив колектив за свої ваучери та "живі гроші", на викуп пішли власні кошти підприємства, але певну частку пакету викинули на вільний продаж. Нічого доброго на фондовому ринку акціонерне товариство від цього не мало. Тим паче, що всі надходження від продажу акцій відразу з'їдала тодішня інфляція. Зате до керівництва почало надходити стільки пропозицій від інвесторів (переважно зарубіжних), що Алла Орестівна завагалася. Саме тоді на фабриці носилися з ідеєю придбати лінію для випікання й упакування бісквітів для шкільних сніданків і гроші були конче потрібні. Беріть, казали інвестори, випікайте! Але, ясна річ, слідом за поставками необхідного устаткування ішли права на частку власності. І тоді загальні збори акціонерів вирішили внести зміну до статуту: відкрите акціонерне товариство перетворити на закрите.
Декотрі харківські економісти засудили цей крок як регресивний. Як, мовляв, можна відмовлятися від додаткових інвестицій, надто іноземних, адже це таке благо! Автор цих рядків, каюся, також вважав: "закриття" товариства є не що інше, як прагнення керівництва втриматися на своїх місцях, а в разі успіху не випускати з рук прибутків. Справді, яка різниця - брати в банку кредит під відсотки чи випустити пакет акцій на таку ж суму, продати його й забезпечити той самий відсоток на дивіденди?
Але згодом ця думка розвіялася. По-перше, Алла Коваленко й уся її команда цілком справляються з управлінням підприємством, отже, їм немає чого боятися за свої місця. А по-друге, "бісквітка" стала в Харкові своєрідним центром формування ідеології вітчизняного виробництва харчових продуктів. Іще за союзних часів у цій галузі вельми неохоче застосовували ненатуральні консерванти, барвники, упаковки. ГОСТи зайву хімію в їжу не допускали. Тож харківські продукти були не яскравими, зате натуральними, а відтак - корисними для здоров'я людини.
Тим часом на ринку почало з'являтися багато продуктів із синтетичними консервантами. Якось на базарі працівники фабрики придбали імпортне печиво. На упаковці було написано: термін зберігання - 2 роки. Печиво віддали на аналіз. Результати засвідчили: цей продукт більше шкідливий, аніж корисний. Але випускати його, мабуть, вигідно. А якщо інвестор, прийшовши на фабрику, схоче працювати на великі прибутки? Тож "закриття" акціонерного товариства "Харківська бісквітна фабрика" було політичним кроком, спрямованим на захист здоров'я громадян України.
Невдовзі на фабриці запровадили лінію для виробництва бісквітів (їх продають у яскравих целофанових пакетах по шість шматочків, кожен з яких упакований окремо: великий пакет - сніданки на весь шкільний тиждень) і пізніше запустили нове вафельне виробництво. Загалом, свої фінансові проблеми розв'язали без додаткових емісій. Зате від вибраної лінії на збереження добрих вітчизняних традицій не відійшли ні на крок. Недавно "бісквітка" вийшла у фінал національного конкурсу, що його проводить Українська асоціація якості. Із числа "солодких" підприємств на фініш також вийшов львівський "Світоч". Алла Коваленко переконана, що вітчизняний виробник харчових продуктів на нашому ринку має перемогти зарубіжного виробника. На її думку, це питання моралі, а не прибутку.
