Учора парламент сказав «так» «газово-флотським» домовленостям, які були досягнуті в ході візиту в Україну президента Російської Федерації Дмитра Медведєва. Нагадаємо, що результатом зустрічі глав двох держав стало підписання доповнень до контракту із постачання природного газу між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» від 19 січня 2009 року. Україна отримала газову знижку в розмірі 30% в обмін на продовження терміну перебування Чорноморського флоту в Криму ще на 25 років із правом продовження цього терміну на 5 років. За словами представників влади обох держав, харківські домовленості — безпрецедентні та архіважливі й для України, і для Росії. Тим часом експерти попереджають, що нові газові доповнення мають багато «підводних каменів», про які українське суспільство ще не чуло з вуст перших осіб. Про деталі та можливі наслідки нинішньої газової дипломатії «День» запитав директора енергетичних програм центру «Номос» Михайла ГОНЧАРА.
— Як ви оцінюєте нові газові домовленості? Наскільки справдилися ваші очікування і прогнози?
— Українська економіка стане ще більш залежною від газового настрою Росії. Нові газові домовленості мають дуже негативний сигнал для країни, і вимірювати їх ефективність тільки вигодою для конкретної галузі економіки не варто. Платою за тимчасово здешевлений російський газ стали довгострокові інтереси підвищення енергоефективності економіки та її конкурентоспроможності. Стимулюється прив’язка до здешевленого газу, пролонгується ефект газонаркотичної залежності. У результаті цього не здійснюватиметься модернізація підприємств промисловості, загальмується інвестування в збільшення обсягів видобутку власного газу, а питання впровадження альтернативної енергетики стане другорядним. Поставлено хрест і на членстві в НАТО, бо позаблоковість з іноземною військовою присутністю виглядає фальшиво й кумедно.
Слухаючи хвалебні оди на честь отримання газової знижки, не слід забувати також, що суть раніше укладених газових контрактів від 19 січня 2009 року, не змінилася. До них підшили тільки додаток про знижку та відмову від стягнень. Але в цілому дух невигідного для України контракту зберігся, і ризик, що Росія у зручний момент може відмовитися від знижки під тим чи іншим «обѓрунтованим» приводом, теж залишається.
Отже, нові газові домовленості не гарантують дешевого блакитного палива в майбутньому. Ніхто не знає, що буде у відносинах Росії та України в найближчі 2 — 3 роки. А контракти, нагадаю, розраховані на 10 років, додаткова ж угода по ЧФ — до 2042 року. Просто Росія через свого газового монополіста ще більше посилила газову і не тільки газову залежність України.
— Але ж українські підприємства отримали дешевий газ, що підвищить їхню конкуренцію, та економіка швидше відновиться після падіння.
— На мій погляд, проблему збиткових або передзбиткових підприємств варто розглядати не з офіційно-деларативної точки зору. Насправді збитковість тих чи інших підприємств далеко не завжди означає реальний стан речей. Просто їхні власники не хочуть платити податок із прибутку державі або ж дивіденди (у випадку підприємств із державною формою власності). Тому маніпулятивно показується збитковість, спричинена ніби-то винятково високою ціною на енергоносії.
У час кризи лунало багато заяв, що зупиниться більша частина підприємств через дорогий газ. Насправді питома вага газу в кінцевій продукції, наприклад, металургії становить приблизно 1/15, тобто близько 7%. Така частка газу не є визначальною у ціні металопродукції. Проблема металургії була не у високих цінах на газ, а у падінні світових ринків. Як тільки вони почали відновлюватися, металурги показали позитивну динаміку зростання і при великій ціні на газ. А от у хімпромі частка газу в кінцевій ціні може становити 8/15 — 11/15.
Тобто здешевлений газ вигідний купці олігархів, котрих можна порахувати на пальцях однієї руки, що володіють активами галузі, яка, до речі, на відміну від металургії, не займає настільки вагому частку у бюджетних надходженнях.
— Завдяки яким факторам європейцям удається виторгувати дешевий російський без суттєвих поступок? Чи може ними скористатися й Україна?
— В Європі після кризи спостерігався певний профіцит газу. Крім того, багато європейських країн почало більше імпортувати скрапленого газу, і зменшили обсяги закупівлі газу в Росії. Щоб не втратити частину європейського ринку, «Газпром» погодився на зниження ціни для європейців. З Україною цього не трапилося і не трапиться, бо за 18 років незалежності влада не реалізувала жодних проектів диверсифікації постачань газу, не розвинула власний газовидобуток до рівня, що дозволяв би балансувати російського монополіста-постачальника.
— Але ж Україна має європейську формулу визначення ціни на газ і за нею вартість блакитного палива мала б дорівнювати або бути близькою до європейської ціни.
— «Газпром» завжди використовував різні підходи визначення ціни на газ для країн Євросоюзу та СНД. Країни ЄС завжди платили грішми і тому одразу диктували свої правила гри. Країни ж колишнього Радянського Союзу з самого початку своєї незалежності у переважній більшості не мали змоги розраховуватися «живими» грішми за російський газ, тому і використовувалися схеми натурального розрахунку чи взаємозаліків. І саме тому «Газпром» отримав можливість диктату. 19 січня 2009 року Україна підписала з російським монополістом газові контракти, в яких була закладена європейська формула розрахунку. Проте у контрактах було одне «але» — базову ціну на газ (від неї розраховується кінцева ціна газу для України) заклали найбільшу у континентальній Європі — на рівні 450 доларів. Саме з цього часу і з’являється розрив між ціною газу для нашої країни і ЄС. До речі, ця базова ставка «чомусь» залишилась не переглянутою.
Україна отримуватиме газ за ціною, близькою до Польщі. Ціна ж для інших європейських країн більша в середньому на 25%, але ж не забувайте, що територіально вони знаходяться далі за Україну.
— Як відобразяться нові газові домовленості на бажанні Брюсселя брати участь у модернізації української газотранспортної системи (ГТС)?
— Брюссель може задовольнити позиція «Газпрому», як господаря на українській ГТС. Був період, коли європейці надавали кредит довіри Україні після газової кризи у 2006 році. Але відведений час українська сторона згаяла даремно. І Європу вже не цікавлять ці зволікання. Вони зрозуміли, які механізми діють, і хто прийшов до влади.
Крім того, після російсько-української «війни» у 2009 році урядова сторона та НАК «Нафтогаз України» були неактивними у поясненні причин конфлікту. Тому в європейських країнах автоматично «проковтнули» російський варіант: мовляв, газові проблеми Європи породжені українськими проблемами, непрозорістю.
— Але ж у разі поширення влади «Газпрому» на українську трубу, замкнеться ланцюжок контролю за транзитом блакитного палива, і в Москви з’явиться додатковий важіль політичного впливу на Європу.
— У Брюсселі немає повного розуміння негативного розвитку такої ситуації. Європейці вважають, що їхні правила та бар’єри регулятивного характеру зупинять апетити Москви. Як тільки «Газпром» заволодіє українською трубою, почнуться проблеми у поляків, словаків, румунів, бо така логіка газової експансії.
